Рішення

від 07.10.2014 по справі 910/16497/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16497/14 07.10.14

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма КомГруп"

про стягнення заборгованості

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Коноваленко Є.Л. (дов.№196-10825/КР від 28.07.2014)

від відповідача : не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма КомГруп" про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за Договором №486/767/11 від 04.05.2011 зобов'язань по оплаті за користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 порушено провадження у справі №910/16497/14 та призначено її до розгляду на 09.09.2014 року.

До початку судового засідання 09.09.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 09.09.2014 розгляд справи відкладено на 07.10.2014 року.

У судовому засіданні 07.10.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку свого представника для участі у судових засіданнях, однак про дату, час та місце проведення яких повідомлявся належним чином. До суду повернувся конверт, направлений юридичну адресу відповідача, в якому направлено ухвалу суду про порушення провадження.

З огляду на вищезазначене суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з положеннями ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У п. 94 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009р. № 270) зазначено, що прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

Згідно з п. 117 вказаних Правил, поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання; поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що представник відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

04.05.2011 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма КомГруп» (розповсюджувач), укладено договір № 486/767/11 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м.Києва (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, та розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом, своєчасно і у повному обсязі перераховувати плату за Право тимчасового користування на поточний рахунок підприємства.

Також, сторонами складено та підписано адресні програми на право тимчасового користування №1 від 04.05.2011 та №1/1 від 31.08.2012 (відповідно до Додаткової угоди №486/767/11-1 від 31.08.2012) із визначенням місця розташування рекламного засобу та плати за місяць.

Згідно пункту 5.2.3. Договору, Відповідач зобов'язався не пізніше 5 числа місяця наступного за звітним отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування.

На виконання умов Договору, позивачем виставлено відповідачу рахунки №80098 від 10.10.2013 на суму 535,20 грн., №81813 від 12.11.2013 на суму 535,20 грн., №83442 від 12.12.2013 на суму 535,20 грн., №86921 від 28.02.2014 на суму 1873,20 грн., №87512 від 12.03.2014 на суму 936,60 грн., №89011 від 08.04.2014 на суму 936,60 грн., №90547 від 15.05.2014 на суму 936,60 грн., №92113 від 13.06.2014 на суму 936,60 грн., №93530 від 10.07.2014 на суму 936,60 грн., тобто на загальну суму 8161,80 грн.

Проте, відповідач не здійснив оплату за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу відповідно до виставлених йому рахунків, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв відповідачу для узгодження та підписання акт звірки взаєморозрахунків станом на 04.09.2014, проте даний акт залишений відповідачем поза увагою, у зв'язку із чим позивач звернувся із даним позовом до суду.

Умовами Договору встановлено відповідальність сторін за неналежне виконання зобов'язань, зокрема, п.7.2 закріплено право застосування до розповсюджувача у разі несвоєчасної або неповно внесеної оплати штрафні санкції - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Додатково, п.7.3 Договору передбачає, крім штрафних санкцій, нарахування боржнику за прострочення внесення платежів за Право тимчасового користування 15 відсотків річних від простроченої суми.

Оскільки, сплата відповідачем заборгованості так і не відбулась, позивачем нараховані відповідачу за неналежне виконання зобов'язання штрафні санкції, а саме пеня у розмірі 444,91 грн., 15% річних у розмірі 398,65 грн. та інфляційні втрати у розмірі 464,96 грн.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями ч. 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначена вище норма Господарського кодексу кореспондується із положеннями статей 525, 526 ЦК України.

Оскільки, позивач виконав прийняті на себе зобов'язання за Договором у повному обсязі та надав відповідачу Право на тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів, а відповідач погодився та прийняв відповідно до підписаних ним адресних програм, дане право, то у нього виникли обов'язки по його оплаті.

Спираючись на вищевикладені норми чинного законодавства та умови Договору, суд дійшов висновку про документально доведений факт наявності суми заборгованості у розмірі 8161,80 грн., яка підлягає стягнення з відповідача на користь позивача.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 ГК України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Як встановлено судом п. 7.2. договору, сторонами погоджено наявність права застосування до розповсюджувача у разі несвоєчасної або неповно внесеної оплати штрафні санкції - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Судом перевірено розрахунок пені з урахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум, строків, ставок і методики нарахувань пені у розмірі 444,91 грн.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 617 ЦК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 218 ГК України, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відтак, перевіривши наданий позивачем розрахунок 15% процентів річних, що передбачено п.7.3 Договору, та інфляційних втрат, суд визнав його вірним, а вимогу про стягнення 15% процентів річних у розмірі 398,65 грн. та 464,96 інфляційних втрат такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 8161,80 грн. - основний борг, 444,91 грн. - пені, 464,96 грн. - інфляційних втрат та 398,65 грн. - 15% річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Судовий збір, відповідно до положень статті 49 ГПК України, покладається на Відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма КомГруп" про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма КомГруп" (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 26; ідентифікаційний код 22931779) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, місто Київ, Боричів узвіз, будинок 8, ідентифікаційний код 26199714) 8161 (вісім тисяч сто шістдесят одну) гривню 80 копійок основного боргу, 444 (чотириста сорок чотири) гривні 91 копійку пені, 398 (триста дев'яносто вісім) гривень 65 копійок 15% річних, 464 (чотириста шістдесят чотири) гривні 96 копійок інфляційних втрат та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 07.10.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено та підписано 13.10.2014 року.

Суддя К.В. Полякова