Рішення

від 14.10.2014 по справі 911/4068/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"14" жовтня 2014 р. Справа № 911/4068/14

за позовом приватного підприємства «АРІС-Інвест» , м. Київ,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Строй МП» , с. Яблунівка Макарівського району,

про стягнення 130 875,50 грн.

Суддя О.В. Конюх;

представники сторін:

від позивача: Маркусевич Б.С. , уповноважений, довіреність б/н від 01.10.2014р.;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - приватне підприємство «АРІС-Інвест», м. Київ звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 10.09.2014р. до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Строй МП», с. Яблунівка Макарівського району, в якому просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості за оплачений але не поставлений товар в розмірі 125040,00 грн. з урахуванням індексу інфляції, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 6 635,04 грн. та покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було оплачено будівельні матеріали на загальну суму 139 18,74 грн., однак відповідачем здійснено поставку товару позивачу лише на суму 24 181,14 грн., за таких обставин, вартість недопоставленого товару складає 114 999,99 грн. Позивач звертався до відповідача з вимогою в порядку ст. 670 ЦК України повернути оплату в сумі 114 999,99 грн., яка відповідачем була залишена без відповіді та задоволення. За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача суму передоплати в судовому порядку з урахуванням індексу інфляції в загальній сумі 125 040,00 грн. Крім того, в порядку ст. 536 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 6 635,04 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.09.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/4068/14 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 14.10.2014р.

В судове засідання 14.10.2014р. з'явився представник позивача, який подав витребувані судом документи. Відповідач в судове засідання 14.10.2014р. свого представника не направив, вимоги суду, викладені в ухвалі від 24.10.2014р., не виконав, витребувані судом документи суду не подав та про причини нез'явлення суд належним чином не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся судом належним чином, шляхом надіслання рекомендованим листом з повідомленням копії ухвали суду на адресу, зазначену у позовній заяві, яка відповідає даним Спеціального витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчить залучене до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Згідно вказаного повідомлення, відповідач копію ухвали про порушення провадження отримав 06.10.2014р., відповідно про дату час та місце проведення судового засідання був повідомлений судом належним чином та завчасно.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши позов приватного підприємства «АРІС-Інвест», м. Київ (далі по тексту - ПП «АРІС-Інвест»), до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Строй МП», с. Яблунівка Макарівського району (далі по тексту - ТОВ «Строй МП»), вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідач виставив позивачу для оплати наступні рахунки на оплату будівельних матеріалів на суму 139181,74 грн., а саме:

від 23.12.2013 №44 на суму 8 471,85 грн., від 27.12.2013 №45 на суму 51 528,14 грн.,

від 30.12.2013 №46 на суму 55 000,00 грн., від 03.01.2014 №1 на суму 24 181,75 грн.

Так, позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в загальній сумі 139 181,74 грн., а саме сплатив платіжними дорученнями:

від 03.01.2014р. №7на суму 8 471,85 грн. (за матеріали згідно рахунку № 44),

від 03.01.2014р. №9 на суму 24 181,75 грн. (за матеріали згідно рахунку №1),

від 03.01.2014р. №6 на суму 51 528,14 грн. (за матеріали згідно рахунку №45),

від 09.01.2014р. №10 на суму 55 000,00 грн. (за матеріали згідно рахунку № 46),

що підтверджується відповідними банківськими виписками по рахунку ПП «АРІС-Інвест». Копії рахунків, платіжних доручень та відповідних банківських виписок залучені до матеріалів справи.

Згідно ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. Відповідно до частини 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Оскільки зміст правочину між сторонами зафіксований у письмових документах, якими обмінялися сторони - рахунках-фактурах, платіжних дорученнях, сторони не порушили вимог частини першої статті 208 ЦК України щодо укладення правочинів між юридичними особами в письмовій формі, уклали письмовий правочин, та у відповідності до ст. 638 ЦК України досягли домовленості з усіх його істотних умов.

За правовим змістом відносини сторін договором поставки. Так, зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов'язався передати позивачу товар - будівельні матеріали на загальну суму 139 181,74 грн., перелік яких зазначений в рахунках, а позивач зобов'язався оплатити товар.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Договір між сторонами не було викладено у формі єдиного документа, а зміст письмових документів, якими обмінялися сторони, не дає змоги встановити строк та умови його виконання, за таких обставин, до відносин сторін слід застосовувати частину 2 ст. 530 ЦК України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати свій обов'язок у триденний строк від дня отримання вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як стверджує позивач, відповідач - ТОВ «Строй МП» свої зобов'язання щодо передачі в повному обсязі товару позивачу не здійснив. Позивач визнає, що відповідачем передано позивачу будівельні матеріали на суму 24181,14 грн., разом із тим, належних доказів такої поставки суду не подано.

Суд звертає увагу на те, що сторонами не узгоджено порядок поставки. Разом із тим, відповідно до положень ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це . Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Доказів того, що відповідачем було проінформовано позивача про готовність товару до поставки, суду також не подано.

Відповідно до частини 3 ст. 612 ЦК України, частин 1, 2 ст. 220 ГК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд ухвалою від 24.09.2014р. зобов'язував відповідача подати суду документи та докази, які підтверджують поставку товару або перерахування (повернення) відповідачем на користь позивача грошових коштів. Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не подав та доводи позивача не спростував.

Відповідно до частини 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якого не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

За таких обставин, згідно положень пункту 1 частини 1 ст. 611, частини 1 ст. 670 ЦК України умовою дострокової односторонньої відмови від зобов'язання є порушення умов зобов'язання іншою стороною, яке має полягати в простроченні його виконання або у його невиконанні.

Позивач звертався до відповідача з вимогами повернути суму попередньої оплати в розмірі 114 999,99 грн. (копії претензій з доказами направлення залучені до матеріалів справи).

Так, 08.05.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою від 08.05.2014р. №234, в якій просив повернути суму попередньої оплати за будівельні матеріали в розмірі 114 999,99 грн. Факт звернення позивача з вимогою до відповідача підтверджується фіскальним чеком "Укрпошти" від 27.08.2014р. №6048. Дану вимогу відповідач отримав 16.05.2014р., що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень. Доказів того, що відповідач задовольнив вимогу та повернув грошові кошти позивачу суду не надано.

Відповідно до частини 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За таких обставин, до моменту відмови від договору у відповідача перед позивачем існувало негрошове зобов'язання, суть якого полягало у поставці товару - будівельних матеріалів, перелік яких було наведено в оплачених позивачем рахунках, копії яких залучені до матеріалів справи. Разом із тим, позивач скористався своїм правом та у встановленому законом порядку відмовився від договору поставки, відповідно протягом трьох днів з моменту отримання вимоги, а саме 18.05.2014р. у відповідача виникло грошове зобов'язання з повернення позивачу попередньої оплати. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 114999,99 грн. є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Крім того, у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки, завдані інфляційними процесами, в розмірі 10 040,47 грн.

Положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що до моменту відмови від договору у відповідача перед позивачем існувало негрошове зобов'язання, відповідно застосування позивачем ст. 625 ЦК України та нарахування інфляційних втрат за період до 18.05.2014р. не є правомірним.

За таких обставин, за період з 19.05.2014р. (прострочення грошового зобов'язання з повернення передоплати в порядку частини 2 ст. 530 ЦК України) до 23.09.2014р. (день подачі позову) з відповідача на користь позивача належать до стягнення інфляційні втрати в сумі 5980,03 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 582,18 грн. за період з 05.04.2014р. по 31.08.2014р., при цьому розмір процентів позивач розраховує, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, посилаючись на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Вказані вимоги є безпідставними з огляду на наступне.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін . Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, спеціальний закон, який, згідно преамбули, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановлює обмеження розміру пені, яку сторони можуть передбачити в договорі .

При цьому, ст. 549 ЦК України визначає пеню як вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а ст. 546 ЦК України визначає неустойку як вид забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений без додержання письмової форми, є нікчемним .

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу між сторонами у формі єдиного документа викладений не був, а документи, якими обмінялися сторони, не містять письмового застереження про сплату пені, позивач не вправі нараховувати та стягувати з відповідача пеню.

Разом із тим, частиною 3 ст. 693 ЦК України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. При цьому, відповідно до частини 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором (документами, якими обмінялися сторони) не передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та не встановлено їх розмір, а відтак підстави для нарахування відповідачу 6 635,04 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 ЦК України, також відсутні.

Разом із тим, враховуючи те, що судом встановлено з 19.05.2014р. прострочення відповідачем саме грошового зобов'язання, позивач не позбавлений права в порядку ст. 625 ЦК України в судовому порядку стягувати з боржника - ТОВ «Строй МП» інфляційні втрати та 3% річних за весь період до повного погашення заборгованості (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012р. у справі № 37/64).

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, суд задовольняє позов приватного підприємства «АРІС-Інвест» частково, приймає рішення про стягнення з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Строй-МП» передоплату в сумі 114999,99 грн. та збитки, завдані інфляційними процесами, в сумі 5 980,03 грн., всього 120980,02 грн. У відповідності до положень ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору суд покладає на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства «АРІС-Інвест» до товариства з обмеженою відповідальністю «Строй МП» задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Строй МП» (08073, Київська обл., Макарівський р-н, с. Яблунівка, вул. Радянська, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 37051244)

на користь приватного підприємства «АРІС-Інвест» (02152, м. Київ, вул. Амвросія Бучми, буд. 5, офіс 409, код ЄДРПОУ 33345578)

114 999,99 грн. (сто чотирнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень дев'яносто дев'ять копійок) передоплати,

5 980,03 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят гривень три копійки) інфляційних втрат,

2 419,61 грн. (дві тисячі чотириста дев'ятнадцять гривень шістдесят одну копійку) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя Конюх О.В.

Повний текст рішення підписано 31.10.2014р.