ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/2170/13-а
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді -Шевчук О.А.,
суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,
при секретарі Берекет Н.В.,
за участю представника позивача - Черних О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЮС-ЮГ ЛТД» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
В травні 2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправними дії відповідача, які полягають у складанні акту перевірки від 05.02.13 р. № 346/22-200/35403526 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Полюс-Юг ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.09 р. по 30.09.12 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.09 р. по 30.09.12 р.»; визнати протиправними дії відповідача по визнанню нікчемними (нереальними, безтоварними, фіктивними) правочинів ТОВ «Полюс-Юг» з ТОВ «Каміонет ЛТД», ТОВ «Союз-Холод» за період з 01.10.09 р. по 30.09.12 р.; визнати протиправними дії відповідача по визнанню «нереальними» або «безтоварними» господарських операцій/правочинів за період з 01.10.09 р. по 30.09.12 р. з контрагентами-покупцями; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000131702 від 15.02.13 р. в повному обсязі.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 21.01.2013 р. по 29.01.2013 р. відповідачем у позивача була проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.09 року по 30.09.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.09 року по 30.09.12, результати якої оформлені актом перевірки від 05.02.13 р. № 346/22-200/35403526.
В висновках акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем: 1) п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.1, п. 198.3ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 2208216 грн., у т.ч.: жовтень 2009 року на суму 27188 грн., листопад 2009 року на суму 23680 грн., грудень 2009 року на суму 21674 грн., січень 2010 року на суму 14729 грн., лютий 2010 року на суму 24164 грн., березень 2010 року на суму 45017 грн., квітень 2010 року на суму 21607 грн., травень 2010 року на суму 28467 грн., червень 2010 року на суму 47675 грн., липень 2010 року на суму 49023 грн., серпень 2010 року на суму 66719 грн., вересень 2010 року на суму 125256 грн., жовтень 2010 року на суму 84494 грн., листопад 2010 року на суму 53303 грн., грудень 2010 року на суму 108017 грн., січень 2011 року на суму 45154 грн., лютий 2011 року на суму 40272 грн., березень 2011 року на суму 76123 грн., квітень 2011 року на суму 111715 грн., травень 2011 року на суму 94245 грн., червень 2011 року на суму 181454 грн., липень 2011 року на суму 143285 грн., серпень 2011 року на суму 89334 грн., вересень 2011 року на суму 92942 грн., жовтень 2011 року на суму 65113 грн., листопад 2011 року на суму 18124 грн., грудень 2011 року на суму 202549 грн., січень 2012 року на суму 214500 грн., лютий 2012 року на суму 67949 грн., березень 2012 року на суму 24444 грн.;
2) пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про подачок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 2208216 грн., у т.ч.: жовтень 2009 року на суму 27188 грн.; листопад 2009 року на суму 23680 грн., грудень 2009 року на суму 21674 грн., січень 2010 року на суму 14729 грн., лютий 2010 року на суму 24164 грн., березень 2010 року на суму 45017 грн., квітень 2010 року на суму 21607 грн., травень 2010 року на суму 28467 грн., червень 2010 року на суму 47675 грн., липень 2010 року на суму 49023 грн., серпень 2010 року на суму 66719 грн., вересень 2010 року на суму 125256 грн., жовтень 2010 року на суму 84494 грн., листопад 2010 року на суму 53303 грн., грудень 2010 року на суму 108017 грн., січень 2011 року на суму 45154 грн., лютий 2011 року на суму 40272 грн., березень 2011 року на суму 76123 грн., квітень 2011 року на суму 111715 грн., травень 2011 року на суму 94245 грн., червень 2011 року на суму 181454 грн., липень 2011 року на суму 143285 грн., серпень 2011 року на суму 89334 грн., вересень 2011 року на суму 92942 грн., жовтень 2011 року на суму 65113 грн., листопад 2011 року на суму 18124 грн., грудень 2011 року на суму 202549 грн., січень 2012 року на суму 214500 грн., лютий 2012 року на суму 67949 грн., березень 2012 року на суму 24444 грн.
3) пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 134, пп. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено скориговані валові витрати та витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 11041086 грн., у т.ч.: за 2009 рік у сумі 362706 грн., у т.ч. за IV квартал 2009 року у сумі 362706 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 419550 грн., за півріччя 2010 року у сумі 908300 грн., у т.ч. за II квартал 2010 року 488750 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 2113290 грн., у т.ч. за III квартал 2010 року у сумі 1204990 грн., за 2010 рік у сумі 3342362 грн., у т.ч. за IV квартал 2010 року у сумі 1229072 грн., за І квартал 2011 року у сумі 807744 грн. за ІІ квартал 2011 року у сумі 1937072 грн., за ІІ - III квартали 2011 року у сумі 3564876 грн., за II - IV квартали 2011 року у сумі 4993809 грн., за І квартал 2012 року у сумі 1534465 грн.;
4) пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 134, п. 135.1, п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено скориговані валові доходи та доходи, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування на суму 11041086 грн., у т.ч.: за 2009 рік у сумі 362706 грн., у т.ч. за IV квартал 2009 року у сумі 362706 грн., за І квартал 2010 року у сумі 419550 грн., за півріччя 2010 року у сумі 908300 грн., у т.ч. за II квартал 2010 року 488750 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 2113290 грн., у т.ч. за III квартал 2010 року у сумі 1204990 грн., за 2010 рік у сумі 3342362 грн., у т.ч. за IV квартал 2010 року у сумі 1229072 грн., за І квартал 2011 року у сумі 807744 грн., за II квартал 2011 року у сумі 1937072 грн., за II - III квартали 2011 року у сумі 3564876 грн., за ІІ - IV квартали 2011 року у сумі 4993809 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 1534465 грн.;
5) ч. 1 п. 167.1 ст. 167, пп. пп. 168.1.1., 168.1.2. п. 168.1. ст. 168, п.п. 177.8 ст. 177 розділу IV Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб в перевіряємому періоді з 01.10.09 по 30.09.2012 на загальну суму 225,00 грн.
· абз. б) п. 176.2 ст. 176 розділу IV, пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 розділу II, п. 51.1 ст. 51 розділу II Податкового кодексу України, ТОВ «ПОЛЮС-ЮГ ЛТД» - до ДПІ надано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою № 1ДФ за 3 кв. 2011 р., який містить недостовірні дані, а саме не внесені відомості про суми нарахованих та виплачених доходів ФОП ОСОБА_2 (р.н.о.к. НОМЕР_2) за фреон (згідно банківської виписки (№ 49 від 07.02.2012 року на суму 40187,12 грн.), за готельні послуги, згідно авансового звіту АО 000002 від 03.03.2012 року ФОП ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п.НОМЕР_3) в сумі 1500,00 грн.
На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000131702 від 15.02.13 р., яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 791, 25 грн., з яких за основним платежем - 225,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 566, 25 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування позовних вимогн у зв`язку з чим вони підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;
У відповідності до п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Згідно до п. 51.1 ст. 51 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.
Відповідно до ч. 1 п. 167.1 ст. 167 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
Згідно до п.п. п.п. 168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Відповідно до абз. б) п. 176.2 ст. 176 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Кодексу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи ні доходи платникам податку зазначена особа протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Відповідно до п. 177.8 ст. 177 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних в межах обраних ним видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, який отримує такий дохід, надано копію свідоцтва про державну реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 року господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, положеннями ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.
Колегія суддів зазначає, що в акті перевірки зафіксовано факт проведення перевірки та відповідні результати щодо висновків посадової особи податкового органу про наявність чи відсутність порушень податкового законодавства, по визнанню нікчемними (нереальними, безтоварними, фіктивними) правочинів ТОВ «Полюс-Юг» з ТОВ «Каміонет ЛТД», ТОВ «Каміонет ЛТД», ТОВ «Союз-Холод» за період з 01.10.09 року по 30.09.12р.
Надаючи оцінку цим обставинам справи, судова колегія зазначає наступне.
Дії податкового органу по проведенню перевірки та складанню акта перевірки є способом реалізації наданих суб'єкту владних повноважень компетенції, а висновки, викладені в акті не впливають безпосередньо на права та обов'язки платника.
Таким чином, судом першої інстанції помилково зроблено висновок про задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту перевірки № 346/22-200/35403526 від 05.02.2013 р. «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Полюс-Юг ЛТД» (код за ЄДРПОУ 35403526) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.09 по 30.09.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.09 по 30.09.12» оскільки вчинення дій суб'єктом владних повноважень в частині проведення зазначеної перевірки та складання акту перевірки є способом реалізації наданої законом функції суб'єкту владних повноважень.
Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.
Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року): правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.
Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на момент видачі контрагентами позивача податкових накладних, такі контрагенти перебували на обліку як платники ПДВ, і, відповідно, мали право на складення та видачу податкових накладних. Відповідно, позивачем сформовано податковий кредит у ті податкові періоди, коли ним були отримані податкові накладні.
Позивачем були надані копії первинних документів: накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, ТТН, декларації перевізників (кур'єрських служб доставки), виписки банків підтверджують реальність здійснених позивачем зі своїми контрагентами господарських операцій.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вказані в акті перевірки висновки про нікчемність укладених позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними доказами, носять характер припущення і є суб'єктивною думкою відповідача.
Таким чином, первинні документи, що підтверджують товарність господарських операцій підтверджують реальність господарських операцій позивача.
Крісм того, колегія суддів зазначає, що з описаних в акті перевірки обставин позивач не є податковим агентом відносно ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, і як наслідок, у нього відсутній обов'язок нараховувати, утримувати та перераховувати податок на доходи фізичних осіб з доходів, виплачених на їх користь, а також відображати відомості про такі доходи у ф. № 1-ДФ.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 15.02.2013р. № 0000131702 про збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 791, 25 грн.
Зважаючи на вищезазначене, судова колегія приходить до висновку, що судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000131702 від 15.02.2013р.
Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року - скасувати.
Ухвалити по справі нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЮС-ЮГ ЛТД» - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000131702 від 15 лютого 2013 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.
Повний текст рішення виготовлено 24.10.2014 року.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: А.Г. Федусик
Суд | Одеський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.10.2014 |
Оприлюднено | 05.11.2014 |
Номер документу | 41165956 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Одеський апеляційний адміністративний суд
Шевчук О.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні