Постанова

від 16.10.2014 по справі 2а-1970/2661/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року Справа № 9104/179372/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року в адміністративній справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ательє мод» Люкс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ательє мод» Люкс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 10221 гривня 73 копійки. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог ст. 19 Закону Україн «Про основи соціальної захищеності інвалідів» у 2011 році не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначеного для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особа, а тому повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання цього обов'язку. У зв'язку з невиконанням відповідачем цього обов'язку позивач просив стягнути з нього 10082 гривні 35 копійок адміністративно-господарських санкцій та 139 гривень 38 копійок пені.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу на це судове рішення в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати постанову та прийняти нову - про повне задоволення позовних вимог. Обгрунтовуючи свою позицію, позивач зазначив, що відповідач не виконав свого обов'язку створити робочі місця для інваліда у 2011 році, інформував центр зайнятості про наявні вакансії епізодично, що свідчить про неналежне виконання ним вимог закону. Позивач також вказує, що відповідачем не було вжито заходів по інформуванню інвалідів про наявність для них робочих місць з метою забезпечення їх безпосереднього звернення до відповідача, а тому є підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за допущене порушення.

У судове засідання представники сторін не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи відповідно до ст. 196 КАС України .

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі -Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судом встановлено, що згідно з даними наданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів (Форма №10-ПІ) за 2011 рік, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 17 осіб. Чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідачем відповідно до чотиривідсоткового нормативу у 2011 році - 1 особа. Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2011 році становила 10082 гривні 35 копійок.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2011 році на підприємстві не було працевлаштовано жодного інваліда.

Згідно вимог ст. 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

У зв'язку з цим, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 14600 гривень.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Тобто Законом на підприємство покладено обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону, а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, відповідач не виконав обов'язку щомісячно інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Як вбачається з матеріалів справи, тільки у січні, вересні, жовтні, грудні 2011 року відповідач надавав Тернопільському міськрайонному центру зайнятості інформацію щодо наявності вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН (а.с. 7-11).

Із вищезазначеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем у 2011 році було вжито заходів зі створення робочих місць для інвалідів та було повідомлено органи працевлаштування інвалідів про створення відповідних робочих місць.

Тобто відсутні підстави для твердження, що відповідач вжив передбачених законом заходів для виконання встановленого законом обов'язку з працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Оскільки ТОВ «Ательє мод «Люкс» неналежним чином виконало покладений на нього Законом № 875-ХІІ обов'язок щодо надання відповідним державним органам необхідної для працевлаштування інвалідів інформації, тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є правомірним.

Таке трактування чинного законодавства суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 29 травня 2012 року у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Тому підставними є й позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 139 гривень 38 копійок.

Відповідно до ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, апеляційну скаргу слід задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, прийнявши нову про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ч. 4 ст. 196, п. 3 ч. 1 ст.198, ст. 202, ст. 205, ст. 207 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012 року у адміністративній справі №2а-1970/2661/12 скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ательє мод Люкс» (м. Тернопіль, вул. Грушевського, 23, код ЄДРПОУ 14039559) на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, код ЄДРПОУ 14032334) адміністративно-господарські санкції в сумі 10 221 (десять тисяч двісті двадцять одну) гривню 73 (сімдесят три) копійки.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається відповідно до статті 212 КАС України протягом двадцяти днів до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 жовтня 2014 року.