Рішення

від 30.10.2014 по справі 910/20387/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20387/14 30.10.14

За позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі:

1) Адміністрації Державної служби спеціального зв"язку та захисту інформації України

2) приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв"язок"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпрозв'язок груп"

про стягнення 10 341,83 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від прокуратури Патнюхов О.В.(дов. від 28.10.2012)

Від позивача-1 Іваненко М.В.(дов. від 15.08.2014)

Від позивача-2 Іваненко М.В.(дов. від 02.09.2013)

Від відповідача не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі: Адміністрації Державної служби спеціального зв"язку та захисту інформації України та приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв"язок" звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору на виконання проектних робіт № 9940 від 01.11.2011 у розмірі 10 341,83 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.09.2014 порушено провадження у справі №910/20387/14 та призначено до розгляду на 15.10.2014.

Представники прокуратури та відповідача в судове засідання 15.10.2014 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судове засідання 15.10.2014 прибув представник позивачів та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 30.10.2014.

Представники прокуратури та позивачів з'явилися в судове засідання 30.10.2014, надали пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 30.10.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03035, М.КИЇВ, СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОН, ПЛОЩА СОЛОМ»ЯНСЬКА, БУДИНОК 2, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивачів та прокуратури, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. 121 Конституції України, одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадян або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадян або держави у випадках, передбачених законом. Форма представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави або громадянина, про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № З-рп/99 від 8 квітня 1999 року в справі № 1-1/99, прокурори вправі звертатись з позовами в інтересах держави. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», конкретні питання, пов'язані з організацією представництва прокурором у суді інтересів громадянина або держави, у тому числі порядком подання позовних та інших заяв, внесення апеляційних та касаційних скарг, повноважень прокурора щодо їх підписання, виконання судових рішень тощо, регулюються також у відповідних наказах Генерального прокурора України, обов'язкових для всіх органів прокуратури. У разі необхідності господарські суди мають звертатися до таких наказів.

Відповідно до абз. 10 п. 1 Наказу Генерального прокурора України № 12 гн від 12 квітня 2013 року «Про особливості діяльності прокуратур з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері», заступнику Генерального прокурора України згідно з розподілом обов'язків, начальнику Головного управління з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, прокурорам регіонів з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та підпорядкованим їм прокурорам наказано забезпечити виконання функцій органів прокуратури та повноважень прокурорів, визначених Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» і галузевими наказами Генерального прокурора України, з урахуванням положень цього Наказу щодо Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Відповідно до п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України № 901-р від 14 вересня 2011 року «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації були передані повноваження з управління корпоративними правами держави у розмірі 100 % щодо Відкритого акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок».

Згідно з Наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації № 465 від 23 серпня 2012 «Про перейменування та затвердження в новій редакції Статуту Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно- комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», Відкрите акціонерне товариство «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв'язку «Діпрозв'язок» перейменовано в Приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно- комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» (надалі -ПрАТ «Діпрозв'язок», Позивач 2).

Наведене у позові порушення інтересів держави, в тому числі державних інтересів економічного характеру, полягає у протиправному невиконанні Товариством з обмеженою відповідальністю «Гіпрозв'язок груп» (надалі - TOB «Гіпрозв'язок груп», Відповідач) своїх зобов'язань перед ПрАТ «Діпрозв'язок», 100 % корпоративних прав на яке належить державі, за Договором на виконання проектних робіт № 9940 від 01.11.2011 року в частині здійснення платежів за Договором.

Так, відповідно до абз. З п. 4 описової частини Рішення Конституційного Суду України № З-рп/99 від 8 квітня 1999 року в справі № 1-1/99, Конституційним Судом України встановлено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

У даному випадку інтереси держави повністю збігаються з інтересами ПрАТ «Діпрозв'язок» як на 100 % державного господарського товариства, відтак у недоотриманні ПрАТ «Діпрозв'язок» коштів за договором, самоочевидно, вбачається порушення не тільки його власних, а й державних інтересів.

Крім того, заподіяння шкоди державним інтересам шляхом невиконання TOB "Гіпрозв'язок груп" своїх зобов'язань зі здійснення на користь ПрАТ «Діпрозв'язок» необхідних платежів має наслідком зменшення надходжень до відповідних бюджетів.

Зазначені обставини підтверджують порушення TOB «Гіпрозв'язок груп» інтересів держави та обґрунтовують необхідність їх захисту прокурором шляхом подання відповідного позову.

Абзац 3 ч. 1 та ч. З ст. 2 ГПК України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Стосовно уточнення прокурором органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, вбачається необхідним зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року в справі № 1-1/99, під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, призначеним для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», загальну структуру Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України складають спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації і підпорядковані йому регіональні органи та територіальні підрозділи.

Відповідно до абз. 1 п. 1 Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від ЗО червня 2011 року № 717, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є центральним органом виконавчої влади у складі Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

В силу абз. 3 п. 1 зазначеного Положення, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є центральним органом виконавчої влади в галузі зв'язку, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації.

Отже, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах в контексті даного позову, є Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

01.11.2011 між ВАТ «Діпрозв'язок»(далі позивач-2, виконавець) та TOB «Гіпрозв'язок груп»(далі відповідач, замовник) було укладено Договір на виконання проектних робіт № 9940.

Відповідно до п. 2.1. Договору, вартість робіт за Договором складає 8 000,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 1 600,00 грн, всього - 9 600,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. Договору, Позивач 2 повинен був приступити до виконання робіт з моменту одержання від Відповідача авансу в розмірі 50 % договірної ціни в сумі 4 000,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 800,00 грн., всього - 4 800,00 грн. Перерахування Відповідачем авансу проводилося в термін 10-ти банківських днів після підписання Договору.

Відповідно до п. 9.1. Договору, строк дії Договору становить: початок - день підписання та закріплення печатками договору обома сторонами, закінчення - після виконання сторонами своїх зобов'язань по вищенаведеному договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору, по закінченню робіт Позивач 2 передає Відповідачу проектну документацію та акт здачі - приймання проектної документації.

Відповідно до п. 3.3. Договору, Відповідач протягом 10 робочих днів з дня одержання акту здачі-приймання робіт і проектної документації зобов'язаний направити Позивачу підписаний акт здачі-приймання проектної документації або мотивовану відмову від приймання робіт.

Днем отримання акта вважається дата реєстрації вхідного документа у Відповідача.

Акт здачі-приймання проектної продукції № 80 за Договором № 9940 був підписаний сторонами 29.12.2011.

Матеріали справи свідчать, що позивач 2 письмово звертався до Відповідача 12.07.2012 з проханням оплатити виконані за Договором роботи, але Відповідач ухиляється від виконання його умов в частині оплати виконаних позивачем 2 робіт.

Таким чином, відповідач своїми діями (не проведення розрахунків за виконані роботи по договору) порушив умови договору щодо належного та добросовісного виконання зобов'язання по договору, наслідком чого є неотримання позивачем 2 коштів у сумі 9 600,00 грн.

Відмова в оплаті - є відмовою у виконанні взятих на себе за договором зобов'язань, а це порушення умов договору і прав позивача на отримання узгоджених сум зобов'язання, що зумовило звернення останнього до суду із вимогою про зобов'язання примусово сплатити суми грошового зобов'язання.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури та позивачів підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Укладений між сторонами договір має ознаки договору підряду, а відтак суд застосовує норми що регулюють даний вид договорів.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати заборгованості за виконаних позивачем робіт, то позовні вимоги про стягнення з нього грошових коштів в розмірі 9600,00 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в розмірі визнаному судом обґрунтованим.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 741,83 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 741,83 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені прокуратурою та позивачами вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача в дохід державного бюджету України підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв"язку та захисту інформації України та приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв"язок" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпрозв'язок груп" (03035, м. Київ, Солом'янський район, площа Солом'янська, буд. 2, код ЄДРПОУ 35671118) на користь приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв"язок" (03680, м. Київ, Солом'янський район, вул. Солом'янська, буд. 3, код ЄДРПОУ 01168185) основний борг в розмірі 9600(дев'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 741(сімсот сорок одна) грн. 83 коп.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпрозв'язок груп" (03035, м. Київ, Солом'янський район, площа Солом'янська, буд. 2, код ЄДРПОУ 35671118) в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 03.11.2014