Рішення

від 23.10.2014 по справі 914/3015/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2014 р. Справа № 914/3015/14

За позовом:Комунального підприємства «Парк Курортний», Львівська обл., м. Трускавець; до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Львівська обл., м. Дрогобич; за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Львівська обл., м. Трускавець; про:визнання договорів оренди недійсними Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Яслик Н.М. Представники сторін: від позивача:Петренко О.В. - представник (довіреність б/н від 20.06.2014р.), Веретка Н.В. - директор КП «Парк Курортний»; від відповідача:ОСОБА_5. - представник (довіреність б/н від 29.09.2014р.); від третьої особи:не з'явився.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

21.08.2014р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Комунального підприємства «Парк Курортний» (надалі - Позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) про визнання договорів оренди недійсними.

Ухвалою господарського суду від 22.08.2014р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 11.09.2014р., залучено до участі у справі ФОП ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Розгляд справи відкладався на 29.09.2014р., 13.10.2014р. та 23.10.2014р. Крім цього, на підставі клопотання представника відповідача суд ухвалою від 13.10.2014р. продовжив строк розгляду справи до 05.11.2014р.

Представник позивача та директор КП «Парк Курортний» в судове засідання 23.10.2014р. з'явилися, позовні вимоги підтримали, просили суд позов задоволити повністю з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях до неї.

Представник позивача позовні вимоги мотивує тим, що 02.06.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №19, а також договір оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №20, відповідно до яких наймодавець (позивач) передав, а наймач (відповідач) прийняв в строкове платне користування тимчасові споруди НОМЕР_2 та НОМЕР_3 для здійснення підприємницької діяльності. Однак, позивач вважає, що ці договори були укладені ним внаслідок помилки, оскільки тимчасові споруди, які являлися предметом спірних договорів на час підписання договорів вже були передані в оренду ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №1/2. У зв'язку з цим, позивач 13.06.2014р. повідомив відповідача про розірвання спірних договорів та гарантував повернути 10700,00 грн., сплачених за договорами кошти. Натомість як стверджує представник, відповідач не повідомив номер рахунку, на який можна було б перерахувати кошти за оренду. Так як мирно врегулювати спір сторонам не вдалося, позивач просить визнати недійсними укладені між КП «Парк Курортний» та ФОП ОСОБА_1 договори оренди в судовому порядку, з підстав того, що вони укладені внаслідок помилки, а з урахуванням додаткових письмових пояснень по справі, також і з підстав того, що вони суперечать вимогам чинного законодавства України.

Представник відповідача в судове засідання 23.10.2014р. з'явився, проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Заперечуючи проти позову, представник стверджує, що ЦК України чітко визначено особливості вчинення правочину під впливом помилки, зокрема, зазначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Проте, в даному випадку правова природа правочину, права та обов'язки сторін, властивості речі на думку представника є очевидними та неоспорюваними, відповідно помилка в розумінні положень ЦК України - відсутня. Крім цього зазначив, що відповідач є добросовісним орендарем, який в повному обсязі оплати оренду плату за договорами і має намір користуватися тимчасовими спорудами. Відтак, просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа явки повноважного представника в судове засідання 23.10.2014р. не забезпечила, причин неявки суду не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про час, дату та місце судового розгляду. В попередньому судовому засіданні (29.09.2014р.) позовні вимоги підтримала. 13.10.2014р. на адресу суду від третьої особи надійшов відзив на позовну заяву, в якому ФОП ОСОБА_2 вказує, що 10.01.2014р. між нею та позивачем було укладено договір оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №1/2, на підставі якого їй як орендарю передано в користування тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 на АДРЕСА_1. На початку червня місяця 2014р. до неї звернулася невідома особа, яка пред'явила спірні договори оренди та зазначила, що тимчасові споруди під НОМЕР_2, НОМЕР_3 належать їй на праві оренди. У зв'язку з цим, третя особа звернулася до позивача для вирішення питання щодо належності тимчасових споруд відповідачу. Оскільки, ФОП ОСОБА_2 вважає, що вона користується тимчасовими спорудами правомірно, просить суд позовні вимоги КП «Парк Курортний» задоволити.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Трускавецької міської ради від 14.04.2011р. №114 «Про попереднє погодження місце розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності» КП «Парк Курортний» погоджено місце розташування земельних ділянок площею 0,0670 га та 0,0070 га по АДРЕСА_1 для розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (додаток №1, №2) та земельну ділянку площею 0,0090 га на пл. Незалежності для розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (додаток №3).

19.06.2013 року між позивачем (користувач) та фізичною особою ОСОБА_6 (позичкодавець) укладено Договір позички, згідно п.1.1 котрого позичкодавець передає користувачу у безоплатне користування на строк, обумовлений цим договором позичку, яку користувач зобов'язується повернути після закінчення строку, встановленого цим Договором.

Предметом позички за цим Договором є малі архітектурні форми (дерев'яні споруди) в кількості 5 штук, вартістю 60 680,00 грн., які позивач отримав в користування за Актом приймання-передачі від 19.06.2013р.

Відповідно до пп.2.2.2 Договору позички користувач має право передавати позичку у користування третім особам з метою отримання доходу лише при наявності письмового дозволу позичкодавця.

Як встановлено судом, 10.01.2014р. між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №1/2 (надалі - Договір оренди №1/2), за умовами п. 1.1. якого наймодавець (позивач) передає, а наймач - ФОП ОСОБА_2 приймає в строкове, платне користування тимчасові споруди НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 для здійснення підприємницької діяльності, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Відповідно до п.9.1 Договору, даний договір набирає чинності з 10.01.2014 року та діє до 31.12.2014 року.

З наявного в матеріалах справи Акту прийому-передачі майна, що передається в оренду від 10.01.2014р. вбачається, що на виконання умов Договору оренди №1/2 позивач передав, а ФОП ОСОБА_2 прийняла в користування тимчасові споруди НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, м. Трускавець, Львівська обл. Згідно вказаного Акту, стіни та стеля споруд дерев'яні, дах покрито бітумною черепицею, підлога присутня, стан споруд новий. Даний Акт підписаний ФОП ОСОБА_2, в.о. директором КП «Парк Курортний» та скріплений печаткою КП «Парк Курортний».

Крім цього, з матеріалів справи також вбачається, що 02.06.2014р. між позивачем та відповідачем укладено Договір оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №19 та Договір оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №20 (надалі - Договори).

Відповідно до п. 1.1. Договорів наймодавець (позивач) передає, а наймач (відповідач) приймає в строкове, платне користування тимчасову споруду НОМЕР_2 та НОМЕР_3 для здійснення підприємницької діяльності, що знаходяться в комплексі тимчасових споруд по АДРЕСА_1.

Відповідно до п.9.1 Договорів, їх укладено на 7 місяців, та діють з 02.06.2014 року до 31.12.2014 року.

02.06.2014р. між позивачем та відповідачем підписано Акти прийому-передачі тимчасових споруд НОМЕР_2 та НОМЕР_3, що знаходяться в комплексі тимчасових споруд по АДРЕСА_1.

Як встановлено судом та не заперечується жодною із сторін, за договорами оренди, які були укладені з відповідачем та договором оренди 10.01.2014р., укладеним з ФОП ОСОБА_2 (третьою особою) позивачем передано одні і ті ж самі об'єкти оренди - тимчасові споруди НОМЕР_2, НОМЕР_3, розташовані на АДРЕСА_1.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз.4 пп.2.1 п.2 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р.).

Як встановлено судом за договорами оренди, які були укладені з відповідачем 02.06.2014р. та договором оренди від 10.01.2014р., укладеним з ФОП ОСОБА_2 (третьою особою) позивачем передано одні і ті ж самі об'єкти оренди - тимчасові споруди НОМЕР_2, НОМЕР_3, розташовані на АДРЕСА_1.

З позовної заяви та додаткових пояснень до неї вбачається, що позивач вважає Договори, які були укладені між ним та відповідачем 02.06.2014р. такими, що вчинені під впливом помилки щодо їх предмету, а також такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України, а тому просить визнати такі Договори оренди недійсними.

З цього приводу суд зазначає слідуюче.

В силу положень ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання .

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права . Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Виходячи з системного аналізу зазначених норм, об'єктом оренди може бути будь-яке майно, що має індивідуальні ознаки, в т.ч. окреме індивідуально визначене рухоме майно, орендодавцем якого має бути його власник або особа, уповноважена на укладення договору оренди (титульний володілець).

З урахуванням того, що станом на момент розгляду справи, Договір оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №1/2 від 10.01.2014 року, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_2 є чинним, доказів визнання його недійсним в судовому порядку сторонами не надано, відтак саме ОСОБА_2 належить право тимчасового володіння та користування спорудами НОМЕР_2, НОМЕР_3, що розташовані на АДРЕСА_1. Як вбачається з матеріалів справи, вказане право їй належить з 10.01.2014 року і до 31.12.2014 року.

Таким чином, зважаючи на те, що право тимчасового володіння та користування належало ОСОБА_2 за Договором оренди №1/2 від 10.01.2014р., у позивача було відсутнє визначене ст. 761 ЦК України майнове право на укладення 02.06.2014року оскаржуваних договорів оренди з відповідачем.

Суд зазначає, що декілька договорів оренди в один і той же період, однієї і тієї речі можуть існувати тільки якщо річ по ним передається у користування наймачу в різний час. Якщо договори найму передбачають передачу речі наймачу у користування та володіння в один і той же час (що має місце в даній справі), діє договір, який був укладений раніше, а наступний по хронології договір оренди визнається недійсним, оскільки суперечить вимогам ст.761 ЦК України та ч.2 ст.203 ЦК України, як такий, що укладено за відсутності у орендодавця належного обсягу дієздатності, зокрема, речових прав на об'єкт оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача подано клопотання від 23.10.2014 року про те, що у випадку задоволення позову КП «Парк курортний» представник просить застосувати наслідки недійсності правочину.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та визнається позивачем, на підставі укладених із відповідачем договорів від 02.06.2014 року, останній перерахував позивачу 10700,00 грн. орендної плати.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи той факт, що в судовому засіданні встановлено, що відповідачем фактичне користування орендованим майном не здійснювалося з моменту укладення оскаржуваних договорів, то суд вважає за можливе повернути все одержане за Договорами оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №19 та №20 від 02.06.2014 року.

Відтак, клопотання представника відповідача про застосування реституції та стягнення з позивача на користь відповідача 10700,00 грн. орендної плати підлягає до задоволення.

Приписами п. 2.13. Постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що за позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу.

У зв'язку з тим, що представником відповідача було подано клопотання про застосування реституції (наслідків недійсності правочинів) та стягнення з позивача на користь відповідача 10700,00 грн. орендної плати, судовий збір в розмірі 1827,00 грн. підлягає стягненню з позивача в дохід державного бюджету України.

Натомість, судовий збір в розмірі 2436,00 грн. у відповідності до положень ст. 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним Договір оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №19 від 02.06.2014р., укладений між Комунальним підприємством «Парк Курортний» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

3. Визнати недійсним Договір оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №20 від 02.06.2014р., укладений між Комунальним підприємством «Парк Курортний» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Парк Курортний» (82200, Львівська обл., м. Трускавець, вул. Бориславська, 1; код ЄДРПОУ 35722130) 2436,00 грн. судового збору.

5. Стягнути з Комунального підприємства «Парк Курортний» (82200, Львівська обл., м. Трускавець, вул. Бориславська, 1; код ЄДРПОУ 35722130) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 10700,00 грн. орендної плати, як одержану за Договорами оренди тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності №19 та №20 від 02.06.2014 року.

6. Стягнути з Комунального підприємства «Парк Курортний» (82200, Львівська обл., м. Трускавець, вул. Бориславська, 1; код ЄДРПОУ 35722130) в дохід державного бюджету України 1827,00 грн. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

8. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 29.10.2014 р.

Суддя Крупник Р.В.