Рішення

від 28.10.2014 по справі 910/15420/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15420/14 28.10.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Даніель»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ Проект»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енеско Україна»

про стягнення 37 256 925, 31 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Літвінова М.Є.

Полякова К.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Леус М.Д. за довіреністю № 1-04-2239 від 18.04.2014 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційного банку «Даніель» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ Проект» (далі - відповідач) про стягнення 37 256 925, 31 грн., в тому числі 30 577 000, 00 грн. основного боргу по кредиту, 6 473 946, 75 грн. боргу по відсоткам за користування кредитом, 205 978, 56 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що ним на виконання укладеного між сторонами Кредитного договору № 11/2013 від 16.08.2013 р. було надано відповідачу кредит в сумі 30 577 000, 00 грн. на строк до 15 серпня 2014 року включно. Оскільки відповідач порушував зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом, позивач направив йому Лист-вимогу № 1-09-3210 від 04.06.2014 р. та вимагав погасити борг за Кредитним договором, проте відповідач залишив вказані вимоги позивача без задоволення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2014 р. порушено провадження у справі № 910/15420/14 та призначено її до розгляду на 10.09.2014 р.

22.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 10.09.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 07.10.2014 р.

26.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2014 р. судом в порядку ст. 27 ГПК України було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Енеско Україна» та призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 07.10.2014 р. справу № 910/15420/14 передано на розгляд колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Літвінова М.Є., Полякова К.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято до свого провадження справу № 910/15420/14 та призначено її до розгляду на 28.10.2014 р.

22.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 28.10.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 28.10.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2013 р. між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) було укладено Кредитний договір № 11/2013 (далі - Кредитний договір), відповідно до п. 2.1. якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії в межах встановленого ліміту кредитування в розмірі 32 200 000, 00 грн., а позичальник зобов'язався повернути фактично отриманий кредит у термін до 15 серпня 2014 року, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, комісії, а також штрафи та пені в порядку, розмірах, строках та у випадках, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 2.2. Кредитного договору було встановлено, що за користування кредитними коштами встановлюється плата у розмірі 23, 0 % річних. При порушенні позичальником терміну повернення кредиту, передбаченого п. 2.1. цього Договору встановлюється плата у розмірі 46, 0 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом до дати її погашення.

Згідно з п. 4.2. Кредитного договору періодом сплати відсотків та щомісячної комісії за резервування кредитної лінії є перші 5 календарних днів наступного місяця за місяцем нарахування відсотків (комісії), а в останній календарний місяць користування кредитом - у термін, визначений у п. 2.1. цього Договору.

Відповідно до п. 6.2. Кредитного договору, якщо виникла і триває подія невиконання зобов'язань, у банку виникає право вимоги дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, виконання інших зобов'язань позичальника за цим Договором у повному обсязі виконання позичальником зобов'язань за цим Договором. Банк повідомляє позичальника, що непогашена частина кредиту, нараховані відсотки, а також інші суми, нараховані згідно з цим Договором, підлягають достроковому поверненню у безспірному порядку. При цьому, згідно з чинним законодавством України, по зобов'язаннях, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили в зазначену в повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, сплатити відсотки за користування кредитними коштами за фактичний термін користування, в повному обсязі виконати інші зобов'язання за цим Договором.

У випадку невиконання позичальником зазначеної в повідомленні вимоги банку, банк набуває право стягнути заборгованість із позичальника за кредитом, відсотками, комісіями та іншими платежами за цим Договором шляхом здійснення договірного списання коштів на користь банку з рахунків позичальника в банку та/або звернути стягнення на майно, що передане в заставу (іпотеку).

Відповідно до п. 8.1. Кредитного договору при порушенні позичальником якого-небудь із зобов'язань по терміну повернення кредиту, передбаченого пунктом 2.1. цього Договору, по сплаті відсотків за користування кредитними коштами та комісій, передбачених пунктами 4.1., 4.2. цього Договору, позичальник виплачує банку пеню в розмірі 0, 2 % від суми простроченого платежу за кожний день простроченого платежу, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який виплачується пеня. Нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань по цьому Договору здійснюється, починаючи від дня виникнення прострочених зобов'язань до їх фактичного повернення банку.

Згідно з п. 8.4. Кредитного договору терміни позовної давності за вимогами щодо стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим Договором визначаються сторонами тривалістю в 3 роки.

Відповідно до п. 9.1. Кредитного договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань сторонами за ним.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2013 р. позивач надав відповідачу кредит на суму 30 577 000, 00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача та меморіальним ордером № 404833 від 16.08.2013 р.

05.09.2013 р. сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, відповідно до якої визначили, що нараховані відсотки за користування кредитом за період з 16 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року включно в сумі 308 283, 18 грн. позичальник зобов'язується сплатити в термін до 05 жовтня 2013 року включно.

07.10.2013 р. сторони підписали Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, відповідно до якої визначили, що нараховані відсотки за користування кредитом за період з 16 серпня 2013 року по 30 вересня 2013 року включно в сумі 886 314, 14 грн. позичальник зобов'язується сплатити в термін до 05 листопада 2013 року включно.

05.11.2013 р. сторони підписали Додаткову угоду № 3 до Кредитного договору, відповідно до якої визначили, що нараховані відсотки за користування кредитом за період з 16 серпня 2013 року по 31 жовтня 2013 року включно в сумі 1 483 612, 79 грн. позичальник зобов'язується сплатити в термін до 05 грудня 2013 року включно.

05.12.2013 р. сторони підписали Додаткову угоду № 4 до Кредитного договору, відповідно до якої пункт 2.1. Кредитного договору виклали в редакції, згідно з якою банк надає позичальнику кредит у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії в межах встановленого ліміту кредитування в розмірі: з 16.08.2013 р. по 04.12.2013 р. - 32 200 000, 00 грн.; з 05.12.2013 р. по 15.08.2014 р. - 30 577 000, 00 грн., а позичальник зобов'язується повернути фактично отриманий кредит у термін до 15.08.2014 р включно, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, комісії, а також штрафи та пені у порядку, розмірах, строках та у випадках, передбачених цим Договором.

При цьому, згідно з п. 2 Додаткової угоди № 4 сторони домовились, що відсотки, нараховані за користування кредитом за період з 16 серпня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно та за період з 1 січня 2014 року по 30 квітня 2014 року включно позичальник зобов'язується сплатити в термін до 5 травня 2014 року включно.

Оскільки відповідач порушив зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитом, 04.06.2014 р. позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 1-09-3210, якою вимагав протягом 30 календарних днів з моменту направлення даної вимоги сплатити в повному обсязі суму заборгованості за Кредитним договором, яка станом на 01.06.2014 р. становила 36 212 644, 55 грн.

Зважаючи на те, що відповідач вказані вимоги залишив без задоволення, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду для захисту власних прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На момент звернення позивача з даним позовом до суду його вимоги полягали у достроковому поверненні відповідачем кредиту та сплати боргу щодо нарахованих відсотків і пені.

Розглядаючи питання щодо дострокового повернення кредиту у зв'язку з простроченням позичальником свого обов'язку щодо повернення позики, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати, зокрема, дострокового повернення частини позики, що залишилася.

У такому разі, дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань, а свідчить лише про зміну умов договору в частині строку його виконання та відповідає способу захисту порушеного матеріального права.

При цьому, в даному випадку слід також звернути увагу на те, що станом на момент розгляду цього спору по суті настав в тому числі визначений умовами Додаткової угоди № 4 до Кредитного договору строк повернення кредиту, однак вимоги позивача залишились невиконаними.

Таким чином, оскільки відповідач отримав відповідні кредитні кошти, однак як на вимогу позивача про дострокове повернення кредиту та погашення боргу зі сплати відсотків, у зв'язку з порушенням взятих на себе грошових зобов'язань за Кредитним договором, так і в обумовлений договором кінцевий строк повернення кредиту, не повернув їх позивачу, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалось вище, пунктом 8.1. Кредитного договору сторони визначили, що при порушенні позичальником якого-небудь із зобов'язань по терміну повернення кредиту, передбаченого пунктом 2.1. цього Договору, по сплаті відсотків за користування кредитними коштами та комісій, передбачених пунктами 4.1., 4.2. цього Договору, позичальник виплачує банку пеню в розмірі 0, 2 % від суми простроченого платежу за кожний день простроченого платежу, але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який виплачується пеня. Нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань по цьому Договору здійснюється, починаючи від дня виникнення прострочених зобов'язань до їх фактичного повернення банку.

Позивач нарахував відповідачу пеню за несплачені в строк відсотки за користування кредитом за період з 06.05.2014 р. по 17.07.2014 р. у розмірі 205 978, 56 грн., розрахунок якої є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання ним зобов'язань за Кредитним договором, як і не оспорено суму, заявлену до стягнення.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки за спірним Кредитним договором, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

В даному випадку, позов подано до суду від імені позивача уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є підставою для звільнення позивача від сплати судового збору.

Таким чином, з відповідача в дохід спеціального фонду Державного бюджету України має бути стягнуто 73 080, 00 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ Проект» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 28; код ЄДРПОУ 34047633) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Даніель» (01010, місто Київ, вулиця Московська, будинок 8 літера Б, код ЄДРПОУ 26475516) 30 577 000 (тридцять мільйонів п'ятсот сімдесят сім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу по кредиту, 6 473 946 (шість мільйонів чотириста сімдесят три тисячі дев'ятсот сорок шість) грн. 75 коп. боргу по відсоткам за користування кредитом, 205 978 (двісті п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 56 коп. пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЛ Проект» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 28; код ЄДРПОУ 34047633) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.11.2014 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді М.Є. Літвінова

К.В. Полякова