Рішення

від 28.10.2014 по справі 906/1157/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" жовтня 2014 р. Справа № 906/1157/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Дякевич Т.В. - довіреність №12 від 12.06.2013;

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМД Універсал" (с.Новий Дорогинь, Народицький район, Житомирська область)

про стягнення 18042,02 грн.

У відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України, строк вирішення спору продовжено на 15 днів - до 07.11.2014.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 18042,02грн., з яких: 15357,60грн. основної заборгованості, 935,02грн. пені, 915,14грн. 20% річних, 834,26грн. інфляційних.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, зазначив, що розмір основної заборгованості відповідача не змінився.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 40).

Враховуючи наведене, а також те, що явка відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, суд вважає, що відсутність представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, згідно ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані до справи документи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 18.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АМД Універсал" (покупець, відповідач) укладено договір поставки Д-3 на умовах товарного кредиту №185-РВ (далі - Договір (а.с. 7-8)), відповідно до п. 1.1. якого постачальник продає, а покупець купує на умовах даного договору товар в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки ("ІНКОТЕРМС 2010"), що обумовлюється в додатках або в специфікаціях або у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 1.3. договору сторонами передбачено, що товаром є кормові добавки, білкові вітамінно-мінеральні добавки, комбікорми, замінники цільного молока, ветеринарні препарати, спеціальні добавки, елементи обладнання, які постачаються покупцю для використання в його господарській діяльності.

Позивач у позовній заяві вказує, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, поставивши відповідачу товар на загальну суму 24943,20грн., однак відповідач оплату здійснив частково на суму 9585,60грн., внаслідок чого заборгованість останнього на дату звернення до суду склала 15357,60грн.

За несвоєчасно проведені розрахунки, позивач просить суд стягнути з відповідача 935,02грн. пені, 915,14грн. 20% річних, 834,26грн. інфляційних.

Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів на спростування наведених позивачем обставин не надав.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ґрунтуються на укладеному між сторонами Договорі поставки Д-3 на умовах товарного кредиту № 185-РВ від 18.03.2014 (а.с. 7-8).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що на виконання умов вищевказаного договору, згідно видаткових накладних №ФИД00002033 від 24.03.2014, № ФИД00002463 від 07.04.2014 та № ФИД00002623 від 11.04.2014 (а.с. 12, 14, 16), позивачем було поставлено відповідачу, а відповідачем отримано товар на загальну суму 24943,20грн.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями п. 3.1.1. та п. 3.1.2. договору сторони погодили, що частину вартості товару в розмірі 20 % покупець оплачує до моменту відвантаження товару зі складу постачальника, а другу частину вартості товару у розмірі 80%, покупець проводить на умовах товарного кредиту: протягом 14 календарних днів від дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата, зазначена у видатковій накладній).

Таким чином, враховуючи, умови Договору, у відповідача виник обов'язок провести розрахунки за отриманий товар:

- по видатковій накладній №ФИД00002033 від 24.03.2014 на суму 8085,60грн. у строк до 07.04.2014.

- по видатковій накладній №ФИД00002463 від 07.04.2014 на суму 4375,80грн. у строк до 21.04.2014;

- по видатковій накладній №ФИД00002623 від 11.04.2014 на суму 12481,80грн. у строк до 25.04.2014.

Натомість, відповідач договірні зобов'язання виконав частково, сплативши 9585,60грн., зокрема: 19.03.2014р. - 1500,00грн., 03.04.2014р. - 1500,00грн. та 6585,60грн. (а.с. 18-20, 32-33).

Тобто, наданими до матеріалів справи документами підтверджено, що відповідач у повному обсязі погасив заборгованість по видатковій накладній №ФИД00002033 від 24.03.2014 та здійснив передоплату на суму 15000,00грн. по видатковій накладній №ФИД00002463 від 07.04.2014.

Таким чином, зобов'язання відповідача перед позивачем по оплаті за отриману продукцію становить 15357,60грн., що також вбачається з довідки позивача (а.с. 43) та не спростовано відповідачем.

У відповідності до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вказаних обставин вимога позивача про стягнення з відповідача 15357,60грн. основного боргу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Що стосується заявлених до стягнення 935,02грн. пені, 915,14грн. 20% річних, 834,26грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

У відповідності до приписів ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 9.3. Договору, у разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку покупцем.

Згідно розрахунку позивача (а.с.2-3), до стягнення з відповідача нараховано пеню в розмірі 935,02грн., зокрема по видатковій накладній №ФИД00002463 від 03.04.2014 за період з 22.04.2014 по 16.07.2014 - 128,74грн. та з 17.07.2014 по 05.08.2014 - 51,21грн. По видатковій накладній №ФИД00002623 від 11.04.2014 за період з 26.04.2014 по 16.07.2014 - 532,79грн. та за період з 17.07.2014 по 11.08.2014 - 222,28грн.

Господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, встановив, що правомірним за вказаний період є нарахування пені в розмірі 923,06грн. У задоволенні 11,96грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 9.4 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару, покупець сплачує на користь постачальника проценти за неправомірне користування грошовими коштами в розмірі 20 (двадцять) процентів річних з простроченої суми за весь час прострочення. (ст. 625 ЦК України).

Позивачем нараховано 20 % річних в розмірі 915,14грн. (а.с. 3), зокрема по видатковій накладній №ФИД00002463 від 07.04.2014 за період з 22.04.2014 по 11.08.2014 - 176,49 грн. та по видатковій накладній №ФИД00002623 від 11.04.2014 за період з 26.04.2014 по 05.08.2014 - 738,65 грн.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що правомірними за вказаний період є нарахування 20 % річних в розмірі 874,10грн. У задоволенні 41,04грн. 20 % річних слід відмовити.

Перевіривши розрахунок інфляційних (а.с. 3), нарахованих за період з травня 2014 по червень 2014р. в сумі 834,26грн., суд також встановив, що правомірними за сказаний період є їх нарахування в сумі 743,00грн. У задоволенні 91,26грн. інфляційних слід відмовити.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 ГПК, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Відповідач доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин суду не надав. При цьому позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Отже, позов обгрунтований, підтверджений належними доказами, копії яких долучено до матеріалів справи та підлягає задоволенню на суму 17897,76грн., з яких 15357,60грн. основного боргу, 923,06грн. пені, 874,10грн. 20 % річних, 743,00грн. інфляційних.

В стягненні 11,96грн. пені, 41,04грн. 20% річних та 91,26грн. інфляційних суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 69, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМД Універсал" (11421, Житомирська обл., Народицький р-н, с. Новий Дорогинь, вул. Леніна, буд. 109, ід. код 36976683)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фідленс-Україна" (03038, м.Київ, Солом'янський р-н., вул. Лінійна, буд. 17, ід. код 36426518):

- 15357,60 грн. основного боргу;

- 923,06 грн. пені;

- 874,10 грн. 20 % річних;

- 743,00 грн. інфляційних;

- 1812,39 грн. судового збору.

3. В стягненні 11,96 грн. пені, 41,04 грн. 20% річних та 91,26 грн. інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 03.11.2014.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Друк:

1 - до справи

2,3 - сторонам (рек. з пов.)