Постанова

від 20.10.2014 по справі 816/3682/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 жовтня 2014 року м. ПолтаваСправа №816/3682/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кльопової І.Г.

та представників сторін:

від позивача - Куц Я.О.,

від відповідача - Хоміч Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога" до Державної екологічної інспекції у Полтавській області про визнання протиправними та скасування пунктів припису,

В С Т А Н О В И В:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Перемога" (надалі - позивач, СТОВ "Перемога") звернулось до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Полтавській області (надалі - відповідач, Держекоінспекція) про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 4, 11, 12 припису від 08 липня 2014 року №44-09-21.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки перевірки, оформлені актом №284/01-01-14, про порушення СТОВ "Перемога" вимог природоохоронного законодавства є частково безпідставними, оскільки не відповідають фактичним обставинам. Зазначив, що оскаржені пункти припису суперечать нормам чинного законодавства, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні вимог закону. Крім того, на думку позивача, заявляючи вимогу про надання зареєстрованих у встановленому порядку договорів оренди земельних ділянок відповідач вийшов за межі законодавчо визначених повноважень Держекоінспекції.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях просив відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на правомірність та обґрунтованість оскаржених пунктів припису.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просила у задоволенні позовних вимог СТОВ "Перемога" відмовити з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін та свідка, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

СТОВ "Перемога" у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 03770477.

У період з 18 червня по 01 липня 2014 року відповідачем проведено планову перевірку дотримання СТОВ "Перемога" вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

За результатами перевірки складено акт №284/01-01-14 /а.с. 13-26/, в якому вказано на порушення позивачем окремих вимог законодавства.

На підставі висновків даного акта перевірки, з метою усунення порушень вимог природоохоронного законодавства, державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області ОСОБА_5 видано припис від 08 липня 2014 року №44-09-21 (надалі - Припис) /а.с. 27-30/, яким, окрім іншого, зобов'язано позивача:

- представити зареєстровані відповідно до діючого законодавства 69 договорів оренди земельних ділянок /пункт 2/;

- отримати спеціальний дозвіл на користування надрами /пункт 4/;

- розробити проектно-технічну документацію з розділом "Оцінка впливу на навколишнє природне середовище" та позитивний висновок державної екологічної експертизи на АЗС. Представити акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом об'єкта (на АЗС) або свідоцтво про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил /пункт 11/;

- отримати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з відпрацьованими мастилами /пункт 12/.

Не погоджуючись з наведеними вимогами відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування відповідних пунктів Припису.

Надаючи правову оцінку спірним положенням рішення суб'єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності такого рішення, що визначені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийнято дане рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стосовно пункту 2 Припису, яким позивача зобов'язано представити зареєстровані відповідно до діючого законодавства 69 договорів оренди земельних ділянок, суд виходить з наступного.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04 листопада 2011 року №429, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25 листопада 2011 року за №1347/20085, Державна екологічна інспекція в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє у складі Держекоінспекції України і їй підпорядковується.

За приписами пункту 4 вказаного Положення Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання вимог законодавства про використання та охорону земель із: консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів із запобігання забрудненню (засміченню) земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; встановлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також із додержання режиму використання їх територій; ведення будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду.

Суд зазначає, що екологічні вимоги - це вимоги, які визначають умови використання природних ресурсів в Україні. Перелік таких вимог, зокрема, наведено у статті 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року №1264-XII. При цьому, до таких вимог не відносяться вимоги щодо належного оформлення прав користування земельними ділянками чи реєстрації договорів оренди таких ділянок.

Крім того, відповідно до статті 33 вказаного Закону екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при перевірці питань щодо наявності у позивача правових підстав для користування земельними ділянками відповідач вийшов за межі повноважень Держекоінспекції, визначених Положенням про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Даний висновок також підтверджується положеннями статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 року №963-IV у редакції Закону України від 23 лютого 2012 року №4444-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель", відповідно до якої державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Так, відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2011 року №459/2011 виконання функцій щодо реалізації державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі віднесено до компетенції Державної інспекції сільського господарства України.

Пунктом 4 Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 грудня 2011 року №770, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 січня 2012 року за №34/20347, визначено, що Держсільгоспінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням юридичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Таким чином, при проведенні планової перевірки дотримання СТОВ "Перемога" вимог природоохоронного законодавства в частині, що стосується наявності у останнього дозвільних документів на право користування земельними ділянками, а також зобов'язання надати такі документи, відповідач, перебравши на себе повноваження іншого органу державної влади, вийшов за межі власних повноважень, визначених Положенням про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, чим порушив приписи статті 19 Конституції України, статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Указу Президента України від 13 квітня 2011 року №459/2011.

Враховуючи вищевикладене, пункт 2 Припису необхідно визнати протиправним та скасувати, а позов СТОВ "Перемога" в цій частині - задовольнити.

Стосовно пункту 4 припису від 08 липня 2014 року №44-09-21, яким позивача зобов'язано отримати спеціальний дозвіл на користування надрами, суд встановив наступне.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, в ході проведення перевірки СТОВ "Перемога" інспектором встановлено, що на балансі підприємства знаходяться вісім свердловин, три з яких законсервовані. На перевірку позивачем представлено дозвіл на спеціальне водокористування терміном дії з 17 січня 2013 року по 17 листопада 2017 року №2635 та попередній дозвіл від 14 березня 2008 року №2635 терміном дії до 22 лютого 2013 року.

Відповідачем зазначено, що позивач здійснює використання підземних вод для господарської діяльності з метою отримання прибутку, а також, здійснює водопостачання у приватні господарства, школу та дитячий садок.

Посилаючись на положення статті 23 Кодексу України про надра, відповідач стверджував, що встановлення законодавцем мети видобування підземних вод, як використання для власних господарсько-побутових потреб, виключає використання надр для задоволення потреб третіх осіб та для господарської діяльності з метою отримання прибутку.

А відтак, відповідач наполягав на необхідності отримання СТОВ "Перемога" дозволу на користування надрами.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з наступного.

За приписами статті 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Відповідно до міждержавного стандарту "ГОСТ 17.1.1.04-80", затвердженого постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 31 березня 1980 року №1452, який діє в Україні, до господарсько-побутових потреб належать: господарсько-питне водопостачання (централізоване та нецентралізоване) територій житлової забудови та громадських будівель міських промислових районів та сільськогосподарських районів; кондиціонування повітря в громадських та житлових будівлях; полив та миття територій населених пунктів (вулиць, площ, зелених насаджень), робота фонтанів тощо; полив посадок в міських та селищних теплицях і парниках; інші потреби (в тому числі гасіння пожеж, промивання водопровідних та каналізаційних мереж).

До господарсько-побутових потреб не належать лікувальні, курортні та оздоровчі цілі, потреби сільського господарська (без зрошення та обводнення), а також зрошення та обводнення; промислові (виробничі) потреби; потреби теплоенергетики; територіальний перерозподіл стоку поверхневих вод та поповнення запасів підземних вод; скидання стічних вод та інші потреби, а також багатоцільове водокористування.

За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача про те, що використання позивачем підземних вод для господарської діяльності виключає віднесення даного виду водокористування до категорії "господарсько-побутові потреби".

Водночас, суд зазначає, що позивачем у встановленому законом порядку отримано дозвіл на спеціальне водокористування від 17 січня 2013 року №2635 терміном дії з 17 січня 2013 року по 17 листопада 2017 року /а.с. 226-227/. Даним дозволом надано СТОВ "Перемога" право здійснювати водокористування для госппитних та виробничих потреб підприємства, населення, школи, дитячого садочка та інших установ, зокрема: вирощування зернових культур і насіння олійних культур, розведення великої рогатої худоби молочних порід, надання комунальних послуг населенню с. Гільці Чорнухинського району Полтавської області /а.с. 226 - зворот/. Ліміт забору підземних вод встановлено на рівні не більше 254,812 м 3 на добу /а.с. 227/.

Таким чином, СТОВ "Перемога" має дозвіл на спеціальне водокористування.

Крім того, позивачем у встановленому законом порядку отримано ліцензію Полтавської обласної державної адміністрації на здійснення господарської діяльності з централізованого водопостачання серії АЕ №190902, оригінал якої судом оглянуто в судовому засіданні 20 жовтня 2014 року.

Враховуючи наявність у позивача дозволу на спеціальне водокористування та ліцензії на здійснення господарської діяльності з централізованого водопостачання, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про здійснення СТОВ "Перемога" видобутку підземних вод для власних господарських потреб та потреб третіх осіб без спеціальних дозволів.

При цьому, правова оцінка спірним положенням припису Держекоінспекції судом надається в частині порушень, що зафіксовані в акті перевірки та знайшли своє відображення у приписі від 08 липня 2014 року №44-09-21. Оскільки наведені документи не містять інформації про порушення позивачем вимог статті 16 Закону України "Про питну воду та питне водокористування", суд відхиляє посилання представника відповідача на вказану норму закону як такі, що не стосуються спірних відносин.

Відтак, пункт 4 припису Держекоінспекції від 08 липня 2014 року №44-09-21 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо пункту 11 припису Держекоінспекції від 08 липня 2014 року №44-09-21, яким позивача зобов'язано розробити проектно-технічну документацію з розділом "Оцінка впливу на навколишнє природне середовище" та позитивний висновок державної екологічної експертизи на АЗС; представити акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом об'єкта (на АЗС) або свідоцтво про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, судом встановлено наступне.

Заявляючи дану вимогу, відповідач виходив з того, що під час перевірки при натурному обстеженні у СТОВ "Перемога" виявлено склад паливно-мастильних матеріалів, що складається з чотирьох резервуарів, оснащених паливно-роздавальними колонками (у робочому стані), і використовується для заправки транспорту підприємства. Посилаючись на положення пункту 1.2 Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, відповідач стверджував про те, що даний склад ПММ є автозаправною станцією.

Однак, суд не погоджується з наведеними доводами контролюючого органу, з огляду на наступне.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, розташований на території СТОВ "Перемога" склад паливно-мастильних матеріалів складається з чотирьох горизонтальних резервуарів для зберігання нафтопродуктів.

Матеріалами справи підтверджено, що на кожний резервуар позивач має технічні паспорти, в яких зазначено показники призначення резервуару, його обладнання, технічні дослідження, експлуатація, ремонтні роботи та зачистка резервуару /а.с. 33-88/. До кожного резервуара складено акти готовності до зачисних робіт, за результатами яких кожен резервуар звільнено від нафтопродуктів ручним способом, кількість залишків нафтопродуктів, що не підлягають подальшому використанню, дорівнює нулю /а.с. 125-127/.

Даний склад позивачем використовується з метою зберігання ПММ та заправки власних транспортних засобів.

Визначення поняття "автозаправна станція" міститься в двох нормативних актах.

Так, відповідно до п. 1.2 Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженої наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 06 грудня 2005 року №376, автозаправна станція - це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).

А згідно з підпунктом 3.2.2 Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 24 жовтня 2005 року №327, автозаправна станція (АЗС) - це різновид об'єкта напівстаціонарної роздрібної торгівлі з продажу пального для автотранспортних засобів з використанням спеціального обладнання, а також супутніх товарів.

Аналізуючи наведені вище положення нормативних актів, суд зазначає, що АЗС є комплексним об'єктом, який складається з резервуарів для зберігання нафтопродуктів, паливно-роздавальної колонки та технологічного майданчику, на якому розташовані останні, та на якому проводиться роздрібна торгівля з продажу пального третім особам.

Використання позивачем складу паливно-мастильних матеріалів для власних потреб, відсутність на території складу паливно-роздавальних колонок та технологічного майданчика виключає віднесення даного об'єкта до автозаправної станції.

Стосовно посилань представника відповідача на обладнання резервуарів приймально-роздавальним патрубком, суд зазначає, що дане обладнання є складовою частиною резервуара, що призначена для закачування/викачування нафтопродуктів. Відтак, приймально-роздавальний патрубок не являється паливно-роздавальною колонкою, як це помилково вважає відповідач.

За таких обставин, пункт 11 припису Держекоінспекції від 08 липня 2014 року №44-09-21 є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується пункту 12 припису Держекоінспекції від 08 липня 2014 року №44-09-21, яким позивача зобов'язано отримати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з відпрацьованими мастилами, суд встановив наступне.

Заявляючи дану вимогу, відповідач виходив з того, що наданою СТОВ "Перемога" на перевірку довідкою від 18 червня 2014 року підтверджено факт зберігання на території підприємства 0,7 т відпрацьованих мастил та утворення протягом 2014 року 1,7 т відпрацьованих мастил /а.с. 160/.

Посилаючись на положення Ліцензійних умов, затверджених наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04 листопада 2011 року №433 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2011 року за №1549/20287, відповідач стверджував про те, що ведення господарської діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами передбачає обов'язкове ліцензування.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з наступного.

Пунктом 1.1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами визначено операції у сфері поводження з небезпечними відходами як збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізація, видалення, знешкодження і захоронення небезпечних відходів.

Таким чином, законодавче визначення поняття "операції у сфері поводження з небезпечними відходами" включає в себе комплекс заходів із збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації, видалення, знешкодження і захоронення небезпечних відходів.

Водночас, як пояснив в судовому засіданні 20 жовтня 2014 року допитаний судом як свідок директор СТОВ "Перемога" ОСОБА_4, відходи господарської діяльності у вигляді відпрацьованих мастил підприємство передає на утилізацію ТОВ "Українсько-німецька компанія "Біос" на підставі договору виконання робіт по вилученню відходів від 01 березня 2013 року №3117/1 /а.с. 129-132/.

Факт надання ТОВ "Українсько-німецька компанія "Біос" СТОВ "Перемога" послуг із збирання та вилучення з метою подальшої утилізації відходів підтверджено залученими до матеріалів справи копіями актів надання послуг /а.с. 128, 133, 134/.

Крім того, показаннями свідка спростовано відомості, викладені в акті від 17 червня 2014 року /а.с. 159/, за змістом якого відпрацьовані мастила в кількості 1,7 т СТОВ "Перемога" використано для заливання в гідросистеми тракторної техніки. Зокрема, свідок зазначив, що вказаний акт складено за вказівкою ревізора, жодні відпрацьовані мастила підприємство у господарській діяльності не використовує, оскільки це може призвести до пошкоджень транспорту.

Враховуючи наведене вище та те, що матеріалами справи підтверджено факт передачі відпрацьованих мастил на утилізацію, суд не приймає в якості належного доказу у справі зазначений вище акт СТОВ "Перемога" від 17 червня 2014 року.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що СТОВ "Перемога" не здійснює операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. Тимчасове зберігання відходів з метою їх подальшого вилучення для утилізації не може свідчити про здійснення позивачем вказаного виду діяльності.

Відповідачем не заперечувався той факт, що позивач має дозвіл на розміщення відходів ІІІ-IV класів небезпеки №19026 та веде журнал первинного обліку утворення відходів, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні 20 жовтня 2014 року.

За таких обставин, пункт 12 припису Держекоінспекції від 08 липня 2014 року №44-09-21 є протиправним та підлягає скасуванню.

В силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач таких доказів не надав.

Разом з цим, залученими до матеріалів справи письмовими доказами спростовано доводи відповідача про порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог СТОВ "Перемога", у зв'язку з чим позов належить задовольнити у повному обсязі.

Як визначено частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога" до Державної екологічної інспекції у Полтавській області про визнання протиправними та скасування пунктів припису задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати пункти 2, 4, 11, 12 припису Державної екологічної інспекції у Полтавській області від 08 липня 2014 року №44-09-21.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Перемога" (код ЄДРПОУ 03770477) витрати зі сплати судового збору в розмірі 73 (сімдесят три) гривні 08 (вісім) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2014 року.

Суддя О.О. Кукоба