Постанова

від 29.10.2014 по справі 826/14969/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 жовтня 2014 року № 826/14969/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу

з позовомДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві доТовариства з обмеженою відповідальністю Полірест пронакладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться у банку, -

В С Т А Н О В И В:

29 вересня 2014 року ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві звернулась до суду з позовом до ТОВ Полірест про накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках платника податків у банках, обґрунтовуючи свої вимоги наявністю у платника податків заборгованості з податку на додану вартість та зі сплати податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 533 293,17 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, наполягаючи на наявності фактичних обставин, що зумовили виникнення у контролюючого органу права, визначеного у п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України.

Ухвала суду та судові повістки були направлені за адресою відповідача, наявною в матеріалах справи. Проте кореспонденція суду повернулась з відміткою пошти за закінченням встановленого строку зберігання . Згідно частини 11 статті 35 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Аналогічне положення міститься і в абз.2 частини 3 статті 167 КАС України, відповідно до якого судове рішення вважається врученим, у тому числі у разі повернення поштового відправлення, яке не вручено адресату з незалежних від суду причин, та у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 23 жовтня 2014 року представника відповідача, визнаного судом належним чином повідомленим про розгляд справи, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст.71, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Полірест (код ЄДРПОУ 32593522) перебуває на обліку в ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та відповідно до вимог п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) несе обов'язок по сплаті у належному розмірі податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Станом на час звернення до суду із вимогою про накладення арешту на кошти, що находяться на розрахункових рахунках платника податків за останнім згідно даних облікових карток платника рахувалась заборгованість перед бюджетом на загальну суму 533 293,17 грн., з яких: податок на додану вартість у розмірі 257 825,39 грн. та податок на прибуток приватних підприємств в сумі 275 467,78 грн.

Так, згідно даних облікової картки платника заборгованість зі сплати податку на додану вартість виникла у відповідача у зв'язку з несплатою у встановлені законодавцем строки суми зобов'язання, самостійно визначеного платником у деклараціях: №9028221895 від 19.05.2014р., №9040510297 від 30.07.2014р., №9046404417 від 30.08.2014р.

Згідно із визначенням, наведеним в пункті 46.1 ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкове зобов'язання визначене самостійно платником в податковій декларації в силу положень п.54.1 ст.54 ПК України не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку і вважається узгодженим.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, контролюючим органом визначено суму зобов'язань з податку на додану вартість у податковому повідомленні-рішенні №0007932201 від 11.09.2013 року у розмірі 234 375,00 грн.

Загальна сума заборгованості платника податків згідно даних облікової картки платника з податку на додану вартість з урахуванням нарахованої контролюючим органом пені складає 257 825,39 грн.

Заборгованість зі сплати податку на прибуток приватних підприємств утворилась у зв'язку з несплатою товариством у встановлені законодавцем строки суми зобов'язання, визначеного контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні №0007922201 від 11.09.2013 року у розмірі 246 094,00 грн. З урахуванням нарахованої пені загальний борг з податку на прибуток приватних підприємств становить 275 467,78 грн.

Згідно із визначенням, наведеним в п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Сума заборгованості, яка наявна у платника податків станом на час звернення до суду підтверджується даними, наведеними в облікових картках платника та повідомленням контролюючого органу від 18.03.2014р. №463/25-01-07.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п.59.1 ст.59 ПК України).

На виконання вимог ст.59 ПК України ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було направлено відповідачу податкову вимогу від 29.07.2014 року №7131-25 на суму 533 797,78 грн. (згідно копії рекомендованого повідомлення, вручена уповноваженому представнику платника 14.08.2014 року).

Доказів оскарження в адміністративному чи судовому порядку зазначеної податкової вимоги, а також відомостей про сплату боргу у повному обсязі до суду не надано.

Відповідно до п.88.1 ст.88 ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Податкова застава, згідно із визначенням, наведеним у п.п.14.1.155 п.14.1 ст.14 ПК України, це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення (п.88.2 ст.88 ПК України).

Згідно п.п.89.1.1 п.89.1 ст.89 ПК України, у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації право податкової застави виникає з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (п.89.2 ст.89 ПК України).

Пунктом 89.3 статті 89 ПК України встановлено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих .

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання положень ст.89 ПК України, заступником начальника ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 30.07.2014 року прийнято рішення за №15971/10/26-54-25-24 про опис майна у податкову заставу, що було отримано уповноваженою особою платника 14.08.2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Одночасно уповноваженому представнику платника було вручено лист від 30.07.2014 року №15981/10/26-54-25-24 з вимогою надати у десятиденний термін з моменту отримання даного листа перелік майна, яке перебуває у власності підприємства з метою складення акта опису майна у податкову заставу.

У зв'язку з ненаданням платником станом на час звернення позивача до суду із даним позовом 29 серпня 2014 року податковим керуючим було складено акт №7 відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Акцентуючи увагу саме на цих обставинах контролюючий орган наполягає на наявності у нього права на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, що знаходяться у банку згідно положень п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача суд виходить з наступного.

Згідно положень статті 19 1 ПК України (в редакції Закону України від 24.10.2013р. №657-VII) до функцій контролюючих органів, зокрема, віднесено: здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (п.п.19 1 .1.2 п.19 1 .1 ст.19 1 ПК України); організація роботи та здійснюють контроль за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку (п.п.19 1 .1.21 п.19 1 .1 ст.19 1 ПК України); здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів (п.п.19 1 .1.22 п.19 1 .1 ст.19 1 ПК України).

Підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України закріплено право контролюючого органу звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

За змістом вказаної норми, яка за твердженням позивача має застосовуватись до спірних правовідносин, обов'язковими умовами (обставинами) наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом є:

- наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов'язкових платежів);

- сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку;

- наявність у платника податків станом на день звернення до суду із даним позовом відкритих в установах банках розрахункових рахунків;

- відсутність у платника податків майна та/або підтверджені документально факти які свідчать, що балансова вартість такого майна менша суми податкового боргу та/або наявне у платника податків майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Лише сукупність вказаних обставин наділяє податковий орган правом на звернення до суду із позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, у відповідності до частини 4 статті 69 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування , крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Водночас, обґрунтовуючи виникнення у податкової інспекції права на звернення до суду в порядку п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України, позивач посилається на те, що за даними ДПІ, інформація про майно Відповідача, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, відсутня .

Посилання позивача на фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2013 рік, як на доказ відсутності у платника податків майна не може бути визнаний судом належним і допустимим доказом в підтвердження обставин, що зумовлюють виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, оскільки у відповідності до вимог діючого законодавства, таким доказом може бути визнаний тільки акт опису майна, складений за формою, наведеною у додатку 2 до Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013р. №572, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за №1841/24373 (далі по тексту - Порядок №572 від 10.10.2013р. у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, Порядок №572 від 10.10.2013р. був затверджений Міністерством доходів і зборів у відповідності до положень статей 88 - 90, 92 і 93 розділу II Податкового кодексу України і визначає механізм застосування податкової застави органами доходів і зборів.

Відповідно до п.2.2 Порядку №572 від 10.10.2013р. майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису майна за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим.

Затверджена в додатку 2 Порядку №572 від 10.10.2013р. форма акта опису майна містить пункт 2, в якому податковий керуючий підтверджує відсутність на день складення цього акта майна, що може бути описано у податкову заставу .

Отже, належним і допустимим доказом в підтвердження відсутності у платника податків майна та/або що його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або що таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу є складений у відповідності до положень до п.89.3 ст.89 ПК України та п.2.2 Порядку №572 від 10.10.2013р. акт опису майна .

Не можуть бути визнані такими, що ґрунтуються на нормах законодавства твердження позивача, що доказом на підтвердження обставин, з якими законодавець пов'язує виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду щодо на накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку боржника, а саме, доказом відсутності майна може слугувати складений податковим керуючим акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу, оскільки з вказаним документом законодавством пов'язується виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду в порядку п.п.20.1.32 п.20.1 ст.20 ПК України.

Так, пунктом 89.4 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Відповідно до п.91.4 ст.94 цього Кодексу, у разі якщо платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Згідно п.89.4 ст.89 Податкового кодексу України, контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Це право податкового органу закріплено в п.п.20.1.32 п.20.1 ст.20 ПК України, відповідно до якого контролюючий орган має право звертатися до суду, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу), та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом.

Порядок реалізації такого права контролюючого органу регламентовано і в Порядку №572 від 10.10.2013р.

Згідно п.2.3 Порядку №572 від 10.10.2013р. у разі відмови платника податків від підписання акта опису майна такий опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Пунктом 2.4 Порядку №572 від 10.10.2013р. встановлено, що у разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу (додаток 4).

У такому випадку орган доходів і зборів звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборони відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу . У разі прийняття судом рішення щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборони відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу його копія надсилається (надається) органом доходів і зборів банкам та іншим фінансовим установам, а також платнику податків.

Таким чином за наявності підстав у податкового керуючого для складення акта відмови платника податків від опису майна у податкову заставу та у відповідності до п.91.4 ст.91 ПК України акта про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень, контролюючий орган в силу положень, закріплених в п.п.20.1.32 п.20.1 ст.20 ПК України уповноважений на звернення до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку.

Однак, звертаючись до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, доказів, які б беззаперечно свідчили про відсутність станом на час звернення позивача до суду із даним позовом та на день постановлення судового рішення у платника податків майна, за рахунок якого такий борг може бути погашений та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу позивачем суду не надано, як і доказів на підтвердження вжиття всіх необхідних заходів, спрямованих на розшук майна відповідача з метою погашення податкового боргу, а отже викладені у позові обставини визнаються судом не доведеними.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач не довів з посиланням на належні і допустимі докази існування обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та не надав необхідні докази, в підтвердження своїх позовних вимог, обравши невідповідний спосіб реалізації своїх повноважень, що дає суду підстави для відмови позивачу у задоволені його вимог про застосування виняткового способу забезпечення виконання платником податків його обов'язків - накладення арешту на кошти та цінності відповідача, що знаходяться в банку.

Враховуючи викладене та керуючись вимогами ст.ст.69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені адміністративного позову Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках платника податків - Товариства з обмеженою відповідальністю Полірест у банках - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.А. Добрівська