Рішення

від 03.11.2014 по справі 2025/2621/2012

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2025/2621/2012

Номер провадження 2/629/2/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2014 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого - суддя Смірнової Н.А., за участю секретаря Кремінь М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лозівської міської ради Харківської області, Управління Держземагенства у Лозівському районі Харківської області, третьої особи ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення та державних актів на право власності на землю, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до Лозівської міської ради Харківської області, міськрайонного управління Держкомзему у місті Лозова і Лозівському районі Харківської області, третьої особи ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення та державних актів на право власності на землю, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5. Після його смерті відкрилася спадщина на майно, а саме на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке належало померлому на праві приватної власності. Спадок після смерті батька позивача прийняли його діти, а саме: ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 та позивачка по справі. Факт прийняття спадку позивачем підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, згідно якого їй належить 1/7 частина спірного житлового будинку. 11 жовтня 2004 року рішенням № 842 Лозівської міської ради Харківської області земельна ділянка, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташоване спірне домоволодіння була передана у власність ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку та земельна ділянка, площею 0,0138 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі даного рішення ОСОБА_4 отримав державні акти на землю серії ХР № 082460 та серії ХР № 082461 від 08.09.2005 року. В зв'язку з чим просить визнати незаконним та скасувати рішення Лозівської міської ради Харківської області № 842 від 11.10.2004 року. Крім цього просить скасувати державні акти на право власності на земельні ділянки від 08.09.2005 року серії ХР № 082460 та серії ХР № 082461, видані ОСОБА_4, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів по справі на її користь витрати, понесені нею при подачі позовної заяви до суду.

Позивач в судове засідання не з'явилася, але надала суду свою заяву в якій просить розглянути справу за її відсутності.

Представник позивача ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву в якій зазначила, що не може бути присутня в судовому засіданні, оскільки Лозівський міськрайонний суд Харківської області ухиляється від видачі копії судового рішення апеляційного суду Харківської області від 14.08.2013 року.

Представник позивача ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомила.

Представник позивача прокурор Лозівської міжрайонної прокуратури Харківської області Гребенюк В.Є. в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просив слухати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача Лозівської міської ради Харківської області Бовдуй О.О. в судове засідання не з'явилася, але надала суду заяву в якій просила розглянути справу без її участі. Проти позову заперечує в повному обсязі та просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача Управління Держземагенства у Лозівському районі Харківської області Ткач Ю.А. в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що позивач ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по даний час не зверталась до Управління Держземагенства у Лозівському районі з заявами чи клопотаннями щодо оформлення прав на земельні ділянки.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи ОСОБА_14 в судове засідання не зявилася, але надала суду заяву в якій просить розглянути справу за її відсутності та за відсутності її довірителя, проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України і які вони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення заявлених вимог, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. інтересів держави.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, підтверджено наявними у справі доказами, і не заперечується сторонами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, якому на праві приватної власності на підставі договору, посвідченого Лозівською державною нотаріальною конторою Харківської області від 02 березня 1948 року належав житловий будинок, житловою площею 24,8 кв.м. з господарчими спорудами та будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1040 кв.м..

Із архівного витягу державного архіву Харківської області від 15.11.2005 року вбачається, що рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради депутатів трудящих від 06 липня 1954 року за землекористувачем за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано земельну ділянку площею 1040 кв.м. та залишено в тимчасове користування - 141,3 кв.м..

Після смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, а саме житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями. Спадкоємцями першої черги крім позивача по справі були ще шестеро дітей. Але спадщину отримали чотири спадкоємця: ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та позивач по справі ОСОБА_1, подавши заяви до нотаріальної контори про прийняття спадку.

Позивач по справі прийняла спадок, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Лозівською державною нотаріальною конторою 21 жовтня 1988 року. З даного свідоцтва вбачається, що ОСОБА_1 успадкувала 1/7 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвала своє право власності в Лозівському бюро технічної інвентаризації 29 жовтня 1988 року, про що зроблений відповідний запис в реєстрі № 2206.

В 2004 році на підставі розпорядження Лозівського міського голови було створено комісію для обстеження земельних ділянок з метою погашення правової документації. 22 липня 2004 року вищевказана комісія провела обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, та встановила, що на ній знаходяться зруйновані залишки житлового будинку, господарських споруд та хащі.

Рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 28 липня 2004 року за № 551 документи, що встановлювали право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, було анульовано.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 серпня 2010 року, залишеним в силі ухвалою колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2010 року, рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 28 липня 2004 року за № 551 визнано незаконним та скасовано в частині анулювання документів, що встановлюють право власності ОСОБА_1 на 1/7 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та передачі земельної ділянки до земель запасу в тій частині, яка необхідна для обслуговування цієї частини будинку.

Крім того, ухвалою колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2010 року встановлено факт, що майно, яке б належало ОСОБА_1 на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, відсутнє, а сама земельна ділянка на праві власності їй ніколи не належала.

На теперішній час, на підставі рішення апеляційного суду Харківської області від 14 серпня 2013 року, залишеним в силі ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року право приватної власності ОСОБА_1 на 1/7 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 припинено.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

11 жовтня 2004 року рішенням Лозівської міської ради Харківської області № 842 було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що посвідчує право власності на земельну ділянку та передати у безкоштовну власність ОСОБА_4 - земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0138 га, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі даного рішення ОСОБА_4 отримав державний акт серії ХР № 082460 на 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарчих споруд, зареєстрованого Лозівським відділом державної реєстрації ХРФ ДП «Центр ДЗК» 08 вересня 2005 року за № 010567700011, кадастровий номер 6311000000020030021 та державний акт серії ХР № 082461 на 0,0138 га для ведення особистого селянського господарства, зареєстрованого Лозівським відділом державної реєстрації ХРФ ДП «Центр ДЗК» 08 вересня 2005 року за № 010567700012, кадастровий номер 6311000000020030022, що підтверджується листом відділу Держкомзему у місті Лозова Харківської області № 01-306/1 від 05 жовтня 2009 року.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Отже, саме власнику землі, належать повноваження щодо усунення порушень його прав на землю у порядку, передбаченому ст. 212 Земельного кодексу України.

Оскільки позивач не має повноважень як власника чи землекористувача спірних земельних ділянок, то у неї й відсутні права, які підлягають захисту.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Однією з підстав набуття права власності на земельну ділянку є успадкування прав на майно, в тому числі за законом відповідно до ст. 1217 ЦК України.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

У п.22-1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що відповідно до статей 1225 ЦК України і 131 ЗК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не зверталася до органів місцевого самоврядування з питання оформлення права користування або з проханням передачі земельної ділянки їй у власність.

В статті 20 ЗК УРСР (в редакції 1970 року) закріплено, що право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування земельною ділянкою засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Статтею 23 Земельного кодексу Української РСР, прийнятого 18 грудня 1990 року, визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Земельний кодекс України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, в статті 125 встановив, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст. 126 ЗК України (в редакції, яка діяла станом на час видачі державного акту на право власності на земельну ділянку) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З наданих позивачем і досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлено, що за життя ОСОБА_5, а після прийняття спадщини позивач, державного акту про право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 не отримували.

Таким чином судом встановлено, що жодних правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки у позивача немає. Доводи позивача та її представників, що рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради депутатів трудящих від 06.07.1954 року є підтвердженням правомірності користування земельною ділянкою ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки дане рішення стосується лише засвідчення розмірів ділянки та факту користування землею спадкодавцем ОСОБА_5, тому доводи позивача, що дане рішення є правовстановлюючим документом на спірну земельну ділянку грунтуються на припущеннях та не можуть бути підставвою для задоволення позову.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як свідчать матеріали справи, а також твердження представників позивача, ними не обґрунтовано та не надано жодних доказів, які б вказували на правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із нравочинів.

В даному випадку третя особа ОСОБА_4 набув право власності на спірні земельні ділянки на законних підставах на підставі рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області та отримав державні акти в установленому законом порядку.

Частина 1 ст. 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем та її представниками не вказано, підстав позову, а саме - які саме права позивача були порушені в зв'язку із чим, користувача або власника. Позивач не надала правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки, що суперечить чинному законодавству України.

Враховуючи положення ЗК України щодо набуття фізичними особами права власності земельною ділянкою, права власності, відсутність у позивача права користування спірними земельними ділянками, а тому відсутній і факт порушення таких прав позивача.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд вважає, що позивач не набула такого права на підставі якого можна вимагати усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом скасування державних актів на право власності на земельні ділянки.

Суд також вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Лозівської міської ради № 842 від 11 жовтня 2004 року задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання регулювання земельних відносин, відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч.1 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Суд вважає, що приймаючи оскаржуване рішення міська рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому в діях відповідача відсутні протиправність дій, та причинний зв'язок з можливим порушенням прав та законних інтересів позивача, про що зазначено вище.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 22 листопада 2010 року № 3-27гс10 обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність в особи, що ї використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність в неї таких документів є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Державного акту або іншого передбаченого законодавством правовстановлюючого документу, який підтверджує право власності на земельну ділянку або право постійного користування позивачем, також її представниками суду не надано.

Стаття 211 ЗК України стосується захисту порушення права на земельну ділянку. Для звернення за захистом певного права необхідно належними доказами навести наявність у позивача такого права. Належних доказів про наявність права не надано.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач та її представники не довели тих обставин на які посилаються як на підставу позовних вимог, не надали докази в обґрунтування позовних вимог, не спростували тих обставин на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз'яснював представникам позивача їх права та обов'язки.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про покладення на відповідача по справі сплату судових витрат, понесених позивачем при зверненні з позовом до суду, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст. 13, 19, 32, 41 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 16, 321, 328, 1225 ЦК України, ст.ст. 116, 125, 126, 152, 158, 211, 212 ЗК України, ст. 20 ЗК УРСР (в редакції 1970 року), ст. 23 ЗК УРСР (в редакції 1990 року), ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування», суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лозівської міської ради Харківської області, Управління Держземагенства у Лозівському районі Харківської області, третьої особи ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення та державних актів на право власності на землю відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н.А. Смірнова