Рішення

від 27.10.2014 по справі 921/964/14-г/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" жовтня 2014 р.Справа № 921/964/14-г/18

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.

розглянув справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп", вул. Грушевського, 1а, смт. Козова, Козівський район, Тернопільська область

про, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, cтягнення 13 107,93 грн заборгованості

За участі представників сторін:

позивача: ОСОБА_3, довіреність від 19.09.2014 р.;

відповідача: Майка М.Б.

В судовому засіданні учасникам судового процесу роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 ГПК України. Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Темп" про cтягнення 11 944,73 грн. заборгованості за поставлений товар та надані транспортні послуги з урахуванням 0,1 % вартості товару.

20.10.2014 р. позивачем через канцелярію господарського суду Тернопільської області подано заяву (вх. № 18676 ) про збільшення позовних вимог в частині заявленої до стягнення пені в сумі 1163,20 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи дану процесуальну норму, а також те, що заява не суперечить вимогам чинного законодавства України, остання приймаються судом.

Таким чином, розгляд спору по суті здійснюється із урахуванням поданих змін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов угоди №5 від 01.07.2011 р. відповідачем неналежним чином виконані зобов'язання по оплаті поставленого товару та наданих транспортних послуг, чим допущено заборгованість в сумі, що заявлена до стягнення.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 09.09.2014 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 22.09.2014 р., який відкладався на 06.10.2014 р. Крім того, в судовому засіданні оголошувались перерви, востаннє до 27.10.2014 р.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Відповідач згідно усних пояснень повноважного представника в судових засіданнях, а також письмового відзиву на позов, заборгованість перед позивачем частково визнає, а саме: на суму 5 710,80 грн та заперечує проти стягнення 6 222,00 грн боргу, який виник через неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, отриманого за накладними №4 від 11.01.2011р. та № 36 від 30.12.2010 р., оскільки фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 дана вимога, на думку ТОВ "Темп", пред'явлена поза межами строку позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Майново - господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько - договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

01.07.2011 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Темп" (покупець) укладено договір поставки дубових та ясеневих обрізних відходів № 5 (надалі - договір), за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується відпустити покупцеві продукцію (дубові та ясеневі обрізні відходи) в кількості 150 м 3 .

Відповідно до п.2.1 Договору, ціна встановлюється згідно накладних та рахунків. Пунктом 2.2. встановлено, що оплата проводиться банківським переказом за кожну відвантажену партію протягом 60 днів з дня одержання товару.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що поставка здійснюється продавцем.

Загальна вартість угоди складає 130 000,00 грн (п.2.3. договору).

Угода набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання (розділ 5 договору).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами і у відповідності із ст. 11 цього кодексу - однією з підстав виникнення зобов'язань.

Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання своїх договірних зобов'язань позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 35368,80 грн, що підтверджується товарно - транспортними накладними, зокрема:

- № 00019 від 01.07.2011 р. на суму 4341,60 грн;

- № 00020 від 04.07.2011 р. на суму 4176,00 грн;

- № 00021 від 05.07.2011 р. на суму 3542,40 грн;

- № 00022 від 08.07.2011 р. на суму 4776,00 грн;

- № 00023 від 11.07.2011 р. на суму 4428,00 грн;

- № 00024 від 13.07.2011 р. на суму 4680,00 грн;

- № 31 від 14.12.2011 р. на суму 4996,80 грн;

- № 4 від 26.04.2012 р. на суму 4428,00 грн.

Крім того, позивачем надано відповідачеві транспортні послуги на суму 6000,00 грн, що підтверджується виставленими фізичною особою - підприємцем рахунками № 3 від 26.04.2012 р. на суму 750,00 грн, № 32 від 14.12.2011 р. на суму 750,00 грн та № 25 від 13.07.2011 р. на суму 4500,00 грн.

Таким чином, на виконання вимог укладеної між контрагентами угоди, позивачем передано відповідачу продукцію та надано транспортні послуги на загальну суму 41 368,80 грн.

Проте, відповідачем не дотримані погоджені сторонами строки оплати придбаного товару та наданих транспортних послуг в повному обсязі та перераховано на розрахунковий рахунок позивача кошти в сумі тільки 35 658,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями виписок з банківських установ по рахунку позивача. Заборгованість відповідача за спірною угодою, станом на момент пред'явлення позову становить 5 710,80 грн.

Поряд із зазначеним вище, судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу товар (окрім обумовленого договором), а саме: ясеневі та дубові обрізні відходи згідно накладних №4 від 11.01.2011р. на суму 5888,00 грн. та № 36 від 30.12.2010р. на суму 5334,00 грн, в свою чергу останній отримав товар на підставі довіреності №1 від 11.01.2011р. виданої на ім'я ОСОБА_5, належним чином підписаної та скріпленої печатками юридичних осіб.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп" вартість отриманого на підставі накладних №4 від 11.01.2011р. та № 36 від 30.12.2010р. товару оплачена лише частково на суму 5 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою від 06.06.2011р. (копія знаходиться в матеріалах справи).

З огляду на викладене, загальна сума заборгованості відповідача станом на момент пред'явлення позову становить 11932,80 грн.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Разом з тим, як вбачається із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ "Темп" сума основної заборгованості покупця станом на 09.09.2014 р. становить 11 932,80 грн, включаючи заборгованість в розмірі 6222,00 грн, яка виникла станом на 01.07.2011р.

В той же час відповідач заборгованість перед позивачем визнає тільки частково на суму 5 710,80 грн та заперечує проти стягнення 6 222,00 грн боргу, який виник через неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, отриманого за накладними №4 від 11.01.2011р. та № 36 від 30.12.2010 р., оскільки фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 дана вимога, на думку ТОВ "Темп", пред'явлена поза межами строку позовної давності.

Дані заперечення відповідача суд вважає хибними з огляду на наступне.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В той же час суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

В свою чергу, після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

При цьому, суд зазначає, що для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках (ч.2 ст.341 ГК України). Банками здійснюється фінансове посередництво у формі банківських операцій, зокрема розрахункових, кредитних (ст.339 ГК України). Громадяни-підприємці мають право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором (ч.4 ст. 342 ГК України). За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком ( ч.1 ст.1066 ЦК України). Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором (ч.4 ст.1068 ЦК України).

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Згідно з ч.5 ст.51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка регулює порядок здійснення безготівкових розрахунків, встановлено, що банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів на відповідність вимогам пунктів 2.4 та 2.5 Інструкції та додатку 8 до неї. Реквізит платіжного доручення "Призначення платежу" заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України і відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Як встановлено судом, в платіжних документах - виписках по особових рахунках позивача у філії ПАТ ПІБ в м.Тернопіль № НОМЕР_2, у філії Тернопільського обласного управління АТ "Ощадбанк" № 2600450043471, а також у Тернопільському відділенні ПАТ "Фольксбанк" № НОМЕР_3 (копії знаходяться в матеріалах справи) призначенням платежу зазначено "за обрізні відходи" (в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують протилежне).

В той же час, суд констатує, що перелічені вище банківські виписки, підтверджують оплату відповідачем заборгованості, яка виникла за поставками товару у 2010-2013 роках .

На переконання суду, ці дії свідчать про визнання ТзОВ "Темп" свого боргу перед позивачем, а тому переривають перебіг строку позовної давності.

Однак, відповідно до роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 року - питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Як вбачається із умов укладеної між сторонами угоди № 5 від 01.07.2011 р., будь-яких домовленостей щодо порядку зарахування коштів остання не містить.

Отже, у зв'язку з відсутністю застережень у договорі, а також через відсутність у платіжному документі призначення платежу (період, дата, номер договору, згідно якого здійснюється платіж та перераховуються грошові кошти), позивач цілком правомірно зараховував отримані від відповідача кошти на погашення боргу, що виник у найдавніший період.

Наведені висновки суду ґрунтуються на тому, що зарахування коштів без чіткого посилання платника на призначення платежу в погашення заборгованості за минулі періоди не заборонено нормами законодавства.

В зв'язку з цим кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу спрямовуються на погашення боргу, який виник раніше.

За таких обставин, позивач правомірно зараховував сплачені йому кошти в рахунок погашення заборгованості за поставки товару, які були здійснені в попередні періоди. При цьому варто зазначити, що таку ж правову позицію з даного приводу висловив Львівський апеляційний господарський суд у постанові №921/594/13-г/14 від 10.12.2013 р., Вищий господарський суд України у постановах від 14.04.2005р. у справі №11/274 (12/5), від 25.12.2003р. у справі № 10/172 та Верховний Суд України в ухвалі від 23.06.2005р. у справі №11/274 (12/5).

Таким чином, всупереч умов угоди та вимог діючого законодавства, свої зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару відповідач не виконав, а тому, суд визнає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 11 932,80 грн правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Пунктом 5.2 угоди від 01.07.2011р. встановлено, що Покупець несе відповідальність перед продавцем за несплату в обумовлені терміни в розмірі 0,1 % від вартості продукції, відповідно позивачем нараховано 11,93 грн, які суд розцінює як нарахування у вигляді штрафу.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України, встановлено, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення штрафу в сумі 11,93 грн є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та вимогам чинного законодавства України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1163,20 грн пені, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.

Згідно статтей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Із змісту ч. 2 статті 218 ГК України, у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з цим, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до статей 1, 3 якого передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, оскільки сторонами в угоді №5 не було передбачено такого виду відповідальності як пеня, а законом її розмір для такого виду зобов'язань не передбачений, тому суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 1163,20 грн пені.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приймаючи до уваги, що в процесі судового розгляду спору відповідачем не подано, а судом не здобуто жодних доказів, які б свідчили про погашення боргу, а тому позовні вимоги про стягнення з ТзОВ "Темп" заборгованості в сумі 11 932,80 грн та штрафу в розмірі 11,93 грн підлягають до задоволення як обгрунтовані та правомірно заявлені.

Судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача у справі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Темп" (вул. Грушевського, 1а, смт. Козова, Козівський район, Тернопільська область, код ЄДРПО 31104405) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 11 932 (одинадцять тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн 80 коп. основного боргу, 11 (одинадцять) грн 93 коп. штрафу та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В решті частині позовних вимог відмовити.

Сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, протягом десяти днів з дня його підписання 31.10. 2014 р. через місцевий господарський суд.

Суддя Н.В. Охотницька