Постанова

від 08.07.2009 по справі б11/304-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б11/304-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 08 липня 2009 р.                                                                                    № Б11/304-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Яценко О.В.

розглянувши  касаційну скаргуБілоцерківської об'єднаної податкової інспекції Київської області

на постановугосподарського суду Київської області від 19.11.2008 року

у справігосподарського суду№ Б11/304-08Київської області

за заявою приватного підприємства «Латка-Транс»

про банкрутствоприватного підприємства «Енергосервіс»

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скаргиПилипенко М.І. (дов. №9600/10/10 від 10.04.2009 р.)

від заявникане з'явились

від боржникане з'явились

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Київської області від 29.09.2008 року порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства «Енергосервіс»(далі –боржника) за заявою приватного підприємства «Латка-Транс»(далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду від 19.11.2008 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов'язано ліквідатора подати до офіційного друкованого органу оголошення про визнання боржника банкрутом,  надати суду звіт та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Київської області (далі –інспекція) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону), статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального  кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Зазначений Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою приватного підприємства «Латка-Транс». Заява мотивована тим, що боржник відсутній за адресою місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський р-н, с. Фастівка, вул. Радянська, 1, що підтверджується актом Білоцерківської ОДПІ (т.1 а.с.44) та витягом з ЄДРПОУ (т.1 а.с.37).

Постановою суду від 05.05.2008 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (т.1 а.с. 47 –48).

Матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки довідці Київського обласного управління статистики від 02.03.2004 року №897/2004 про реєстрацію боржника, за адресою місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський р-н, с. Фастівка, вул. Радянська, 1, (т.1 а.с.22). Витяг або довідка з ЄДРПОУ станом на дату подання заяви про порушення провадження у справі та прийняття постанови суду від 19.11.2008р. щодо боржника в матеріалах справи відсутні. Проте, судом взято до уваги витяг з ЄДПРОУ № 2300555 від 18.09.2008р. про відсутність записів в ЄДПРОУ щодо  фізичної особи Нілова Ю.В., а не даних щодо юридичної особи боржника (т.1 а.с. 37).

Відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом (частина друга статті 4-1 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується, зокрема, дата проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство (частина перша статті 11 Закону). Згідно з вимогами частини четвертої статті 11 Закону у підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. Отже у підготовчому засіданні суд має перевірити наявність ознак неплатоспроможності боржника, розмір вимог кредитора (кредиторів), який ініціював порушення справи про банкрутство, та безспірність цих вимог.

Застосовуючи зазначені положення Закону, слід виходити із системного аналізу норм Закону, зокрема положень статті 1, якими дано визначення поняття "безспірні вимоги кредиторів". Такими є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (абзац восьмий статті 1 Закону).

Таким чином, за Законом вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

З правовою позицією про необхідність надання оцінки поняттю "безспірності вимог кредиторів", як такому, з яким Закон пов'язує їх обґрунтування виконавчими документами або розрахунковими документами, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника погодився Верховний Суд України у Постанові №07/337 від 17.10.2006року у справі №3/157.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог відповідно до претензії №б/н б/д (т.1 а.с.13-14), отриманої директором боржника 15.07.2008р. та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

У зв'язку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження, провадження у справі про його банкрутство за спрощеною процедурою було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 19.11.2008 року є незаконним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду Київської області від 19.11.2008 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки на момент порушення провадження ініціюючим кредитором не надані докази безспірності вимог кредитора, підтверджені виконавчими документами, докази відсутності боржника за місцезнаходженням та припинення господарської діяльності боржником, а відтак, суду належить перевірити обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство такого боржника за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

Окрім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що скасування постанови господарського суду Київської області від 19.11.2008 року про визнання боржника банкрутом може бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали господарського суду Київської області від 01.04.2009р. про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу боржника.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК -України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної податкової інспекції Київської області задовольнити.

2.          Постанову господарського суду Київської області від 19.11.2008 року скасувати, справу №Б11/304-08 передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий                                                                             Н. Ткаченко

Судді                                                                                               Л. Катеринчук

                                                                                                           О. Яценко