Б18/586-08
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2009 р. № Б18/586-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючий),
Катеринчук Л.Й.Яценко О.В. (доповідач),
розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області
на постановугосподарського суду Київської області від 11.12.2008р.
у справігосподарського суду№Б18/586-08 Київської області
за заявою
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Гранат",м. ХарківТовариства з обмеженою відповідальністю "ВЛП-Сервіс", м. Боярка
про в судове засідання з'явились представники сторінвід Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської областібанкрутство
Бурлак В.А. дов. №39/9/10-101 від 14.01.2008р.
ВСТАНОВИВ :
в провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа про визнання банкрутом товариство з обмеженою відповідальністю "ВЛП-Сервіс" ,(далі –боржника), яке було порушено ухвалою суду від 01.12.2008 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат", з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Постановою господарського суду Київської області від 11.12.2008 року боржника визнано банкрутом за спрощеною процедурою, згідно зі статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов'язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів боржника.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області, подала касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції від 11.12.2008р., аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону), статті 34 Господарського процесуального кодексу України, статей 1, 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців".
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).
Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.
Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.
Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.
Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.
Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.
Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).
Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.
Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обґрунтовуючи відсутність боржника за місцезнаходженням, ініціюючий кредитор надав до матеріалів справи акт про відсутність боржника за місцезнаходженням за адресою: Київська області, м. Боярка, вул. Лисенка, 13-А (т.1 а.с. 16). Разом з тим, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію, довідки №224/467 (т.1 а.с.12-13) адреса місцезнаходження боржника є Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Лисенка, 13-А.
Зважаючи на викладене, з посиланням на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», суд при порушенні справи про банкрутство відповідно до статті 52 Закону не надав оцінки зазначеній відповіді на предмет її належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові №07/297 від 06.11.2007 у справі №43/427).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.
Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.
При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.
Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.
За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат". Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору купівлі-продажу від 19.11.2007 року та має заборгованість у розмірі 91938 грн. Безспірність своїх вимог ініціюючий кредитор обґрунтовував визнанням боржником суми боргу відповідно до претензії №320/12 від 21.12.2007р. (т.1 а.с.10), згідно відповіді на претензію б/н б/д (т.1 а.с.11), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
З огляду на це висновок суду про підставність порушення провадження у справі за спрощеною процедурою в порядку статті 52 Закону та можливість визнання боржника банкрутом не можна вважати обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відтак, постанова господарського суду Київської області від 11.12.2008 року про визнання боржника банкрутом прийнята з неповним дослідженням матеріалів справи, а отже є такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду Київської області від 11.12.2008 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –
П О С Т А Н О В И В :
1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову господарського суду Київської області від 11.12.2008р. у справі № Б18/586-08 задовольнити частково.
2.Постанову господарського суду Київської області від 11.12.2008р. у справі № Б18/586-08 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Г. Ткаченко
Судді Л.Й. Катеринчук
О.В. Яценко
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 08.07.2009 |
Оприлюднено | 27.07.2009 |
Номер документу | 4119874 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Яценко О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні