Постанова

від 08.07.2009 по справі б24/29-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б24/29-09

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 08 липня 2009 р.                                                                                    № Б24/29-09  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г., –головуючий,

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Яценко О.В.

розглянувши касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська

на ухвалугосподарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2009р.

у справігосподарського суду№ Б24/29-09Дніпропетровської області

за заявоютовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма Глас Стар»

дотовариства з обмеженою відповідальністю «ПІАР-ПРЕЗЕНТ»

про визнання банкрутом

представники сторін в судове засідання не з'явились,

В С Т А Н О В И В  :

ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2009 року порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «ПІАР-ПРЕЗЕНТ»(далі –боржника) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма Глас Стар»(далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду від 17.02.2009 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на один рік, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов'язано ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у строк до 17.03.2009р. надати господарському суду дані про рахунки відкриті боржником, зобов'язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання його банкрутом, надати суду звіт та ліквідаційний баланс до 17.02.2010 року.

10.04.2009 року до господарського суду Дніпропетровської області на затвердження надано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс.

Ухвалою суду від 14.04.2009 року зобов'язано ліквідатора доопрацювати звіт про проведену роботу та у строк до 17.02.2010р. направити його до господарського суду.

23.04.2009 року до господарського суду Дніпропетровської області на затвердження надано доопрацьований звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс.

Ухвалою суду від 12.05.2009 року звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника  затверджено, боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська (далі –інспекція) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду від 12.05.2009 року, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі – Закону), статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до вимог частин 1, 5 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин –підприємець - боржник або керівні органи боржника  - юридичної особи  відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до  органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до боржника.

Отже, законодавцем передбачено особливу процедуру встановлення всіх відомих ліквідатору кредиторів за статтею 52 Закону, яка є спеціальною по відношенню до загальних процедур банкрутства. До таких потенційних кредиторів належать органи податкової служби, фонди соціального страхування і їх повідомлення ліквідатором здійснюється шляхом надіслання письмових повідомлень таким кредиторам, а всі інші кредитори можуть бути встановлені за наслідками публікації в офіційних друкованих органах оголошення про визнання боржника банкрутом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури та  перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою суду від 17.02.2009 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру в порядку статті 52 Закону (т.1 а.с.46).

23.04.2009 року до господарського суду на затвердження подано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс. Матеріалами справи підтверджується подання звіту ліквідатора без реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          Матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції від 12.05.2009 року про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, реєстру вимог кредиторів, не дає оцінки відповідності закону поданого ліквідатором ліквідаційного балансу, в якому відсутні дані про наявність активів боржника на початок звітного періоду, яким є останні дані звітності боржника до органів статистики, відсутні дані про наявність статутного капіталу боржника в розмірі згідно установчих документів (том 1 а.с. 33) .

          Колегія суддів касаційного суду зазначає, що згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Пунктом 5 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних  осіб –підприємців»передбачено, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приймаючи рішення про завершення ліквідаційної процедури в цілому із затвердженням ліквідаційного балансу суду першої інстанції належить в цілому дати оцінку обґрунтованості ліквідаційної процедури, як складового елементу процедури банкрутства. Визнаючи боржника банкрутом суд першої інстанції виходив з того, що ініціюючий кредитор надав докази про відсутність боржника за адресою місцезнаходження. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що до заяви ініціюючого кредитора не додано витягу з ЄДРПОУ про місцезнаходження боржника, який є належним доказом в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження відповідно до положень статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», а зазначений в додатку №12 акт № 27/01-1 від 27.01.2009р. про місцезнаходження боржника в матеріалах справи відсутній (т.1 а.с.4).

          Окрім того, судом не взято до уваги, що згідно витягу з ЄДРПОУ від 27.01.2009р. № 634962 місцезнаходження боржника: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, провулок Прапорний, будинок 6 (т.1 а.с.14).

Зважаючи на викладене,  суд при порушенні справи про банкрутство відповідно до статті 52 Закону не надав оцінки зазначеній відповіді на предмет її належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові №07/297 від 06.11.2007 у справі №43/427).

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу згідно відповіді на претензію від 13.11.2008 року №13/11-1 (т.1 а.с.13), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. З правовою позицією про необхідність надання оцінки поняттю "безспірності вимог кредиторів", як такому, з яким Закон пов'язує їх обґрунтування виконавчими документами або розрахунковими документами, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника погодився Верховний Суд України у Постанові №07/337 від 17.10.2006року у справі №3/157.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема,  встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

Колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими доводи скаржника в частині необхідності повідомлення його про судове засідання по затвердженню ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора, оскільки скаржник не є кредитором боржника та повідомив боржника в ході ліквідаційної процедури про відсутність у нього грошових вимог боржника. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про необґрунтованість завершення ліквідаційної процедури за наявності зазначених вище порушень законодавства, допущених ліквідатором при поданні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу та про порушення прав скаржника, як державного органу, уповноваженого вести облік платників податків. З доводами про можливість порушення прав податкового органу в процедурах банкрутства, як такого, що справляє податки та веде облік платників податків, погодився Верховний Суд України у Постанові №06/229 від 06.06.2006 року у справі №Б48/12-05.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника про незаконність порушення провадження у даній справі можуть бути підставою для оскарження постанови суду про визнання боржника банкрутом, як першого судового акта в ході провадження у справі про банкрутство з особливостями згідно статті 52 Закону, а не ухвали суду про затвердження ліквідаційного балансу.

З врахуванням викладеного, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд на стадії ліквідаційної процедури. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та прийняти судовий акт з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська задовольнити.

2.          Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2009р. скасувати, справу № Б24/29-09 направити на новий судовий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області на стадії ліквідаційної процедури.

Головуючий                                                                                Н. Ткаченко

Судді                                                                                                  Л. Катеринчук

                О. Яценко