Рішення

від 29.10.2014 по справі 910/15495/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15495/14 29.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОІНОКС"

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЖЕЖНИЙ

ПРОФІЛАКТИК»

Про стягнення 28 277.11 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Малік І.В. - по дов. №б/н від 08.04.2014р.

Від відповідача Лисенко І.О. - по дов. №б/н від 15.09.2104р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОІНОКС" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЖЕЖНИЙ ПРОФІЛАКТИК" 28 277.11 грн.

Ухвалою від 29.07.2014 порушено провадження у даній справі. Розгляд призначено на 20.08.2014р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 15.09.2014р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2014р., відповідно до ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, було продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 24.09.2014р.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 24.09.2014 р. справу № 910/15494/14, передано для розгляду судді Сіваковій В.В., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Трофименко Т.Ю.

За вказаних обставин суд визнав за необхідне прийняти справу № 910/15494/14 до свого провадження та призначив її до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 29.10.2014р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

29.10.2104р. через відділ діловодство господарського суду м. Києва до суду надійшов письмовий відзив відповідача на позов, відповідно до якого відповідач позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 22 280 визнав в повному обсязі. В частині стягнення основного боргу в сумі 3 000 грн. провадження у справі просить припинити у зв»язку зі сплатою позову 3000 грн. 01.08.2014р. В частині стягнення 3% річних та інфляційних просить зменшити суму їх до стягнення. Крім того, відповідач просить розстрочити сплату заборгованості у розмірі 22 280, 00 грн. шляхом оплати по 3 000 грн. кожного тижня.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОІНОКС", як постачальником, (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЖЕЖНИЙ ПРОФІЛАКТИК", як покупцем, (далі - відповідач) укладено договір поставки від 26.11.2011 №190-11 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача металопродукцію (далі - товар), а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити товар порядку, визначеному умовами Договору.

Відповідно до п.п.1.1. Договору позивач продає, а відповідач купує металопродукцію. Найменування та кількість продукції визначаються згідно специфікацій цього Договору.

Згідно із п.п. 3.2. Договору позивач здійснює відвантаження товару у строк, обумовлений у специфікаціях.

Ціна на продукцію визначається у специфікаціях до Договору (п.п.2.1.Договору).

Оплата продукції здійснюється згідно з умовами, визначених у специфікаціях до Договору (п.п.4.1. Договору). .

На виконання умов договору позивач здійснив поставку відповідачу продукції на загальну суму 25 280,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № С0000000099 від 06.02.2014р.

Металопродукцію було отримано працівниками відповідача на підставі довіреності

- ОСОБА_3, довіреність № 42 від 06.02.2013р.;

Відповідач в порушення умов договору в повному обсязі отриману від позивача продукцію не оплатив.

З урахуванням викладеного заборгованість відповідача перед позивачем на час порушення провадження у справі становила 25 280,00 грн.

При розгляді справи судом встановлено, що після порушення провадження у справі відповідач частково погасив борг в сумі 3000 грн.

Враховуючи викладене провадження у справі в частині стягнення 3000 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв»язку з відсутністю предмету спору.

Як визначено ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб"єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов"язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, одностороння відмова від виконання зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи встановлено, що відповідач порушив умови договору в частині оплати вартості за отриманий товар, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 22 280,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,89 грн., 265,98 грн. - 3% річних, 2 730,24 грн. - інфляційні.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цив Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При розгляді справи судом встановлено, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені в розмірі 0,01% від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочки, але не більше, ніж 5% від суми договору (п.5.2 договору).

З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 0,89 грн. є обгрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором .

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних інфляційних, суд вважає їх ґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних на загальну суму 265, 98 грн. та інфляційних на загальну суму 2 730,24 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем та доказів належного виконання умов договору суду не надав. Заборгованість в сумі 22 280,00 грн. визнав в повному обсязі.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати по справі покладаються на відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав клопотання про розстрочку виконання рішення в частині стягнення основного боргу в сумі 22 280,00 грн. шляхом оплати 3000 грн. кожного тижня.

Представник позивача проти задоволення заяви про розстрочку виконання рішення заперечував.

Суд розглянувши дану заяву та заслухавши думку представника позивача відзначає наступне:

Розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатися господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Згідно з пунктом 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України» від 12.09.1996р. № 02-5/333 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Суд відзначає, що особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Докази, у відповідності зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

Судом встановлено, що в обґрунтування заяви боржник посилається, зокрема, на те, що останній знаходиться у тяжкому фінансовому становищі та має низький рівень платоспроможності.

Між тим, всупереч положенням статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, заявник під час вирішення питання про можливість розстрочки виконання рішення суду не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують тяжкий фінансовий стан заявника.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Cудом встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004р.).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що «затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції» (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бакай та інші проти України» від 09.11.2004р.).

Крім того, відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 Цивільного процесуального кодексу України і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З огляду на наведені приписи вбачається, що розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідачем в заяві не обґрунтовані та документально не підтверджені обставини з настанням яких поліпшиться його майновий стан, або обставини, які б ускладнювали виконання рішення або робили його неможливим, а тому заява відповідача про розстрочку виконання рішення задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з положеннями пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи те, що чинним законодавством України, суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а не зменшувати 3% річних та інфляційні, заява відповідача про зменшення суми 3% річних та інфляційних судом не задовольняється.

Відповідно до пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 N 7 у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, п.1-1 ч.1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЖЕЖНИЙ ПРОФІЛАКТИК" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 4; ідентифікаційний код 31752093, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНЛІНОКС" (51200, Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вул. Сучкова, 117, ідентифікаційний код 36699548) основну заборгованість в сумі 22 280 грн. 00 коп., 265 грн. 98 коп. - 3 % річних, 0,89 грн. - пені, 2 730 грн. 24 коп. - інфляційні, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827 грн. 00 коп.

В частині стягнення основного боргу в сумі 3000 грн. провадження у справі припинити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повне рішення складено 03.11.2014р.

Суддя Трофименко Т.Ю.