Рішення

від 27.10.2014 по справі 910/16634/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16634/14 27.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИАЛТРАНС"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

про стягнення 214 644,63 грн.

Cуддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Гриценко Г.В. - по дов. №4 від 08.09.2014р.

Жмарьова О.М.- по дов. №3 від 08.09.2104р.

Від відповідача не з»явились

Від третьої особи не з»явились

Обставини справи :

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИАЛТРАНС" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 214 644,63 грн. - часткове відшкодування вартості втраченого вантажу та штрафні санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг № 619 від 01.04.2010р.

Ухвалою суду від 11.08.2014, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, порушено провадження у справі № 910/16634/14 та призначено до розгляду на 10.09.2014р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2.

03.09.2104р.від представника позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 5 річних в сумі 9 748, 74 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2014р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 24.09.2014р.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 24.09.2014 р. справу № 910/16634/14, передано для розгляду судді Сіваковій В.В., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Трофименко Т.Ю.

За вказаних обставин суд визнав за необхідне прийняти справу № 910/16634/14 до свого провадження та призначив її до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 27.10.2014р.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 13.10.2014 р. справу № 910/16634/14, передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю. у зв»язку з виходом її з відпустки.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримали в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Третя особа направила на адресу суду свої пояснення, відповідно до яких просить в задоволенні позову відмовити.

Згідно п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 (зі змінами, внесеними постановою Пленуму ВГСУ від 16.01.2013 №3) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст.64 та ст.87 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Зокрема, за змістом зазначеної ст.64 ГПК України, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Нормами ст. 22 ГПК України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами та зобов'язані добросовісно ними користуватися, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Добросовісність користування процесуальними правами слід розглядати таким чином, що особи, які беруть участь у справі, не повинні зловживати наданими їм правами.

В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

В свою чергу, ст. 69 ГПК України визначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Враховуючи, що нез'явлення представників відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, а також враховуючи положення ст. 69 ГПК України, господарський суд вважає за можливе розглянути даний позов за наявними у справі документами, на підставі ст.75 ГПК України.

В судовому засіданні 27.10.2014р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

0 квітня 2010р. муж Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИАЛТРАНС» (далі позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі відповідачка) було уклало договір надання послуг № 619.

Відповідно до умов договору позивач був замовником транспортно- експедиційних послуг, які виконував відповідач.

Договір містить всі загальні умови, необхідні для договорів даного виду згідно вимог чинного законодавства.

В пункті 1.3 сторони погодили, що їхні права та обов'язки визначаються цим договором, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та чинним законодавством України. Відповідно до пункту 4.1 договору взаємна відповідальність сторін визначається нормами Конвенції та чинним законодавством України, при цьому виконавець відповідає за дії третіх осіб, залучених до виконання договору, як за свої власні.

В пункті 7.1 передбачено пролонгацію договору на кожен наступний рік за відсутності письмових заперечень сторін.

В рамках вказаного договору відповідно до пункту 1.2 засобами електронного зв'язку 01 серпня 2013 р. сторонами було укладено заявку перевезення вантажу (20 т чаю) автомобільним транспортом за маршрутом м. Санкт-Петербург (Росія) - с.Стоянка (Київська область, Україна).

Згідно даної заявки, вантаж слід було прийняти до перевезення 07 серпня 2013р. і передати одержувачу не пізніше 12 серпня 2013 р. Вантажовідправником було російське ТОВ «Юнілевер Русь», вантажоодержувачем - ТОВ «Юнілевер Україна», розташоване у м. Києві.

ТОВ «Юнілевер Україна» було замовником послуг позивача щодо перевезення даного вантажу на підставі договору-доручення № ТК-11 на організацій та надання послуг, пов»язаних з перевезенням вантажів автотранспортом у міжнародному сполучені, від 23 жовтня 2012 р. та заявки на перевезення № 369 від 01 серпня 2013 р.

В пункті 1.2 договору-доручення сторони погодили, що їхні права та обов'язки визначаються цим договором-дорученням, Конвенцією, міжнародним транспортним законодавством та чинним законодавством України.

Пунктом 2.1.7 договору-доручення, укладеного між позивачем та власником вантажу, встановлено, що у випадку втрати або псування вантажу позивач зобов'язаний негайно сповістити власника вантажу про збитки та відшкодувати збитки. Порядок та процедура відшкодування збитків визначені в додатку №1 до Договору-доручення.

Відповідно до пункту 6.1 договору-доручення, позивач відповідає за дії третіх осіб, залучених до виконання договору-доручення, як за свої власні, до моменту передачі вантажу одержувачу.

В пункті 3 додатку №1 до договору-доручення сторони погодили, що повірений (позивач) відшкодовує довірителю вартість втраченого вантажу. Під вартістю вантажу в міжнародних перевезеннях сторони розуміють вартість, зазначену у вантажних та товаросупровідних документах, збільшену на суму митних платежів, що зазначена в митній декларації. Також компенсації може підлягати вартість перевезення усього вантажу у повному обсязі в разі втрати всього вантажу.

За змістом графи 20 вантажної декларації ТОВ «Юнілевер Україна» придбавало даний вантаж на умовах РСА Санкт-Петербург (іхее саггіег аі - франко-перевізник згідно Інкотермс 2000). Відповідно до заявки та товаросупровідних документів за вказівкою власника вантаж слід було передати ТОВ «Логістик Плюс». Вказана обставина була зазначена в заявці на спірне перевезення, яка підписана відповідачкою.

Для виконання перевезення відповідач залучила (зафрахтувала) вантажний автомобіль, держ. номер НОМЕР_1, причіп НОМЕР_3, у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

Вантаж було прийнято водієм до перевезення, що засвідчено відбитком печатки перевізника у міжнародній вантажній накладній, але повністю втрачено на території Росії і станом на 06 серпня 2014 р. не знайдено та власнику не повернуто.

У зв'язку з втратою вантажу 11 та 13 серпня 2013 р. позивач звернувся до відповідача з листами №84 та №88 з вимогою надати необхідну інформацію з цього приводу, а 04 вересня 2013р. відповідачу було вручено претензію з вимогою відшкодувати вартість вантажу та необхідні для розрахунку суми збитків документи.

Правовою підставою для пред'явлення відповідачу претензії було отримання позивачем від ТОВ «Юнілевер Україна» вимоги від 30 серпня 2013 р. відшкодувати вартість вантажу у сумі 564344 грн. 46 коп.

Після отримання претензії від власника вантажу позивач добровільно за згодою заявника задовольнив вимоги потерпілого частково, а саме перерахував 02 жовтня 2013 р. 140000 грн., 14 листопада 2013 р. 35000 грн., 20 грудня 2013 р. 35000 грн., 16 січня 2014 р. 35000 грн., 23 березня 2014р. 35000 грн., 21 травня 2014р. 35000 грн., 04 липня 2014р 35000 грн., 30 липня 2014р 35000 грн., а всього - 385000 грн.

Станом на 06 серпня 2014р відповідач сплатив позивачу на виконання регресної вимоги 06 червня 2014 р. 38200 грн., 10 червня 2014р 40000 грн., 13 червня 2014р 39000 грн., 16 червня 2014р - 24000 грн. та 38200 грн., усього - 179400 грн.

Спір по справі ви ник внаслідок того, що на думку позивача відповідач повинен відшкодувати збитки - різницю відшкодованої власнику вартості втраченого вантажу у сумі 205600 грн..

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 908 ЦК, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, а відповідно до ст. 909 ч. 1 за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

пов'язаних з перевезенням вантажів автотранспортом у міжнародному сполученні, від 23 жовтня 2012 р. (далі - Договір-доручення), та заявки на перевезення № 369 від 01 серпня 2013 р.

В пункті 1.2 договору-доручення сторони погодили, що їхні права та обов'язки визначаються цим договором-дорученням, Конвенцією, міжнародним транспортним законодавством та чинним законодавством України.

Пунктом 2.1.7 договору-доручення, укладеного між позивачем та власником вантажу, встановлено, що у випадку втрати або псування вантажу позивач зобов'язаний негайно сповістити власника вантажу про збитки та відшкодувати збитки. Порядок та процедура відшкодування збитків визначені в додатку №1 до договору-доручення.

Відповідно до пункту 6.1 договору-доручення, позивач відповідає за дії третіх осіб, залучених до виконання договору-доручення, як за свої власні, до моменту передачі вантажу одержувачу.

В пункті 3 додатку №1 до договору-доручення сторони погодили, що повірений (позивач) відшкодовує довірителю вартість втраченого вантажу. Під вартістю вантажу в міжнародних перевезеннях сторони розуміють вартість, зазначену у вантажних та товаросупровідних документах, збільшену на суму митних платежів, що зазначена в митній декларації. Також компенсації може підлягати вартість перевезення усього вантажу у повному обсязі в разі втрати всього вантажу.

За змістом графи 20 вантажної декларації ТОВ «Юнілевер Україна» придбавало даний вантаж на умовах РСА Санкт-Петербург (Ггее саггіег аі - франко-перевізник згідно Інкотермс 2000). Відповідно до заявки та товаросупровідних документів за вказівкою власника вантаж слід було передати ТОВ «Логістик Плюс». Вказана обставина була зазначена в заявці на спірне перевезення, яка підписана відповідачем.

Для виконання перевезення відповідач залучив (зафрахтував) вантажний автомобіль, держ. номер НОМЕР_1, причіп НОМЕР_3, у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

Вантаж було прийнято водієм до перевезення, що засвідчено відбитком печатки перевізника у міжнародній вантажній накладній, але повністю втрачено на території Росії і станом на 06 серпня 2014 р. не знайдено та власнику не повернуто.

У зв'язку з втратою вантажу 11 та 13 серпня 2013 р. позивач звернувся до відповідача з листами №84 та №88 з вимогою надати необхідну інформацію з цього приводу, а 04 вересня 2013р. відповідачу було вручено претензію з вимогою відшкодувати вартість вантажу та необхідні для розрахунку суми збитків документи.

Правовою підставою для пред'явлення відповідачу претензії було отримання позивачем від ТОВ «Юнілевер Україна» вимоги від 30 серпня 2013 р. відшкодувати вартість вантажу у сумі 564344 грн. 46 коп.

Після отримання претензії від власника вантажу позивач добровільно за згодою заявника задовольнив вимоги потерпілого частково, а саме перерахував 02 жовтня 2013 р. 140000 грн., 14 листопада 2013 р. 35000 грн., 20 грудня 2013 р. 35000 грн., 16 січня 2014 р. 35000 грн., 23 березня 2014р. 35000 грн., 21 травня 2014р. 35000 грн., 04 липня 2014р 35000 грн., 30 липня 2014р 35000 грн., а всього - 385000 грн.

Станом на 06 серпня 2014р відповідач сплатив позивачу на виконання регресної вимоги 06 червня 2014 р. 38200 грн., 10 червня 2014р 40000 грн., 13 червня 2014р 39000 грн., 16 червня 2014р - 24000 грн. та 38200 грн., усього - 179400 грн.

Відповідно до ст. 908 ЦК, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, а відповідно до ст. 909 ч.І за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч.4 ст. 306 ГК, транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 929 ч.І ЦК, ст.316 ГК, договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Згідно ст. 932 ЦК, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Нормою ст. 934 ЦК встановлено, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

У спірних правовідносинах позивач виступав як замовник транспортних послуг, а відповідачка - як виконавець.

Статтею 1 Закону України „Про автомобільний транспорт" визначено, що міжнародним перевезенням пасажирів і вантажів є перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR).

Відповідно до ст.908 ч.2 ЦК, ст.306 ч. 5 ГК, умови перевезення вантажів регулюються цими Кодексами і виданими відповідно до них транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.920 ЦК у разі порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за їхньою домовленістю, якщо інше не встановлено Цивільним Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 926 ЦК порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезенням у закордонному сполученні, встановлюється міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.), до якої приєдналась Україна відповідно до Закону України „ Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 1 серпня 2006 року N 57-V, визначено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Нормою пункту 1 ст. 17 Конвенції встановлено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки.

Нормою пункту 2 ст. 17 Конвенції встановлено, що перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких не міг відвернути.

Відповідно до пункту першого ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

З огляду на те, що відповідач не надала ніяких доказів відсутності вини перевізника у втраті частини вантажу після отримання претензії, а позивач відшкодував частину заявлених збитків власнику вантажу, звернення з судовим позовом в порядку регресу з урахуванням приписів ч.І ст. 1191 ЦК, пунктів першого та четвертого ст. 23 Конвенції є правомірним.

Згідно пункту першого ст. 27 Конвенції, позивач має право вимагати сплати відсотків на компенсацію, що підлягає сплаті. Такі відсотки, обраховані із розрахунку п'яти відсотків річних, накопичуються з дня надсилання перевізнику письмової претензії. Однак, на думку позивача, за змістом ч. 1 ст. 1191 ЦК в даному випадку його право вимоги є похідним від права власника вантажу, а можливість реалізувати це право настає після відшкодування збитків потерпілому, а не після пред'явлення претензії. З

У випадку втрати вантажу або його псування з вини перевізника, перевізник відшкодовує експедитору понесені збитки в порядку і розмірі, передбачених ст. 23 Конвенції.

У відповідності до п.1 ст.17 Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

За змістом п.2 ст.17 Конвенції, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно п. 3 ст.17 Конвенції, перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Пунктом 1 ст.18 Конвенції передбачено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

У відповідності до ч.1 ст.924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Таким чином, законом передбачено презумпцію вини перевізника при порушенні вимог про збереження ввіреного вантажу, яка може бути спростована самим відповідачем.

В силу ст.ст. 32-34 та 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідачем не надано жодного належного та допустимого в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України доказу на підтвердження своїх заперечень.

Відтак, суд приходить до висновку, що втрата вантажу була заподіяна з вини відповідача.

Правовою підставою для пред'явлення відповідачу претензії було отримання позивачем від ТОВ «Юнілевер Україна» вимоги від 30 серпня 2013 р. відшкодувати вартість вантажу у сумі 564344 грн. 46 коп.

Після отримання претензії від власника вантажу позивач добровільно за згодою заявника задовольнив вимоги потерпілого частково, а саме перерахував 02 жовтня 2013 р. 140000 грн., 14 листопада 2013 р. 35000 грн., 20 грудня 2013 р. 35000 грн., 16 січня 2014 р. 35000 грн., 23 березня 2014р. 35000 грн., 21 травня 2014р. 35000 грн., 04 липня 2014р 35000 грн., 30 липня 2014р 35000 грн., а всього - 385000 грн.

Станом на 06 серпня 2014р відповідач сплатив позивачу на виконання регресної вимоги 06 червня 2014 р. 38200 грн., 10 червня 2014р 40000 грн., 13 червня 2014р 39000 грн., 16 червня 2014р - 24000 грн. та 38200 грн., усього - 179400 грн.

Згідно ст. 932 ЦК України,експедитор має право залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 920 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

В силу ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

В силу ст. 17 Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Отже, в силу вищенаведених норм законодавства, суд дійшов висновку про те, що відповідач несе відповідальність за часткову втрату вантажу, що сталася з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а тому позивачем правомірно заявлені до стягнення збитки на суму 205 600грн, спричинені відповідачем неналежним виконанням наданих послуг з перевезення вантажу шляхом часткової втрату вантажу.

Відповідач не скористався своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, не надав належних і допустимих доказів, які б спростовували вищевикладені обставини.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 205 600 грн підлягають задоволенню повністю.

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення 5% річних у розмірі 9 748,74 грн.

Згідно п.1 ст.27 Конвенції, позивач має право вимагати сплати відсотків на компенсацію, що підлягає сплаті.

Такі відсотки, обраховані із розрахунку п'яти відсотків річних, накопичуються з дня надсилання перевізнику письмової претензії.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

З урахуванням викладеного з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (02225, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИАЛТРАНС» (08600, Київська обл.., м. Васильків, вул.. Володимирська, 74, код ЄДРПОУ 35282321) 205 600 грн. 42 коп. основного боргу, 9 748 грн. 74 коп. - 5% річних, 4 306 грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 31.10.2014 р.

Суддя Трофименко Т.Ю.