Ухвала

від 30.09.2014 по справі 872/11682/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У  Х  В  А  Л  А і м е н е м  У к р а ї н и 30 вересня 2014 рокусправа № 087/1553/12 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Чепурнова Д.В.                     суддів:                     Нагорної Л.М.  Сафронової С.В. за участю секретаря судового засідання:          Надточія В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу  Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління  Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду  від 10 червня 2013  року та додаткову постанову від  11 червня 2013 року у справі  за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Аквілон» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління  Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: ТОВ «ВБК «Аквілон», звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000012302 та №0000022302 від 04.01.2012. В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо не встановлення факту реальності поставки товарів та надання послуг ТОВ «Мега-ТЕК» ТОВ «Синдикат ТМ «Катана», ТОВ «Укрпромтехснаб», МПП «Доннік», ТОВ «Будекспорт», за результатами  проведення  позапланової невиїзної перевірки позивача враховуючи той факт що податковим органом не було взято до уваги наявність усіх первинних документів що підтверджують реальність вказаних операцій.    Постановою Запорізького окружного адміністративного суду  від 10 червня 2013  року позов задоволено. Додатковою постановою від 11 червня 2013 року стягнуто з Державного бюджету на користь підприємства судові витрати, пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 16803 грн.60 коп. та 107 грн.30 коп. Не погодившись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову та додаткову постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник податкового органу підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, представник ТОВ «ВБК «Аквілон» не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає  виходячи з наступного. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом у період з 01.12.2011 по 07.12.2011 проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВБК «Аквілон» (код ЄДРПОУ 35596331) з питань взаємовідносин з ТОВ «Мега-ТЕК» (код ЄДРПОУ 31950105), МПП «Доннік» (код ЄДРПОУ 20189531), ТОВ «Будекспорт» (код ЄДРПОУ 24144324), ТОВ «Синдикат ТМ «Катана» (код ЄДРПОУ 37071077), ТОВ «Укрпромтехснаб» (код ЄДРПОУ 32688548) за період з січень-квітень 2011року, вересень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 14.12.2011 №271/23-2/35596331, яким встановлено порушення позивачем: - п.198.6 ст.198, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 662397 грн.,  в т.ч. по періодах: за січень 2011 р. у сумі 99700 грн., за лютий 2011 р. у сумі 198113 грн., за березень 2011 р. у сумі 197917 грн., за вересень 2011 р. у сумі 166667 грн. - п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3, пп. 5.2.1 п.5.2,  ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст.138, п.139.1 ст. 139  Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2011 р. у сумі 811330 грн., у тому числі по періодах: 1 квартал 2011 р. – 619663 грн., 3 квартал 2011 р. – 191667 грн. На підставі вказаного акту 04.01.2012 р. винесені податкові повідомлення-рішення №0000012302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання  з податку на прибуток  на суму  822331 грн., з яких 811330 грн. – основний платіж та 1 грн. – штрафні  (фінансові санкції)  та №0000022302, яким позивачу збільшено  суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 704064 грн. 75 коп., з яких 662397 грн. – основний платіж та 41667,75 грн. - штрафні  (фінансові санкції) . За висновком судового експерта №5766/12-45 від 07.12.2012: «Встановлене за висновками акту ДПІ в Жовтневому районі м. Запоріжжя від 14.12.11 №271/23-2/35596331 зниження ТОВ «ВБК «Аквілон» об'єкту оподаткування за період січень-квітень 2011 року, вересень 2011 року і донарахування податку на прибуток у сумі 811330,00 грн. та податку на додану вартість у сумі 662397,00 грн., наявними у матеріалах справи первинними документами не підтверджується». Відповідно до п. 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. До валових витрат виробництва та обігу, відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Пунктом 138.1 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.04.11) передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця. Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні. Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача податкових накладних, видаткових накладних, актів виконаних робіт, рахунків-фактур, платіжних доручень, довідок про вартість виконаних будівельних робіт на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних  товарів та послуг були включені до податкового кредиту, позивач цілком правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим товарам, послугам до складу податкового кредиту оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказами. Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду. Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій. Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту. Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ч. 1, 2 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до ст. 204 зазначеного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не доведено, що договори які були укладені між позивачем та контрагентами зазначеними у акті перевірки визнані судом недійсними. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 207 Господарського суду України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині; виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним передбачені ст. 208 зазначеного Кодексу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правочини, які були вчинені між позивачем та підприємствами-контрагентами, зазначеними в акті перевірки  є правомірними та відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, їх недійсність прямо не встановлена законом, а також вони не визнані судом недійсними. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів; здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів; здійснюють контроль за погашенням векселів: контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету; здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації; здійснюють контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю тютюновими виробами, максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів. Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги мету, з якою відповідач здійснює свої контрольні повноваження, вбачається, що норми ст. 203 та інших статей гл. 16 ЦК України не відносяться ані до податкового, ані до валютного, ані до іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби. Стаття 20 Податкового кодексу України  також не надає право податковим органам  повноважень щодо визнання тих чи інших угод  (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди – покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому  за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні  підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит. Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного  формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів. Відповідно до ч. 1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може з власної ініціативи  прийняти додаткову постанову якщо судом не вирішено питання  про судові витрати. Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом  владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного  бюджету України  (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його податкова чи службова особа). В зв'язку з зазначеними процесуальними нормами КАСУ підстави для скасування додаткової постанови відсутні. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління  Міндоходів у Запорізькій області – залишити без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року та додаткову постанову від 11 червня 2013 року  – залишити без змін. Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів  з дня складення в повному обсязі.           В повному обсязі ухвала складена 03 жовтня  2014 року. Головуючий:                                                            Д.В. Чепурнов           Суддя:                                                            Л.М. Нагорна           Суддя:                                                            С.В. Сафронова