ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А і м е н е м У к р а ї н и 28 жовтня 2014 рокусправа № 804/1754/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В. суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В. за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року у справі № 804/1754/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Криворізький хлібозавод №1” до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В: Приватне акціонерне товариство «Інгулецький хлібозавод» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13 січня 2014 року №0000062204, яким нараховане податкове зобов'язання із податку на додану вартість у загальній сумі 121801,50 грн., з яких за основним платежем (збільшено податкове зобов'язання) у розмірі 81201,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40600,50 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту перевірки від 30 грудня 2013 року № 451/22.0-34/00381539, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесені без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 25 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Криворізька південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. Апелянт зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Інгулецький хлібозавод» проводило операцію з експорту товару, яка не мала під собою мети отримання доходу, а була направлена на подальшу мінімізацію сплати ПДВ. Відтак, головною метою було одержання доходу за рахунок несплати відповідних сум ПДВ в бюджет та, як наслідок ,незаконно заволодівати державним майном. Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги доводи відповідача про нікчемність договорів позивача з його контрагентом, що укладені без мети настання реальних наслідків. Сторони, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, у судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. У відповідності до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, Приватне акціонерне товариство “Інгулецький хлібозавод”, правонаступником якого стало Товариство з обмеженою відповідальністю “Криворізький хлібозавод №1”, зареєстроване 31 липня 1996 р. виконавчим комітетом Криворізької міської ради Дніпропетровської області, свідоцтво про державну реєстрацію від 31 липня 1996 року №12271200000000302. На підставі наказу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28 листопада 2013р. №651 “Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного акціонерного товариства “Інгулецький хлібозавод”, проведена документальна позапланова перевірка Приватного акціонерного товариства “Інгулецький хлібозавод” з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійснені експорту товарів не власного виробництва за період з 01 лютого 2013р. по 31 липня 2013р. Перевіркою встановлено порушення: п.п.14.1.179, п.п.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755- VI з урахуванням норм пп. 14.1.36 пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, Приватне акціонерне товариство “Інгулецький хлібозавод” по придбанню товарно-матеріальних цінностей за економічно недоцільними угодами, які в подальшому реалізовано на експорт, занижено податок на додану вартість на загальну суму ПДВ 81 201 грн. За результатами вказаної перевірки складено акт № 451/22.0-34/00381539 від 30 грудня 2013 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 січня 2014р. №0000062204, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання із податку на додану вартість у загальній сумі 121 801,50 грн., з яких за основним платежем (збільшено податкове зобов'язання) у розмірі 81 201,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40 600,50 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного повідомлення-рішення. На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що позивачем реалізована на експорт продукція не власного виробництва. Реалізація ТМЦ без врахування в ціні продажу всіх понесених витрат дають підстави стверджувати, що купівля ТМЦ та їх подальша реалізація на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності підприємства, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є у тому числі і операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (експорт). Датою виникнення права платника податку на додану вартість на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно з п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу — зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Судом першої інстанції встановлено, що згідно первинних документів та реєстрів податкових накладних, податковий кредит з податку на додану вартість у травні 2013 року сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від постачальників товарів, робіт, послуг, позивачем сплачено суму податку на додану вартість, що підтверджується копіями платіжних доручень. Податковий кредит законно сформовано позивачем у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності. Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податком на додану вартість, виходячи з собівартості товару. Прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, — вона може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами, продаж позивачем феросплавної продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцією, вчинену поза межами його господарської діяльності. Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних). Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Крім того, за договорами, що розглядались, було придбано товар та послуги, які використані позивачем відповідно до господарської діяльності підприємства, що не спростовано відповідачем. На час укладання та виконання спірних угод сторони були у належному порядку зареєстровані платниками ПДВ та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Зважаючи на те, що апеляційна скарга інших доводів, які б ставили під сумнів законність оскарженого рішення суду першої інстанції, не містить, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін. Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області – залишити без задоволення. Постанову Дніпопетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року у справі № 804/1754/14 – залишити без змін. Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий: А.В. Шлай Суддя: С.М. Іванов Суддя: С.В. Чабаненко
Суд | Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 28.10.2014 |
Оприлюднено | 06.11.2014 |
Номер документу | 41202252 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
Шлай А.В.
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Юрков Едуард Олегович
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Юрков Едуард Олегович
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Юрков Едуард Олегович
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Юрков Едуард Олегович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні