Ухвала

від 28.01.2014 по справі 9101/81093/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"28" січня 2014 р. справа № 2а/0470/17926/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Пасічник А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 р. у справі № 2а/0470/17926/11

за позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості, -

встановив:

У грудні 2011 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив стягнути з рахунків у банках, обслуговуючих відповідача, на користь держави в рахунок погашення боргу по орендній платі за землю з фізичних осіб у сумі 9221 грн. 38 коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 р. позов задоволено. Постанова мотивована тим, що відповідач заборгованість з орендної плати за землю в сумі 9221 грн. 38 коп. в добровільному порядку не погасив, відповідач у судовому засіданні визнав позовні вимоги.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема відповідач зазначив, що право оренди земельної ділянки відповідно до договору оренди від 23.07.2003 року, укладеного між відповідачем та Дніпропетровською міською радою, припинено 27.09.2006 року на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №96/4. Судом першої інстанції порушено вимоги ст.163 КАС України, а саме не вказано час її прийняття.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову в задоволенні позову.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з

наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, 23.07.2003 року на підставі рішення міської ради від 09.04.203 року №74/8 між ОСОБА_1 та Дніпропетровської міської радою було укладено договір оренди. Відповідно до договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду на умовах цього договору частку (5,30 %) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 0,1651 гa (площа частки складає 0,0088 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для фактичного розміщення офісу, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 1210100000:03:299:0024 згідно з планом земельної ділянки. Земельна ділянка передається до 09.04.2018 р. Після закінчення терміну договору його дія скінчується.

29.04.2011 року позивачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0008131705, яким відповідачу нараховано податкове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у сумі 9359,80 грн. та встановлено шістдесятиденний строк від дати вручення для сплати.

Вказане податкове повідомлення-рішення отримано відповідачем 15.06.2011 року та є узгодженим.

У зв'язку з наявністю переплати в сумі 138,42 грн. на особовому рахунку боржника, сума податкового боргу відповідача склала 9221,38 грн.

16.08.2011 року позивачем прийнято податкову вимогу №38 на суму узгоджених податкових зобов'язань 9331,38 грн., яку позивач отримав 24.10.0211 року.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача та приходить до висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду першої інстанції з наведених відповідачем підстав, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. (ст.5 Закону України "Про плату за землю")

З 01.01.2011 року Закон України "Про плату за землю" втратив чинність та набув чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст.269 та ст.270 Податкового кодексу України платниками податку є, зокрема, землекористувачі, а об'єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у користуванні.

Відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку -фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Пунктом 20.1.28 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надано право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

При цьому статтею 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли платник не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення - рішення. У разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

У вказаний строк відповідач заборгованість зі сплати орендної сплати в добровільному порядку не погасив, ані податкову вимогу № 38 від 16.08.2011 року, ані повідомлення-рішення №0008131705 від 29.04.0211 року в адміністративному чи судовому порядку не оскаржував, тому позивач правомірно звернувся до суду першої інстанції про стягнення боргу по орендній платі за землю з фізичних осіб у сумі 9221 грн. 38 коп.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на рішення Дніпропетровської міської ради від 27.09.2006 року №96/4, пунктом 8 якого рішення міської ради від 09.04.03 №74/8 "Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у спільну оренду гр. ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, по фактичному розміщенню офісу" та договір оренди земельної ділянки від 01.08.2003 р., номер державної реєстрації 3942, визнано такими, що втратили чинність, а право гр. ОСОБА_1 на землю таким, що припинилося.

Колегія суддів приходить до висновку, що вказане рішення не звільняє відповідача від сплати орендної плати за договором оренди від 23.07.2003 року, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 653 ЦК України зобов'язання сторін припиняються у разі розірвання договору.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами договору оренди від 23.07.2003 року не було передбачено право орендодавця на розірвання договору шляхом прийняття в одноособовому порядку рішення про визнання цього договору таким, що втратив чинність. Положенням Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міським радам також не надано такого права.

Отже, прийняття Дніпропетровською міською радою рішення від 27.09.2006 року №96/4 не впливає на обсяг прав та обов'язків сторін договору оренди від 23.07.2003 року.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. (ч.1 ст.654 ЦК України)

З матеріалів справи вбачається, що сторонами договору оренди від 23.07.2003 року угода про розірвання цього договору в письмовій формі не приймалася.

Також у матеріалах справи відсутні відомості, що орендодавець скористався своїм правом на розірвання договору оренди від 23.07.2003 року у зв'язку з невиконанням або неналежним орендарем вимог договору відповідно до п.9.3 або за інших підстав, передбачених в цьому договорі.

Отже, на час розгляду справи судом першої інстанції обов'язок відповідача зі сплати орендної плати за договором оренди від 23.07.2003 року не припинився.

Доводи про порушення судом першої інстанції положення ст. 163 КАС України колегія суддів не приймає до уваги, оскільки не зазначення часу прийняття постанови не призвело до неправильного вирішення питання чи справи, а тому дане процесуальне порушення не може бути підставою для скасування постанови суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості з орендної сплати в сумі 9221 грн. 38 коп.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 р. у справі № 2а/0470/17926/11 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун