Рішення

від 04.11.2014 по справі 906/1195/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "04" листопада 2014 р. Справа № 906/1195/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Лелюх Л.П. - довіреність від 24.04.14р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства Фірми "Каменяр" (с. Віта Поштова Києво-Святошинського району Київської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофіндустрія гарант" (м. Житомир)

про визнання недійсним арбітражне застереження, викладене в п.10 Контракту №07/10/10 від 07.10.2010р.

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсною арбітражну угоду, викладену в п. 10 Контракту № 07/10/10 від 07.10.2010 року.

Заявою № 68/14 від 10.10.14р. представник позивача уточнила підстави позову.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог від 10.10.14р. № 68/14.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, вимог ухвал суду від 10.09.14р., від 30.09.14р., від 14.10.14р. не виконав. Ухвали господарського суду, які надсилались відповідачу за вказаною в позовній заяві адресою повернулась до господарського суду з відміткою поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридична адреса відповідача відповідає адресі зазначеній у позовній заяві (а.с. 45-47)

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки вся поштова кореспонденція надсилалася відповідачу за його юридичною адресою, суд вважає, що останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне та можливе прийняти рішення у справі за відсутності представників сторін, за наявними в ній матеріалами (відповідно до ст.75 ГПК України).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

07.10.10р. приватне підприємство фірма «Каменяр» та товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпрофіндустрія Гарант" уклали контракт № 07/10/10, відповідно до якого, продавець зобов'язався поставити, змонтувати і запустити в експлуатацію дробарку щекову СМД-111, а покупець на умовах даного Контракту прийняти і оплатити.

Позивач умови контракту №07/10/10 виконав в повному обсязі, що підтверджується актом приймально-здавальних випробувань дробарки СМД-11 від 30.12.10р. (а.с. 10).

Відповідач зобов'язання виконав частково, перерахувавши на рахунок позивача 890000,00грн.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Аналогічні положення містяться і в ст. 180 ГК України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до п. 10 контракту, сторони дійшли згоди, що всі спори і розбіжності, які можуть виникнути із даного контракту будуть по можливості вирішуватися шляхом переговорів. У випадку, якщо сторони не можуть прийти до спільної угоди, то любий спір, розбіжності або претензії у зв'язку з даним контрактом або його порушенням, розірванням або недійсністю будуть вирішені в арбітражному суді у відповідності до положень арбітражного законодавства Торгової палати України. Рішення одного або декількох призначених у відповідності до даних положень арбітражних суддів, буде кінцевим і обов'язковим для обох сторін.

Арбітражне застереження, яке міститься у контракті № 07/10/10 від 07.10.10р. не визначає конкретно судову інстанцію, в якій повинен вирішуватись спір. Дане арбітражне застереження є не чітким, і таким, що не можливо виконати.

Відповідно п. 5 Роз'яснення ВГСУ від 31.05.02р. № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій", господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном.

Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958).

Відповідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 116 ГК України підприємство, створене відповідно до вимог цього Кодексу, в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Як вбачається із поданих до суду доказів по справі, сторони по справі не являються підприємствами з іноземними інвестиціями в розумінні ст. 116 ГК України, оскільки не містять іноземних інвестицій, зареєстровані та знаходяться на території України.

Таким чином, спори, які можуть виникнути чи виникли з договору № 07/10/10 від 07.10.10р. не можуть бути передані за угодою сторін на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, оскільки такі спори не підпадатимуть під компетенцію вказаного арбітражу та категорії спорів, що можуть бути ним вирішенні в розумінні ч. 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", оскільки сторони договору не являються нерезидентами України та не є підприємствами з іноземними інвестиціями.

Відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Як передбачено ч. 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому, в ст. 217 ЦК України закріплено правило, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Арбітражне застереження , викладене в п.10 Контракту № 07/10/10 від 07.10.10р. є частиною даного контракту. Арбітражне застереження, яке є частиною контракту, повинне трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору (ч.3 ст.2 параграфу 2 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду) тобто дана арбітражна угода регулює питання вирішення спорів, які виникли з правовідносин сторін по контракту.

Оскільки оспорюваний п.10 Контракту № 07/10/10 від 07.10.2010р. суперечить положенням ч.2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», тому визнається судом недійсним.

Відповідач заперечень з приводу заявлених позовних вимог суду не надав.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як па підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсною арбітражну угоду, викладену в п. 10 Контракту № 07/10/10 від 07.10.2010р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофіндустрія гарант" (10009, м. Житомир, вул. Вітрука, 42/7, код 34847690) на користь Приватного підприємства Фірми "Каменяр" (08170. Київська область, Києво-Святошинський район, с. Віта Поштова, вул. К.Маркса,40, код 13735594): 1218,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06.11.14

Суддя Маріщенко Л.О.

Друк: Біленька Ю.П,

1 - у справу,

2,3 - сторонам (рек. з повід.)