Рішення

від 28.10.2014 по справі 910/19231/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19231/14 28.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСАС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЕРЕК»

про визнання договору недійсним

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися;

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АСАС» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБЕРЕК» про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача Договір №20/01-14 від 20.01.2014 року, укладений між позивачем та відповідачем, є недійсним в зв'язку з тим, що відповідач не задекларував в податковій декларації з податку на додану вартість податкові зобов'язання за січень 2014 року.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, визнавши недійсним Договір №20/01-14 від 20.01.2014 року, укладений між позивачем та відповідачем.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.09.2014 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 14.10.2014 року.

10.09.2014 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.10.2014 року розгляд справи відкладено на 28.10.2014 року.

В судове засідання 28.10.2014 року представники позивача та відповідача не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Ухвали суду надсилались позивачу та відповідачу-1 на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 28.10.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОБЕРЕК» (далі по тексту - відповідач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АСАС» (далі по тексту - позивач, покупець) укладено Договір №20/01-14 (далі по тексту - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі продукцію бензин марок: А-95, А-92, А-76, ДТ, іменовану надалі «Товар».

На виконання умов Договору, 20.01.2014 року відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 314 321,38 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2001 (копія накладної міститься в матеріалах справи).

Позивач розрахувався за отриманий товар, що підтверджується платіжним дорученням №19 від 29.01.2014 року на суму 314 321,38 грн.

Спір виник в зв'язку з тим, що на думку позивача Договір №20/01-14 від 20.01.2014 року є недійсним в зв'язку з тим, що відповідач не задекларував в податковій декларації з податку на додану вартість податкові зобов'язання за січень 2014 року.

В обґрунтування свої позовних вимог позивач посилається на Акт від 05.05.2014 року №224/22/38049131 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АСАС» (код за ЄДРПОУ 38049131) щодо господарських взаємовідносин ТОВ «АСАС» (код 38049131) з ТОВ «Оберек» (код 38903753) за січень 2014 року та ПП «Польщиков І К» (код 36195209) за жовтень 2013 року», яким встановлено що ТОВ «ОБЕРЕК» не задекларовано податкові зобов'язання за 2014 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Договір є фактично виконаними, про що свідчать ряд дій спрямованих на прийняття Договору до виконання та розрахунки за отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Підстава на яку у позові в обґрунтування своєї позиції посилається позивач (не декларування відповідачем в податковій декларації з податку на додану вартість податкові зобов'язання за січень 2014 року), не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки чинними законодавством, а саме ст. 207 ГК України передбачений чіткий перелік обставин, відповідно до яких правочин визнається недійсним, а саме:

- господарське зобов'язання не відповідає вимогам закону;

- господарське зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- господарське зобов'язання укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності)

Суд не вбачає підстав для визнання Договору, укладеного між позивачем та відповідачем, недійсним, оскільки сторонами не порушені вимоги чинного законодавства та спірний договір не суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог про визнання недійсним Договору №20/01-14 від 20.01.2014 року, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49,75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 04.11.2014 року.