Рішення

від 04.11.2014 по справі 910/19142/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19142/14 04.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Цезар ЛВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніхолд»

про стягнення 186 790,01 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Осіпчук В.Ю. (представник за довіреністю від 02.09.2014р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Цезар ЛВ» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніхолд» (надалі також - відповідач) суми заборгованості по оплаті вартості поставленого товару в розмірі 186 790,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за усним договором не виконав, повну вартість оплаченого товару не поставив.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, участь уповноваженого представника в судових засіданнях не забезпечив, про час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2014р. суддею Морозовим С.М. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справі присвоєно №910/19142/14, розгляд призначено на 07.10.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 07.10.2014р. справу №910/19142/14 було передано на розгляд судді Коткову О.В., у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці.

Ухвалою від 07.10.2014р. суддею Котковим О.В. матеріали справи №910/19142/14 було прийнято до свого провадження та призначено судове засідання на 28.10.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 28.10.2014р. справу №910/19142/14 було передано на розгляд судді Морозову С.М., у зв'язку з його виходом з відпустки.

Ухвалою від 28.10.2014р. суддею Морозовим С.М матеріали справи №910/19142/14 було прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні 28.10.2014р. в справі №910/19142/14 було оголошено відкладення до 04.11.2014р., у зв'язку з неявкою представника відповідача.

В судове засідання 04.11.2014р. представник від відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 04 листопада 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено усний договір, відповідно до якого позивач поставляв, а відповідач отримував та сплачував вартість поставленого товару.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №1263 від 27.05.2014р. на загальну суму 186 790,01 грн.

Позивачем було проведено оплату вказаного рахунку згідно платіжного доручення №425 від 27.05.2014р. на суму 186 790,01 грн.

Однак, відповідачем, як підтверджується матеріалами, товар поставлено не було.

З огляду на невиконання відповідачем умов усного Договору поставки, позивач звернувся до суду з позовною заявою про повернення коштів перерахованих відповідачу.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як встановлюється матеріалами справи, що підтверджено позивачем та не спростовано відповідачем, оплачений позивачем товару згідно умов усного договору відповідачем поставлено не було.

Позивач направив на адресу відповідача вимогу №13/08 від 13.08.2014р. (зазначена претензія направлена 13.08.2014р., згідно наявної в матеріалах справи копії чеку поштового відділення та копії опису вкладення у поштовий лист).

Відповідач відповіді на зазначену претензію не надав.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач, в строк визначений позивачем пред'явленням претензії, обов'язок по поверненню позивачу коштів не виконав (строк виконання до 19.08.2014р. включно).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Станом на час винесення даного рішення відповідачем кошти в розмірі 186 790,01 грн. на рахунок позивача перераховано не було, таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 186 790,01 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/19142/14 позовні підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 186 790,01 грн.

Судовий збір у розмірі 3 735,80 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніхолд» (код ЄДРПОУ 39058257, адреса: 03179, м. Київ, вул. Чорнобильська, 6, офіс 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Цезар ЛВ» (код ЄДРПОУ 38501984, адреса: 79034, м. Львів, вул. Панаса Мирного, 24) суму основного боргу в розмірі 186 790,01 грн. (сто вісімдесят шість тисяч сімсот дев'яносто гривень 01 копійка) та судовий збір в розмірі 3 735,80 грн. (три тисячі сімсот двадцять пять гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.11.2014р.

Суддя Морозов С.М.