Рішення

від 20.10.2014 по справі 911/3686/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2014 р. Справа № 911/3686/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Мелітто»;

про стягнення 26 360, 52 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 31.07.2014 року);

від відповідача: не з'явився

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Мелітто» про стягнення 26 360,52 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.09.2014 року порушено провадження у справі № 911/3686/14 та призначено справу до розгляду на 23.09.2014 року.

В судове засідання, яке відбулось 23.09.2014 року представник відповідача не з'явився, сторони вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 01.09.2014 року не виконали, відповідач про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 20.10.2014 року.

В судовому засіданні 20.10.2014 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав додаткові пояснення щодо підстав позову.

Відповідач в судове засідання 20.10.2014 року повторно не з'явився, вимог суду не виконав, відзив на позов не надав, у зв'язку з чим, суд розглядає справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази та пояснення, суд

встановив:

27.01.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЦ МЕЛІТТО», як Підрядником, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як Замовником, був укладений Договір підряду № 232 на виготовлення флексодрукарської продукції (надалі-Договір).

Пунктом 1.1 Договору визначено, що Підрядник зобов'язується передати Замовнику виготовлений по завданню останнього (надалі - Заявка) товар - пакувальний матеріал (надалі Упаковка) з нанесенням на нього зображенням, виготовленого флексодрукованим способом друку, іменований надалі Продукція, а Замовник зобов'язується прийняти виготовлену Продукцію і оплатити її вартість в порядку, розмірі і на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що продукція виготовляється Підрядником і поставляється Замовнику окремими партіями. Номенклатура, вартість і кількість Продукції, а також додаткові умови не передбачені даним договором, узгоджуються сторонами окремо для кожної партії і вказуються в специфікаціях на дану партію. Специфікація на кожну конкретну узгоджену партію Товару до даного Договору розробляється Підрядником на підставі заявок Замовника і належним чином підписується обома сторонами. Всі специфікації є невід'ємними частинами Договору.

Між позивачем та відповідачем 30.01.2014 року підписано Специфікацію № 12 до Договору № 232 від 27.01.2012 року, згідно якої відповідач повинен був передати позивачеві виготовлену ним упаковку для круп: горох 950г.; пшенична «Артек» 750 г; січка рисова 950 г; рис довгий 950 г; гречка зелена 950г; гречка жарена 950г (надалі - Специфікація), вартість якої складає 20 912,4 грн.

Пунктом 1.3. Специфікації встановлено, що оплата даної партії Продукції відбувається на умовах передплати в розмірі 80 % в сумі 16 000 грн., решту вартості протягом 10-ти днів з моменту відвантаження Продукції.

Пунктом 1.4. Специфікації встановлено, що порядок виконання робіт по виготовленню даної партії продукції: підготовка заказу протягом 3-х робочих днів з дня надходження передплати; виконання Заказу протягом 7-ми робочих днів; поставка продукції Замовнику протягом 3-х робочих днів з дня закінчення робіт.

Позивач зазначає, що належним чином виконав умови Договору та сплатив відповідачу 80% передоплати, а саме 16 729,92 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 18.02.2014 року та платіжним дорученням № 92 від 18.02.2014 року.

Однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі умови Договору не виконав, замовлену Продукцію не виготовив та не поставив позивачу.

У зв'язку з чим, позивач звертався до відповідача з проханнями виконати свої зобов'язання шляхом надіслання 09.07.2014 року листа-попередження вих. №0907/2014, який отриманий відповідачем 16.07.2014 року і залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

Факт отримання передплати відповідачем не заперечено та не спростовано, також, відповідачем не надано доказів виконання зобов'язань за Договором.

Враховуючи, що на виконання умов Договору позивачем були перераховані кошти в якості попередньої оплати у сумі 16729,92 грн., однак, відповідачем зобов'язання не були виконані по виготовленню та поставці партії товару, зазначеної в специфікації № 12 від 30.01.2014 року, відповідач безпідставно зберігає отримані від позивача кошти.

Також, оскільки відповідач взяті на себе за Договором зобов'язання не виконав в повному обсязі, чим порушив п.1.1., 1.2. Договору, 15.08.2014 року між сторонами було укладено додаткову Угоду № 3 про розірвання Договору підряду № 232 на виготовлення флексодрукарської продукції від 2.01.2012 року.

Таким чином, відсутні правові підстави утримання відповідачем спірних коштів, на які Продукцію не було виготовлено та поставлено позивачу. У зв'язку з чим, позивачем заявлено вимогу про повернення відповідачем безпідставно набутих коштів у сумі 16729,92 грн.

Згідно з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Таким чином, діюче законодавство чітко передбачає, що з закінченням строку дії договору припиняються і зобов'язання сторін за зазначеним договором, окрім відповідальності за його порушення (ч.4 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Між сторонами існували відносини підряду щодо виготовлення відповідачем замовленої позивачем Продукції, і як вбачається з обставин спору та умов Договору, відносини сторін також містили елементи зобов'язань з поставки виготовленої Продукції.

У відповідності до п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» господарський суд, з огляду на вимоги ч.1 ст.4 ГПК України, у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.

Таким чином, до спірних правовідносин застосовуються відповідні положення Глави 61 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини підряду, глави 54 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини купівлі-продажу, різновидом яких є відносини поставки, та відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України загальні положення Цивільного кодексу України щодо виконання господарських зобов'язань з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як передбачено ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, як це передбачено ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Враховуючи встановлені судом обставини, зобов'язання відповідача за Договором не виконані і підстави збереження відповідачем коштів у сумі 16729,92 грн. сплачених позивачем в якості передоплати за продукцію, яка фактично на вказану суму поставлена не була, відпали, а відтак відповідач утримує зазначені кошти безпідставно, що надає право позивачу вимагати їх повернення згідно з вимогами ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи, що відповідач спірні кошти в сумі 16729,92 грн. не повернув, розмір заявлених до стягнення коштів відповідає фактичним обставинам справи, факт отримання коштів та їх безпідставного утримання відповідачем не спростовано, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 16729,92 грн. є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою та підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами за період безпідставного утримання коштів з моменту порушення зобов'язання з 07.03.2014 року по 22.08.2014 року в сумі 733 грн.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами Договором не визначено, так само як і не визначено у ст.536 Цивільного кодексу України, їх розмір визначається у відповідності до п. 6 ст.231 Господарського кодексу України в розмірі облікової ставки Національного банку України.

Стягнення процентів згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено відповідною ст. 693 Цивільного кодексу України.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що заявлені проценти нараховані у відповідності до вимог чинного законодавства за фактичний час безпідставного утримання грошових коштів, тому вимога про стягнення 733 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по поставці товару за Договором, позивач зазначив, що не отримав запланований прибуток, вимушений був придбати кліше вартістю 3530 грн. та плівку для виготовлення упаковки, що у зв'язку зі збільшенням ринкових цін призвело до переплати на 5367,6 грн. У зв'язку з чим, просить стягнути з відповідача 8897,6 грн. збитків.

Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив зобов'язання, мас відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язань, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін. що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, до зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

В обґрунтування вимоги про стягнення збитків позивач надав видаткові накладні № 1180 від 20.05.2014 року та № 1857 від 24.07.2014 року про придбання у ТОВ «Мастер-Пак» плівки для виготовлення упаковки круп.

Як вбачається з наданої позивачем видаткової накладної № 27 від 20.05.2014 року, така накладна свідчить про придбання у СПД ОСОБА_4 плівки на суму 3530,35 грн. Таким чином, доказів придбання та понесення витрат на кліше в заявленій сумі збитків 3530 грн., позивачем не надано.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що вартість кліше на різні види продукції, вказана Підрядником в специфікації, являється базовою на момент складання специфікації, і являється одноразовим платежем по послугах виготовлення кліше, після здійснення оплати, кліше являється власністю Замовника, і знаходиться на зберіганні для виготовлення Продукції у Підрядника.

Однак, позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою про повернення кліше, яка не була виконана. Таким чином, не обґрунтовано необхідність придбання іншого кліше. Від так, відповідна вимога позивачем не доведена та не обґрунтована.

Щодо вимоги про стягнення збитків у зв'язку зі збільшенням ринкових цін на плівку, суд зазначає, що в разі невиконання відповідачем зобов'язання, позивач був обізнаний з порушенням зобов'язання та можливістю завдання йому збитків з 07.03.2014 року, відтак мав придбавати плівку за цінами, які існували у відповідний період.

Дослідивши надані позивачем докази щодо придбання плівки для виготовлення упаковки за більшими ринковими цінами, ніж існували в момент укладення Договору з відповідачем, судом встановлено, що позивач не придбавав плівку відразу після прострочення відповідача. Крім того, плівка придбавалась у ТОВ «Мастер-Пак» в інший період та в іншому обсязі, що свідчить про інші договірні відносини, пов'язаність яких зі спірними правовідносинами, враховуючи значний проміжок часу між моментом, коли позивач дізнався про порушення та моментом придбання плівки (яка позивачу була необхідна ще в березні 2014 року), не обґрунтована та не підтверджена.

Згідно з ч. 3 ст. 226 Господарського кодексу України сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Таким чином, позивачем не доведено розмір збитків, завданих збільшенням цін на плівку, тому вимога про стягнення 5367,6 грн. збитків не підлягає задоволенню як не обґрунтована.

Щодо тверджень позивача про понесення ним збитків у вигляді неотриманого прибутку, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність причинного зв'язку як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.

Згідно з п. 1 ст. 224 Господарського суду України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З указаних норм законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала б відповідну вигоду у разі, якщо б її право було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.

Крім того, поняття «збитки» включає в себе упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права (наприклад, особа домовилася про надання грошей в позику під проценти, але не надала гроші в позику, оскільки боржник з нею не розрахувався. Саме сума запланованих, але неотриманих процентів в даному випадку буде складати упущену вигоду).

Однак, позивачем не обґрунтовано та не надано суду належних доказів щодо факту заподіяння йому збитків у вигляді неодержаного доходу, відповідні посилання ґрунтуються на припущеннях, що не дає підстав вважати обґрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення 16729,92 грн. передплачених коштів,які безпідставно утримуються відповідачем, та 733 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. В решті вимог щодо стягнення збитків, позовні вимоги задоволенню не підлягають як не обґрунтовані та не доведені.

Витрати про сплаті судового збору, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 2, 43, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ МЕЛІТТО» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Петра Запорожця, буд. 361; код 33223348) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (19622, АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) 16729,92 (шістнадцять тисяч сімсот двадцять дев'ять) грн., 733 (сімсот тридцять три) грн. процентів та 1210,32 (одна тисяча двісті десять) грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 27.10.2014 р.

Суддя Т.П. Карпечкін