Ухвала

від 04.11.2014 по справі 804/12022/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2014 рокусправа № 804/12022/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.

суддів: Ясенової Т.І. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року в адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареал»

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

До суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареал», в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № № 0001312201, 0001322201 від 01.04.2014.

Постановою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняту нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ареал» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Агрофірма Сокільське» та іншими суб'єктами підприємницької діяльності - постачальниками сільськогосподарської продукції за період 01.01.2011-31.12.2013, за результатами якої складено Акт № 591/2201/32713909 від 18.03.2014.

В ході перевірки були виявлені порушення з боку позивача пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139. пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 209 434,0 грн., а також п. 187.1 ст. 187, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за липень 2011року га суму 66667,0 грн. та завищено суму податку на додану вартість у сумі 17275,0 грн.

Вказаних висновків суб'єкт владних повноважень дійшов через визначення господарських операцій позивача нереальними та безтоварними.

На підставі Акту перевірки податковим органом 01 квітня 2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001312201, згідно з яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 209434,0 грн.; № 0001322201, згідно з яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 100000,50 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Ареал» (покупець) та ТОВ «Агрофірма Сокільське» (постачальник) було укладено договір поставки № ДГ-1 від 01.06.2011.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткову та податкову накладну, товарно-транспортні накладні, а також платіжні доручення, які підтверджують часткову оплату товару.

При цьому судом встановлено, що вищевказані первинні документи складені відповідно до вимог чинного законодавства, що не спростовано відповідачем.

Вищезазначений договір не було визнано недійсними в судовому порядку.

Також судом встановлено, що між сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 01.01.2013, згідно з якою досягнуто згоду про відстрочення платежу за Договором поставки № ДГ-1 від 01.06.2011 на строк до 31.12.2014 - 180000,00 грн., до 31.12.2015 - 153000,00 грн.

Крім того товарність операції додатково підтверджується фактом продажу отриманого за договором поставки № ДГ-1 від 01.06.2011 соняшника на користь інших покупців, про що також зазначено в Акті перевірки.

Доводи апелянта щодо не надання до перевірки документів, що підтверджують зберігання товару, якість та походження товару як на підставу недоведеності реальності господарської операції, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, адже ані згідно з договором поставки № ДГ-1 від 01.06.2011, ані відповідно до чинного законодавства, вказані документи не відносяться до обов'язкових первинних, які має вести суб'єкт господарювання.

Також помилковим є висновок податкового органу про не здійснення фактичного перевезення товару через відсутність реєстрації за ТОВ «Агрофірма Сокільське» автомобілю, зазначеного в товарно-транспортних накладних, тоді як аналіз останніх дає можливість дійти висновку, що перевезення здійснювалося іншим автопідприємством (водій ОСОБА_1). Самими податковим органом не досліджувався факт укладання ТОВ «Агрофірма Сокільське» господарських договорів з третіми особами на перевезення товару.

Таким чином суд апеляційної інстанції зазначає, що факт здійснення ТОВ «Ареал» господарських операцій з ТОВ «Агрофірма Сокільське» підтверджується належними та достатніми первинними документами бухгалтерського обліку, що є підставою для віднесення сум витрат по вказаним угодам до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару (послуг), до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Щодо посилання апелянта на акт перевірки контрагента позивача, колегія суддів зазначає, що неналежне виконання податкових зобов'язань контрагентом позивача тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, а також на віднесення сум витрат до витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року в адміністративній справі № 804/12022/14 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 06 листопада 2014 року.

Головуючий: О.В. Головко

Суддя: Т.І. Ясенова

Суддя: А.В. Суховаров