Рішення

від 03.11.2014 по справі 911/4240/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2014 р. Справа № 911/4240/14

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф. , при секретарі Жилі Б.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного підприємства "Л. В. С.", ідентифікаційний код: 32016865, місцезнаходження: 38751, Полтавська обл., Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Фрунзе, буд. 28,

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "АС-КАР", ідентифікаційний код: 37838390, місцезнаходження: 07852, Київська обл., Бородянський р-н, с. Микуличі, вул. Центральна, буд. 5,

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

приватного підприємства "Л. В. С." (далі за текстом: Позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "АС-КАР" (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за Договорами від 03.04.2013 року за № 64 та від 04.04.2013 року за № 68 (далі за текстом: Договори) у вигляді основного боргу в сумі 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.), інфляційних нарахувань в сумі 1869,90 грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят дев'ять гривень 90 коп.), 3-х процентів річних в сумі 604,68 грн. (шістсот чотири гривні 68 коп.).

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що Відповідач порушуючи умови Договорів не здійснив оплату наданих Позивачем послуг перевезення, в зв'язку з чим у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за Договорами у вигляді основного боргу в сумі 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.), інфляційних нарахувань в сумі 1869,90 грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят дев'ять гривень 90 коп.), 3-х процентів річних в сумі 604,68 грн. (шістсот чотири гривні 68 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.10.2014 року порушено провадження у справі № 911/4240/14 та призначено останню до розгляду на 03.11.2014 року.

03.11.2014 року Позивач в судове засідання не з'явився будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 06.10.2014 року виконав. Відповідач в судове засідання не з'явився будучи повідомленим про день та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 06.10.2014 року не виконав.

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 03.11.2014 року.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що ухвала господарського суду Київської області від 06.10.2014 року направлена на адресу Відповідача, суд дійшов висновку, що Відповідач був належним чином повідомлений про порушення провадження у справі та час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки Відповідач про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, доказів, на які він посилався би, як на підставу для відмови в задоволенні позову, суду не надав, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Господарський кодекс України у ст. 307 передбачає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно із вимогами ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до вимог ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

03.04.2013 року та 04.04.2013 року між Позивачем і Відповідачем, з дотриманням вимог ст.ст. 179, 307 Господарського кодексу України і ст.ст. 202, 509, 908, 909 Цивільного кодексу України, було укладено разові договори-заявки на організацію автоперевезення від 03.04.2013 року за № 64 та від 04.04.2013 року за № 68 (далі по тексту: Договори). За наслідками дослідження даних Договорів суд приходить до висновку, що останні за своєю правовою природою є договорами перевезення.

Відповідно до Договорів, Позивач надає Відповідачу послуги перевезення вантажу у вигляді холодильників, які Відповідач оплачує Позивачу протягом 10-ти днів шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Позивача коштів на загальну суму 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.) після пред'явлення Позивачем Відповідачу актів про надання послуг, товарно-транспортних накладних та рахунків.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Судом встановлено, що на виконання вимог Договорів Позивач з дотриманням вимог ст.ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України надав Відповідачу послуги перевезення вантажу, який доставлений та розвантажений у строки і за адресами призначення, що вказані у Договорах.

Позивачем послуги перевезення вантажу наданні Відповідачу своєчасно та якісно з дотриманням всіх нормативів і стандартів, що підтверджується разовими договорами-заявками на організацію автоперевезення від 03.04.2013 року за № 64, від 04.04.2013 року за № 68, Актами надання послуг від 08.04.2013 року за № 22, від 09.04.2013 року за № 27, товарно-транспортними накладними серії СМР за № 235484, № 235487, рахунками від 03.04.2013 року за № 27, від 08.04.2013 року за № 22, копії яких знаходяться у матеріалах справи та достовірність яких Відповідач не заперечує.

Позивач на виконання вимог ст.ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та умов Договорів виставив Відповідачу 08.04.2013 року та 09.04.2013 року відповідно оригінали передбачених Договорами документів для здійснення Відповідачем оплати наданих Позивачем послуг.

Відповідач будь-яких претензій з приводу строків, обсягу, вартості та якості наданих Позивачем послуг перевезення на адресу останнього не направляв та зауважень з цього приводу в письмовій формі не виражав, що свідчить про належне виконання Позивачем своїх зобов'язань за Договорами.

Документами у вигляді разових договорів-заявок на організацію автоперевезення від 03.04.2013 року за № 64, від 04.04.2013 року за № 68, Актів надання послуг від 08.04.2013 року за № 22, від 09.04.2013 року за № 27, товарно-транспортних накладних серії СМР за № 235484, № 235487, рахунків від 03.04.2013 року за № 27, від 08.04.2013 року за № 22, копії яких знаходяться в матеріалах справи, підтверджується, що Відповідач в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умов Договорів не оплатив наданні Позивачем послуги перевезення вантажу, внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість за Договором у вигляді основного боргу на загальну суму 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.) .

Суд на підставі вищенаведеного вважає встановленим та доведеним факт належного виконання Позивачем умов Договорів перевезення вантажу. Відповідачем факти своєчасного та належного здійснення Позивачем перевезення вантажу, передбаченого Договорами, не заперечені, доказів зворотнього суду не надано.

В ході розгляду справи судом досліджено матеріали справи з метою перевірки обґрунтованості визначення Позивачем суми 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.) в якості основного боргу Відповідача перед Позивачем, за наслідками чого суд погоджується з наведеними у позові доводами Позивача щодо підстав виникнення та розміру вказаної суми основного боргу Відповідача.

Доказів повної оплати чи оплати інших частин заборгованості Відповідачем наданих Позивачем послуг перевезення вантажу за Договорами суду не надано.

З огляду на те, що Відповідачем належним чином не було виконано зобов'язання за Договорами, то на адресу останнього Позивачем в порядку досудового врегулювання спору, встановленого ст. 222 Господарського кодексу України та ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, направлено претензію від 05.08.2013 року №16, у якій Позивач просив перерахувати суму основного боргу 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.) на поточний рахунок Позивача.

Проте, як вказує Позивач, Відповідач на претензію від 05.08.2013 року №16 відповіді не надав, заборгованість за Договором у повному обсязі або частково не погасив.

Суд вивчивши матеріали справи дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з Відповідача основної заборгованості за договорами в сумі 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.), в зв'язку з чим дана вимога Позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, Позивач, за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання за Договорами, просить суд стягнути з Відповідача три проценти річних у сумі 604,68 грн. (шістсот чотири гривні 68 коп.) та інфляційні нарахування в сумі 1869,90 грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят дев'ять гривень 90 коп.) . Розрахунок суми трьох процентів річних та інфляційних втрат знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

На підставі вищевикладеного суд встановив, що дії Відповідача по несплаті вартості наданих Позивачем послуг перевезення є порушенням договірних зобов'язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тобто не виконав встановлених Договором зобов'язань.

У відповідності із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При дослідженні розрахунків 3-х процентів річних та інфляційних втрат, здійснених Позивачем, судом встановлено, що Позивачем здійснено розрахунок 3-х процентів річнихта інфляційних втрат об'єктивно та вірно.

Станом на момент розгляду справи, Відповідачем не надано суду доказів сплати Позивачу заборгованості у вигляді трьох процентів річних у сумі 604,68 грн. (шістсот чотири гривні 68 коп.) та інфляційних нарахувань в сумі 1869,90 грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят дев'ять гривень 90 коп.), внаслідок чого вимоги Позивача про стягнення 3-х процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів невиконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договорами, є письмовими доказами неналежного виконання Відповідачем зобов'язань, взятого ним, відповідно до Договорів.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані не були та Відповідачем по суду не заперечувались.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, Позивач просить стягнути на його користь господарські витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

В результаті вивчення матеріалів справи встановлено, що Позивач довів здійснення ним фактично господарських витрат у вигляді судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.), у зв'язку з чим відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України зазначені суми господарських витрат являються обґрунтованими та підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 36, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства "Л. В. С." до товариства з обмеженою відповідальністю "АС-КАР" про стягнення заборгованості, - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АС-КАР", ідентифікаційний код: 37838390, місцезнаходження: 07852, Київська обл., Бородянський р-н, с. Микуличі, вул. Центральна, буд. 5, на користь приватного підприємства "Л. В. С.", ідентифікаційний код: 32016865, місцезнаходження: 38751, Полтавська обл., Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Фрунзе, буд. 28, заборгованість за Договорами від 03.04.2013 року за № 64 та від 04.04.2013 року за № 68 у вигляді основного боргу в сумі 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.), інфляційних нарахувань в сумі 1869,90 грн. (одна тисяча вісімсот шістдесят дев'ять гривень 90 коп.), 3-х процентів річних в сумі 604,68 грн. (шістсот чотири гривні 68 коп.) та судовий збір у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2014 року