Рішення

від 04.11.2014 по справі 910/17338/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17338/14 04.11.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант - Інвест"

до публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія" Київміськбуд"

третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфінанс-Інвест"

про стягнення 83 356 647,58 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Пасічніченко Д.О.(дов. від 21.07.2014)

Від відповідача: Клименко О.А.(дов. від 24.12.2013)

Від третьої особи не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договорами відсоткової позики б/н від 24.03.2010 та № 2 від 21.05.2010 у розмірі 83 356 647,58 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.08.2014 порушено провадження у справі №910/17338/14 та призначено до розгляду на 09.09.2014.

В судове засідання 09.09.2014 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник відповідача подав клопотання про витребування від позивача додаткових доказів. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 23.09.2014.

В судове засідання 23.09.2014 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник відповідача подав клопотання про залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору ТОВ "Укрфінанс-Інвест".

Суд, дослідивши матеріали справи, вирішив, що дане клопотання достатньо мотивоване, належно обгрунтоване, а тому його задовольнив.

Розгляд справи відкладено на 16.10.2014.

В судове засідання 16.10.2014 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник третьої особи в судове засідання 16.10.2014 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача подав суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить:

1. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант- Інвест" (місцезнаходження; ідентифікаційний код 31299860, рахунок 26002010000766 у ПАТ "АВАНТ-БАНК" м. Київ, Код банку 380708) за договором відсоткової позики б/н від 24.03.2010р. суму основного боргу в розмірі 9 986 416,50 грн., відсотки, нараховані до 31.03.2012 р., у розмірі 206 191,79 грн., інфляційні нарахування у розмірі 1 567 867,39 грн., 3% річних у розмірі 762 524,46 грн., пеню в розмірі 49 932,08 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 254 174,82 грн., упущену вигоду в розмірі 3 446 544,90 грн.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Суворова, 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант- Інвест" (місцезнаходження; ідентифікаційний код 31299860, рахунок 26002010000766 у ПАТ "АВАНТ-БАНК" м. Київ, Код банку 380708) за договором відсоткової позики №2 від 21.05.2010р. суму основного боргу в розмірі 43 059 717,50 грн., відсотки, нараховані до 31.03.2012 р., у розмірі 722 923,29 грн., інфляційні нарахування у розмірі 6 760 375,65 грн., 3% річних у розмірі 3 287 874,87 грн., пеню в розмірі 215 298,59 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 095 958,30 грн., упущену вигоду в розмірі 14 860 911,27 грн.

Суд прийняв вказану заяву.

Враховуючи правила ст. 22 ГПК України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, а спір розглядається, виходячи зі збільшеної ціни позову.

При розгляді даної заяви суд бере до уваги п.3.10. Поставнови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України " Про деякі питання порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 р. щодо застосування норм господарського процесуального кодексу України" від 29.06.2010 № 01-08/369, в яких зазначено, що в разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представники позивача та відповідача подали спільне клопотання про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Відповідно до ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Суд розглянув клопотання відповідача про зупинення провадження по даній справі до розгляду пов'язаних з нею господарських справ № 910/200067/14, №910/20068/14 та набрання рішення по їх розгляду законної сили.

У справах № 910/19067/14 та № 910/19068/14 ПАТ "Київміськбуд" просить визнати недійсними договори купівлі-продажу права вимоги № 1-П від 19.09.2012 та договір купівлі-продажу права вимоги № 2-П від 19.09.2012, на підставі яких у даній господарській справі позивач отримав законне право на стягнення заборгованості з відповідача.

Неможливість розгляду даної справи №910/17338/14 до моменту вирішення справ № 910/19067/14 та № 910/19068/14 обумовлюється тим, що у наведених справах має бути встановлена дійсність та законність укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу права вимоги

Проте суд не погоджується з такою позицією відповідача, у зв"язку з наступним:

Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Даний перелік обставин, за яких суд зупиняє провадження є вичерпний.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

- Як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

- Чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляджу даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Суд вважає що розгляд даної справи можливий до вирішення справ № 910/19067/14 та № 910/19068/14.

У разі ж визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги, ПАТ "ХК "Київміськбуд" може звернутись до суду з вимогою переглянути рішення суду ухвалене за результатами розгляду даної справи за нововиявленими обставинами.

У зв"язку з наведеним суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження по даній справі.

Суд також розглянув клопотання відповідача про призначення по справі почеркознавчої експертизи та економічної(бухгалтерської) експертизи та прийшов до висновку про відмову у задоволенні даних клопотань, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для розгляду справи без призначення експертизи, а її призначення лише затягне розгляд справи, що призведе до порушення прав та законних інтересів сторін по справі.

Суд прийшов до висновку про витребування додаткових доказів.

Розгляд справи відкладено на 04.11.2014.

Представник третьої особи не з'явився в судове засідання 04.11.2014, проте через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Суд задовольнив дане клопотання.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 30.10.2014 з'явилися, надали пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Адамант - Інвест"(далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Укрміськбуд-фінанс" (надалі - TOB "КУА "Укрміськбуд-фінанс"), яка діє в інтересах Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «ПІ EM Збалансований», було укладено два договори купівлі-продажу права вимоги:

1) Договір купівлі-продажу права вимоги № 1-П від 19.09.2012, відповідно до умов якого TOB "КУА "Укрміськбуд-фінанс" відступило на користь позивача своє право вимоги до Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИІВМІСЬКБУД» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Суворова, 4/6; ідентифікаційний код: 23527052, попередня назва - Акціонерне товариство холдингова компанія «КИІВМІСЬКБУД») за Договором відсоткової позики від 24.03.2010 зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 01.07.2010.

Відповідно до п.1.2. Договору № 1-П, Новий кредитор набув право вимоги до Боржника сплатити грошові кошти за Договором відсоткової позики № б/н від 24.03.2010 у розмірі 9 986 416,50 грн. без. ПДВ, а також набуває всі інші права Первісного кредитора у цих зобов'язаннях, а саме: право вимоги сплатити пеню, відсотки за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування, три відсотки річних та збитки у зв'язку з порушенням зобов'язань за Договором відсоткової позики б/н від 24.03.2010.

2) Договір купівлі-продажу права вимоги № 2-П від 19.09.2012, відповідно до углов якого TOB "КУА "Укрміськбуд-фінанс" відступило на користь позивача своє право вимоги до Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «КИІВМІСЬКБУД» за Договором позики № 2 від 21.05.2010 зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 15.07.2010.

Відповідно до п.1.2. Договору № 2-П, Новий кредитор набув право вимоги до Боржника сплатити грошові кошти за Договором позики № 2 від 21.05.2010 у розмірі 43 059 717,50 грн. без. ПДВ, а також набуває всі інші права Первісного кредитора у цих зобов'язаннях, а саме: право вимоги сплатити пеню, відсотки за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування, три відсотки річних та збитки у зв'язку з порушенням зобов'язань за Договором відсоткової позики № 2 від 21.05.2010.

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі- продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, позивач набув всіх прав кредитора у зобов'язаннях, що виникли за Договором відсоткової позики від 24.03.2010 зі змінами внесеними до нота Додатковою угодою від 01.07.2010 та за Договором позики № 2 від 21.05.2010 зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 15.07.2010.

Відповідно до умов договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, укладеного між Позичальником - ПАТ "ХК "Київміськбуд" та Позикодавцем - TOB «КУА «Укрміськбуд-Фінанс» (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ПІ EM ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ"), позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов'язується їх повернути та сплатити відсотки в розмірі і порядку, встановленому договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 01.07.2010, сума позики становить 100 000 000,00 грн.

Згідно з п. 2.2. Договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, позичальник зобов'язаний сплачувати відсотки в розмірі 1% річних від суми позики.

У п. 2.3. Договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010 вказується, що нарахування відсотків починається з дати наступної за днем перерахуванням коштів на поточний рахунок відповідача по день повного погашення позики на суму щоденного залишку заборгованості за позикою. Нарахування відсотків здійснюється щомісячно в останній календарний день поточного місяця.

Відповідно до п. 2.6. Договору, сторони прийшли до згоди забезпечити виконання відповідачем (позичальником) зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати процентів шляхом передачі в іпотеку майнових прав на житлові квартири.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що позика може надаватися частками.

Відповідно до п. 4.1. Договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010 Відповідач зобов'язаний повернути позику не пізніше 31.03.2012.

Згідно з договором відсоткової позики №2 від 21.05.2010 з Додатковою угодою від 15.07.2010, укладеного між Позичальником - відповідачем та Позикодавцем - TOB «КУА «Укрміськбуд-Фінанс», позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов'язується їх повернути та сплатити відсотки в розмірі і порядку, встановленому договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 15.07.2010р., сума позики становить 100 000 000,00 грн.

Згідно з п. 2.2. Договору відсоткової позики №2 від 21.05.2010, позичальник зобов'язаний сплачувати відсотки в розмірі 1% річних від суми позики.

У п. 2.3. Договору відсоткової позики №2 від 21.05.2010 вказується, що нарахування відсотків починається з дати наступної за днем перерахуванням коштів на поточний рахунок відповідача по день повного погашення позики на суму щоденного залишку заборгованості за позикою. Нарахування відсотків здійснюється щомісячно в останній календарний день поточного місяця.

Відповідно до п. 2.6. Договору, сторони прийшли до згоди забезпечити виконання відповідачем (позичальником) зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати процентів шляхом передачі в іпотеку майнових прав на житлові квартири.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що позика може надаватися частками.

Відповідач зобов'язаний повернути позику не пізніше 31.03.2012 (п. 4.1. Договору позики № 2 від 21.05.2010).

Отже, згідно з умовами зазначених договорів відповідачу на банківський рахунок було фактично перераховано грошові кошти на загальну суму 200 000 000,00 грн., а саме: 100 000 000,00 грн. за Договором відсоткової позики б/н від 24.03.2010 та 100 000 000,00 грн. за Договором відсоткової позики №2 від 21.05.2010, що підтверджується відповідними банківськими виписками (копії в матеріалах справи).

Оскільки договір позики за своєю юридичною природою є реальним договором, тому, згідно зі ст. 1046 ЦК України, він вважається укладеним з моменту передання грошей.

Таким чином, з моменту отримання відповідачем грошових коштів на рахунок Договір відсоткової позики б/н від 24.03.2010 та Договір відсоткової позики №2 від 21.05.2010 вважаються укладеними на відповідну суму, а у відповідача виникло зобов'язання по поверненню відповідної суми позики в установлені в договорах строки - до 31.03.2012.

Як свідчать матеріали справи, відповідач частково позику повернув шляхом передачі цінних паперів, а саме заставних на суму 146 953 866,00 грн. Заборгованість по поверненню позики станом на дату подачі позову складає 43 059 717,50 грн. за договором позики №2 від 21.05.2010 та 9 986 416,50 грн. за договором відсоткової позики б/н від 24.03.2010.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, проте по тексту самого відзиву обґрунтовує відмову лише в задоволенні пені, інфляційних збитків, 3% річних та упущеної вигоди. Що ж стосується основної суми боргу, то відповідач жодним чином не обґрунтовує відмову в її стягненні, з чого суд приходить до висновку про те, що відповідач не заперечував проти стягнення суми основного боргу.

Що стосується заперечень відповідача проти стягнення суми пені за договором, то дані заперечення зводяться до того, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо стягнення пені та позивачем нарахована пеня в більшому розмірі, ніж дозволено Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», на що суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 5.1. Договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, при простроченні повернення позики позичальник понад сплату відсотків, установлених в п.п. 2.2. Договору, сплачує пеню в розмірі 0,5% річних від простроченої суми за кожен день прострочки до моменту повернення позики.

Відповідно до п. 5.1. Договору відсоткової позики №2 від 21.05.2010, при простроченні повернення позики позичальник понад сплату відсотків, установлених в п.п. 2.2. Договору, сплачує пеню в розмірі 0,5% річних від простроченої суми за кожен день прострочки до моменту повернення позики.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки п.5.1. договорів встановлено інше, ніж у ч.6 статті 232 ГК України, а саме: прямо зазначено, що пеня нараховується до моменту повернення позики, тому 6-ти місячний строк для нарахування пені згідно з ч.6 ст. 232 ГК України не застосовується.

Відповідно до ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність терміном 1 рік. Таким чином, встановлена договором пеня може бути стягнута лише за останній рік прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 321 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором .

Відповідачем до суду не надано контррозрахунку нарахованої позивачем неустойки, як і не спростовано заявлених до стягнення сум. Належних доказів у відповідності до вимог ст. ст. 33 - 34 ГПК України на підтвердження своєчасного виконання договірних зобов'язань в частині повернення позики, суду не надано.

У зв'язку з наведеним твердження відповідача про неправильне нарахування пені та пропущення строку для її стягнення є необґрунтованими.

Також відповідач заперечував проти стягнення з нього 3% річних та інфляційних збитків у зв'язку з тим, що, на думку відповідача, позивач не звертався до відповідача з вимогою щодо сплати коштів. В підтвердження своєї позиції відповідач посилається на ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, в даному випадку відповідач не вірно трактує вказану норму закону, оскільки ключовим в даній нормі є те, що боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на вимогу кредитора. Більше того, в даному випадку вимогою кредитора є звернення з даним позовом до суду, а тому твердження відповідача є безпідставними.

Також відповідач заперечив проти стягнення з нього упущеної вимоги. Суд погодився з даними запереченнями.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суми позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Обов'язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник зазвичай стає зобов'язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 1049 встановлено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частина 1 ст.1050 ЦК України зазначає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Отже, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 53 046 134,00 грн., що складається із заборгованості по договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 01.07.2010, в розмірі 9 986 416,50 грн. та заборгованості по договору відсоткової позики № 2 від 21.05.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 15.07.2010, в розмірі 43 059 717,50 грн., належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 53 046 134,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 4 050 399,33 грн.(762 524,46 грн. по договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 01.07.2010 та 3 287 874,87 грн. по договору відсоткової позики № 2 від 21.05.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 15.07.2010) та інфляційні втрати в сумі 8 328 243,04 грн.(1 567 867,39 грн. по договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 01.07.2010 та 6 760 375,65 грн. по договору відсоткової позики № 2 від 21.05.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 15.07.2010).

Згідно зі ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 4 050 399,33 грн., інфляційні збитки складають 8 328 243,04 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки позику не повернув, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Відповідно до п. 5.1. Договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, при простроченні повернення позики позичальник понад сплату відсотків, установлених в п.п. 2.2. Договору, сплачує пеню в розмірі 0,5% річних від простроченої суми за кожен день прострочки до моменту повернення позики.

Відповідно до п. 5.1. Договору відсоткової позики №2 від 21.05.2010, при простроченні повернення позики позичальник понад сплату відсотків, установлених в п.п. 2.2. Договору, сплачує пеню в розмірі 0,5% річних від простроченої суми за кожен день прострочки до моменту повернення позики.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч. 6 ст. 321 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором .

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по поверненню позики відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.1 Договорів, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 265 230,67 грн.(49 932,08 грн. по договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 01.07.2010 та 215 298,59 грн. по договору відсоткової позики № 2 від 21.05.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 15.07.2010).

Також позивач просить стягнути з відповідача відсотки за користування позикою.

Ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до п. 2.5. Договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010 та п. 2.5. Договору відсоткової позики №2 від 21.05.2010 сплата відсотків здійснюється за 20 днів завершення строку, на який надана позика. Тобто до 11.03.2012.

Сума нарахованих за користування позикою відсотків за договором відсоткової позики б/н від 24.03.2010 станом на 31.03.2012 складає 206 191,79 грн.

Сума нарахованих за користування позикою відсотків за договором відсоткової позики № 2 від 21.05.2010 станом на 31.03.2012 складає 722 923,29 грн.

Отже, в зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по поверненню позики відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу також і відсотки за користування позикою в загальній сумі 929 115,08 грн.

Крім зазначеного позивач просить також стягнути з відповідача санкції передбачені пунктами 2.2. та 5.1. договору, а саме:

Відповідно до п. 5.1. Договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, при простроченні повернення позики позичальник сплачує відсотки в розмірі, установленому в п.п. 2.2. Договору

Водночас в п 2.2. Договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010 установлені відсотки в розмірі 1% річних.

Відповідно до п. 5.1. Договору відсоткової позики №2 від 21.05.2010, при простроченні повернення позики позичальник сплачує відсотки в розмірі, установленому в п.п. 2.2. Договору

Водночас в п 2.2. Договору відсоткової позики №2 від 21.05.2010 установлені відсотки в розмірі 1% річних.

Таким чином, за весь період прострочення повернення позики за Договором відсоткової позики б/н від 24.03.2010 та за Договором відсоткової позики №2 від 21.05.2010 відповідач зобов'язаний сплатити 1% річних від суми неповернутої вчасно позики на підставі ст. 536 ЦК України:

Строк повернення позики за Договором відсоткової позики б/н від 24.03.2010 встановлено до 31.03.2012. Період прострочення складає з 01.04.2012 по 22.07.2014 - 843 дні. Сума нарахованих на підставі ст. 536 ЦК України відсотків за Договором б/н від 24.03.2010 становить 254 174,82 грн.

Строк повернення позики за Договором відсоткової позики №2 від 21.05.2010 встановлено до 31.03.2012. Період прострочення складає з 01.04.2012 по 22.07.2014 - 843 днів. Сума нарахованих на підставі ч. 536 ЦК України відсотків за Договором №2 від 21.05.2010 становить 1 095 958,30 грн.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по поверненню позики відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, проценти користування чужими грошовими коштами в загальній сумі 1 350 133,12 грн. ( 254 174,82 грн. по договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 01.07.2010 та 1 095 958,30 грн. по договору відсоткової позики № 2 від 21.05.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 15.07.2010).

Крім того позивач просить стягнути з відповідача упущену вигоду в сумі 18 307 456,17 грн. (3 446 544,90 грн. по договору відсоткової позики б/н від 24.03.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 01.07.2010 та 14 860 911,27 грн. по договору відсоткової позики № 2 від 21.05.2010, зі змінами внесеними до нього Додатковою угодою від 15.07.2010). Дані позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним:

Загальна сума боргу з урахуванням відсотків за користування позикою протягом строку дії договорів позики становить 53 975 249 грн., у тому числі за Договором відсоткової позики б/н від 24.03.2010 сума боргу 10 192 608,29 грн. (9 986 416,50 грн. основного боргу + 206 191,79 грн. відсотків) та за Договором відсоткової позики №2 від 21.05.2010 становить 43 782 640,79 грн. (43 059 717,50 грн. основного боргу +722 923,29 грн. відсотків).

Позивач зазначає, що він мав намір укласти Депозитний договір з 02.10.2012 на загальну суму 53 975 000,00 грн. з відсотковою ставкою 15% річних. Таким чином, позивач наголошує, що він мав можливість з 02.10.2012 розмістити грошові кошти в сумі 53 975 134,00 грн. на депозитному рахунку в ПАТ «АВАНТ-БАНК» під 15% річних., а з 15.04.2013 позивач мав можливість розмістити цю ж суму на своєму депозитному рахунку під 21% річних на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) на вимогу «АВАНТ-динамічний» № Д-Ю/13/027 від 15.04.2013. Отже, на переконання позивача, упущена вигода позивача - це прибуток, який би він міг отримати, якби розмістив не повернуті вчасно відповідачем грошові кошти на загальну суму 53 975 249,00 грн. на депозитному рахунку в ПАТ «АВАНТ-БАНК».

Проте, суд не погоджується з твердженнями позивача та відмовляє йому у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 18 307 456,17 грн., у зв'язку з таким:

Відповідно до ст. 224 ч. 1 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Частиною другою цієї норми визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Тобто збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, а їх стягнення (відшкодування) передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачене законом. Крім того, розмір збитків, що виникли в результаті господарського правопорушення, тобто порушення учасником господарських відносин умов договору при виконанні взятих на себе зобов'язань, доводиться потерпілим суб'єктом господарювання. Для цього необхідно виконати певні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які беззастережно підтверджували б їх реальний розмір на визначену дату.

Відповідно до п. 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід зазначити, що неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Згідно ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання позивачем за первісним позовом.

В силу вимог цивільного законодавства для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки (збитків); причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина особи, яка заподіяла збитки.

В даному випадку позивач не довів яким чином вчасна неоплата відповідачем заборгованості перед позивачем сприяла понесенню ним збитків. Відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, які нібито поніс позивач.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст. 623 ЦК України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Так, як зазначає Позивач 19.09.2012 були укладені договори купівлі - продажу права вимоги №1-П та №2-П.

Як вказує позивач, він мав намір розмістити грошові кошти на депозитному рахунку в ПАТ «АВАНТ-БАНК», про що звернувся до банку 25.09.2012. Однак, лише 15.04.2013 був укладений договір банківського вкладу.

Вказані договори купівлі - продажу права вимоги №1-П та №2-П були укладені 19.09.2012, а позивач повідомив відповідача про їх укладання лише у липні 2014 року.

Отже, якби позивач мав намір укласти договір банківського вкладу, то повідомив би відповідача відразу про укладення договорів купівлі-продажу права вимоги задля повернення коштів з метою їх розміщення на депозит. Таким чином, нарахування упущеної вигоди позивачем є безпідставним, необґрунтованим.

Відповідно до Оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 №01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків» передбачено: « ...пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода ) не є абстрактними ...

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі розміщення коштів на депозит. Такі розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії».

Таким чином, позивачем не доведено факт упущеної вигоди у даних правовідносинах, оскільки не надано жодних підтверджуючих доказів.

Відповідно до ст..42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність , що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, укладаючи договори купівлі-продажу права вимоги було власним ризиком підприємницької діяльності позивача, який два роки не повідомив відповідача про їх укладання, тому стверджувати про упущену вигоду та її нарахування немає підстав.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 18 307 456,17 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант - Інвест" задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, Печерський район, вул. Суворова, буд. 4/6; код ЄДРПОУ 23527052) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант-Інвест" (01042, м. Київ, Печерський район, вул. Філатова, буд. 10-А, офіс 2/40, код ЄДРПОУ 37505773) за договором відсоткової позики б/н від 24.03.2010 суму основного боргу в розмірі 9 986 416 (дев'ять мільйонів дев'ятсот вісімдесят шість тисяч чотириста шістнадцять) грн. 50 коп., відсотки, нараховані до 31.03.2012 у розмірі 206 191 (двісті шість тисяч сто дев'яносто одна) грн. 79 коп., інфляційні збитки у розмірі 1 567 867 (один мільйон п'ятсот шістдесят сім тисяч вісімсот шістдесят сім) грн. 39 коп., 3% річних у розмірі 762 524 (сімсот шістдесят дві тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 46 коп., пеню в розмірі 49 932 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн. 08 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 254 174 (двісті п'ятдесят чотири тисячі сто сімдесят чотири) грн. 82 коп.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, Печерський район, вул. Суворова, буд. 4/6; код ЄДРПОУ 23527052) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант-Інвест" (01042, м. Київ, Печерський район, вул. Філатова, буд. 10-А, офіс 2/40, код ЄДРПОУ 37505773) за договором відсоткової позики №2 від 21.05.2010 суму основного боргу в розмірі 43 059 717 (сорок три мільйони п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот сімнадцять) грн. 50 коп., відсотки нараховані до 31.03.2012 у розмірі 722 923 (сімсот двадцять дві тисячі дев'ятсот двадцять три) грн. 29 коп., інфляційні збитки у розмірі 6 760 375 (шість мільйонів сімсот шістдесят тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 65 коп., 3% річних у розмірі 3 287 874 (три мільйони двісті вісімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 87 коп., пеню в розмірі 215 298 (двісті п'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 59 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 095 958 (один мільйон дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 30 коп.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, Печерський район, вул. Суворова, буд. 4/6; код ЄДРПОУ 23527052) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант-Інвест" (01042, м. Київ, Печерський район, вул. Філатова, буд. 10-А, офіс 2/40, код ЄДРПОУ 37505773) судовий збір в сумі 57 572 (п'ятдесят сім тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 42 коп.

5. В іншій частині позову - відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

8. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 07.11.2014