Рішення

від 05.11.2014 по справі 910/18730/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18730/14 05.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГИЛА-ТРЕЙД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне управління №39"

про стягнення 67713,88 грн.

Суддя Гулевець О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Литвинчук А.О. (дов.)

Від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні 05.11.14 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГИЛА-ТРЕЙД" звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне управління № 39" 63 853,32 грн. заборгованості за Договором поставки № 01-08-2013 від 01.08.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2014р. порушено провадження у справі № 910/18730/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.09.2014р.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГИЛА-ТРЕЙД" в судовому засіданні 30.09.2014р. надав суду документи по справі.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне управління № 39" у судове засідання 30.09.2014р. не з'явився, вимог ухвали Господарського суду м. Києва № 910/18730/14 від 05.09.2014р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2014р. розгляд справи №910/18730/14 відкладено на 15.10.2014р.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГИЛА-ТРЕЙД" в судовому засіданні 15.10.2014р. не надав витребуваних судом документів, надав суду пояснення щодо причин ненадання документів та надав суду клопотання про продовження строку вирішення спору у даній справі.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне управління № 39" у судове засідання 15.10.2014р. не з'явився, вимог ухвали Господарського суду м. Києва № 910/18730/14 від 05.09.2014р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2014р. продовжено строк вирішення спору у справі № 910/15916/14 на 15 (п'ятнадцять) днів та відкладено розгляд справи на 05.11.2014р.

05.11.2014р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГИЛА-ТРЕЙД" надійшли письмові пояснення та документи по справі.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГИЛА-ТРЕЙД" в судовому засіданні 05.11.2014р. надав суду клопотання в якому зазначив, що у зв'язку з технічною помилкою, позивачем в прохальній частині позову не було зазначено про стягнення інфляційних втрат у розмірі 6860,56 грн., розрахунок яких було здійснено в тексті позовної заяви.

Судом встановлено, що дане клопотання про уточнення відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а отже подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням вказаного клопотання.

Представник позивача надав пояснення по суті позовних позову, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в редакції уточнень.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне управління № 39" в судове засідання 05.11.2014р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов та інших витребуваних судом документів не надав. Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2014р. відправленою на юридичну адресу відповідача.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, незважаючи на те, що представник відповідача у судове засідання 05.11.2014р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 05.11.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з усною домовленістю між сторонами, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГИЛА-ТРЕЙД", взяв на себе зобов'язання здійснити відповідачу поставку товару та надати послуги, а відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне управління № 39", зобов'язався оплатити поставлений позивачем товар та надані позивачем послуги.

Позивач, в позові зазначає, що між сторонами був укладений договір в усній формі, проте позивачем було запропоновано підписати договір №01-08-2013 від 01.08.2013р. у письмовій формі, проте, відповідачем вказаний договір підписано не було.

Позивачем, на виконання взятих на себе зобов'язань, здійснено поставку відповідачу товару та надано відповідні транспортні послуги та послуги з порізки на загальну суму 139931,96 грн., що підтверджується видатковими накладними: №626 від 12 серпня 2013 року, №693 від 03 жовтня 2013 року, №627 від 29 серпня 2013 року, №754 від 17 жовтня 2013 року, №639 від 31 серпня 2013 року, №684 від 25 вересня 2013 року, №682 від 05 жовтня 2013 року, №702 від 25 вересня 2013 року, №685 від 25 вересня 2013 року, №699 від 05 жовтня 2013 року, №700 від 07 жовтня 2013 року, №715 від 11 жовтня 2013 року, №723 від 14 жовтня 2013 року, №737 від 18 жовтня 2013 року, №743 від 21 жовтня 2013 року, №698 від 05 жовтня 2013 року, №726 від 15 жовтня 2013 року, №728 від 16 жовтня 2013 року та Актами надання послуг: №707 від 07 жовтня 2013 року, №746 від 21 жовтня 2013 року, №744 від 21 жовтня 2013 року, №736 від 15 жовтня 2013 року, №724 від 14 жовтня 2013 року, копії яких наявні в матеріалах справи та оригінали надані для огляду в судовому засіданні.

Відповідач, в порушення своїх зобов'язань, за поставлений товар та надані послуги розрахувався частково, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача у зв'язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 55776,96 грн.

Згідно з пояснень позивача та обставин викладених у позові, заборгованість у розмірі 55776,96 грн. виникла за поставлений товар.

Оскільки, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим, позивачем заявлено позов, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 55776,96 грн., 3% річних у розмірі 1324,78 грн., пені у розмірі 3751,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 6860,56 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши, видаткові накладні: №626 від 12 серпня 2013 року, №693 від 03 жовтня 2013 року, №627 від 29 серпня 2013 року, №754 від 17 жовтня 2013 року, №639 від 31 серпня 2013 року, №684 від 25 вересня 2013 року, №682 від 05 жовтня 2013 року, №702 від 25 вересня 2013 року, №685 від 25 вересня 2013 року, №699 від 05 жовтня 2013 року, №700 від 07 жовтня 2013 року, №715 від 11 жовтня 2013 року, №723 від 14 жовтня 2013 року, №737 від 18 жовтня 2013 року, №743 від 21 жовтня 2013 року, №698 від 05 жовтня 2013 року, №726 від 15 жовтня 2013 року, №728 від 16 жовтня 2013 року та Актами надання послуг: №707 від 07 жовтня 2013 року, №746 від 21 жовтня 2013 року, №744 від 21 жовтня 2013 року, №736 від 15 жовтня 2013 року, №724 від 14 жовтня 2013 року, докази оплати, суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов'язався здійснити поставку товару та надати послуги, а відповідач, в свою чергу здійснити оплату поставленого товару та наданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що факт наявності заборгованості у розмірі 55776,96 грн. за поставлений товар, належним чином доведений та документально підтверджений.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з'явився, доказів оплати заборгованості за поставлений товар не надав.

Оскільки, заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 55776,96 грн. на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то вимога позивача про стягнення з відповідача 55776,96 грн. заборгованості, підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пені у розмірі 3751,58 грн., нарахованої з 02.11.2013р. по 02.05.2014р.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Пунктом 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Проте, між сторонами не було укладено письмового договору, у якому б сторони передбачили відповідальність у вигляді пені за порушення строків поставки.

При цьому, з огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені за порушення строків поставки не передбачена певними законодавчими актами.

Таким чином, вимога про стягнення пені у розмірі 3751,58 грн., задоволенню не підлягає.

Також позивач, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1324,78 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6860,56 грн.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, враховуючи положення ст. 692 ЦК України, встановив, що дані розрахунки є вірними, у зв'язку з чим, позов в частині стягнення 3% річних у розмірі 1324,78 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6860,56 грн. підлягає задоволенню.

Позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановлено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано суду доказів оплати витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., у зв'язку з чим, суд відмовляє в задоволенні витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне управління № 39" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, будинок 139, офіс 79, код ЄДРПОУ 35317275) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГИЛА-ТРЕЙД" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, будинок 21-Б, нежиле приміщення №34, код ЄДРПОУ 38201769) 55776 (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 96 коп. - основного боргу, 6860 (шість тисяч вісімсот шістдесят) грн. 56 коп. - інфляційних втрат, 1324 (одну тисячу триста двадцять чотири) грн. 78 коп. - 3 % річних, 1725 (одну тисячу сімсот двадцять п'ять) грн. 78 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 06.11.2014р.

Суддя О.В. Гулевець