Ухвала

від 30.09.2014 по справі 826/13640/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13640/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Кобаля М.І.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ІССАВА" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства " ІССАВА" до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва, третя особа: Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Приватного підприємства "ІССАВА" (далі по тексту - ПП "ІССАВА") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва, якому просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо відмови у поверненні переплати страхових внесків в сумі 15 792,91 грн. та зобов'язати відповідача повернути переплату у вищевказаній сумі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПП "ІССАВА" 08.07.2013 звернулось до УПФ України в Печерському районі м. Києва листом за вих. № 8, в якому повідомило, що внаслідок перерахування ВДК України у Печерському районі м. Києва відповідачу 42% від суми єдиного податку у 2009 та 2010 роках у підприємства виникла переплата у розмірі 15792,91 грн., що підтверджено актом перевірки від 16.03.2012 № 384, у зв'язку з чим просило повернути зазначену суму коштів на відповідний поточний рахунок ПП «ІССАВА» або зарахувати переплату в рахунок сплати єдиного соціального внеску.

Листом від 17.07.2013 № 11854/02 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» відділення Державного казначейства України перераховують до ПФУ суми єдиного податку в розмірі 42%, дія якого розповсюджується на податкові відносини, натомість правовідносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з ч. 4 ст. 18 якого страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування і на ці внески не поширюється податкове законодавство, що не дає підстав вважати кошти, які надходили до Фонду від казначейства, як відрахування частини єдиного податку (42%), страховими внесками, які нараховуються та сплачуються страхувальниками у порядку та строки, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим відповідач не погодив повернення коштів у розмірі 15792,91 грн.

Позивач не погоджується з підставами для відмови у поверненні переплати страхових внесків в сумі 15 792,91 грн., наслідком чого стало його подальше звернення до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 1058-IV, страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

За правилами абзацу першого частини шостої статті 20 Закону № 1058-IV, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено статтею 20 Закону № 1058-IV та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (далі - Інструкція).

Згідно з підпунктом 5.1.4 пункту 5.1 зазначеної Інструкції, нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками (крім гірничих підприємств) шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Остаточний розрахунок за базовий звітний період здійснюється платником страхових внесків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.

Таке правило узгоджується з положеннями статті 19 Закону № 1058-IV, відповідно до частини шостої якої внески нараховуються на суми незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.

Відповідно до частини другої статті 106 Закону № 1058-IV, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що частина єдиного податку (42 %), яка перераховується казначейством до пенсійного органу, не є страховим внеском. Тож, вказана позивачем сума, як переплата, не може вважатися переплатою позивача по внескам на обов'язкове державне страхування, оскільки така сума є залишком єдиного податку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 107 Закону № 1058-IV, суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчим органом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна сума є частиною (42%) єдиного податку, перерахованою Державним казначейством України до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва, яке, в свою чергу, спрямовувало її на погашення зобов'язань зі сплати страхових внесків.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України № 727/98 (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Останні наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до Державного бюджету України - 20 відсотків; до місцевого бюджету - 23 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків.

Оскільки під час накопичення спірної суми ПП "ІССАВА" було платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відповідна частина єдиного податку зараховувалась Управлінням Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва на погашення зобов'язань з їх сплати.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

З наведених положень слідує, що сплачений позивачем єдиний податок не є страховими внесками в розумінні Закону № 1058-IV, а тому на нього не поширюються положення частини другої статті 107 цього Закону, якою обґрунтував свої вимоги позивач, оскільки вона регулює питання безпідставного стягнення органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб суми коштів.

Використання ж єдиного податку на погашення зобов'язань зі сплати страхових внесків не змінює правової природи сплачених коштів, оскільки для платника вони залишаються податком.

Сплата ж єдиного податку унеможливлює для платника вплив на подальший рух відповідних коштів, адміністрування яких є повноваженням спеціальних владних суб'єктів.

Щодо положень частини другої статті 107 Закону № 1058-IV, то у ньому йдеться про повернення суми коштів лише у тому випадку, якщо такі кошти безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб.

Матеріали даної справи не містять належних доказів того, що будь-які рішення про стягнення сум з ПП "ІССАВА" відповідачем не приймалися. Дана сума сплачена позивачем самостійно, як єдиний податок.

З наведеного слідує, що вимоги позивача про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва надміру сплачених страхових внесків у розмірі 15792,91 грн. є такими, що не підлягають до задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014р. у справі № К/9991/25755/11.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємство "ІССАВА" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк М.І. Кобаль

Повний текст ухвали виготовлено - 13.10.14 р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Кобаль М.І.