Постанова

від 04.11.2014 по справі 916/2064/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р. Справа № 916/2064/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Ліпчанської Н.В.

Суддів Лисенко В.А., Савицького Я.Ф..

При секретарі судового засідання Молодові В.С.

За участю представників сторін:

від позивача - Нестерова О.В., довіреність № б/н, дата видачі : 05.03.14р.

від відповідача - Ніделякі І.М., довіреність № 101/05-19, дата видачі : 10.04.14р.

Розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Одестранспарксервіс»

на рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2014р.

у справі № 916/2064/14

За позовом Приватного підприємства «Олена»

до Комунального підприємства «Одестранспарксервіс»

про визнання правочину недійсним

Встановив:

В травні 2014 року Приватне підприємство «Олена» (Далі - ПП "Олена") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Комунального підприємства «Одестранспарксервіс» (Далі - Підприємство) про визнання правочину недійсним, щодо розірвання договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПП "Олена" вказує на те, що між сторонами були укладені два договори балансоутримання місць для паркування за №214/п-сл-20232/03-01 від 20 травня 2013 року та за №254/п-сл-20232/03-01 від 22 червня 2013 року.

Відповідно до умов даних Договорів, Підприємство надало право ПП "Олена" організувати та проводити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування, за адресою: м. Одесса, площа Старосінна (450 кв.м.) та вул. Старосінна (302,5 кв.м.)

Відповідно до п.6.1 Договорів, термін дії першого Договору встановлений до 31 грудня 2014 року, а строк дії другого Договору до 31 грудня 2013 року.

Дія Договорів, припиняється після закінчення строку, на який Договір було укладено, та може бути припинено достроково за згодою сторін, за рішенням суду або прийняття відповідних рішень місцевими органами влади, а також у разі проведення реконструкцій вулиць, на яких розташовані майданчики для паркування.

Відповідно п.6.4. Договорів, вони можуть бути розірвані в односторонньому порядку, за вимогою уповноваженої особи, у разі неналежного виконання ПП "Олена" (Оператор) п.п.2.3., 3.2. Договорів шляхом відповідного письмового повідомлення. Договір вважається розірваним з моменту отримання Оператором повідомлення.

27 травня 2014 року, Позивачем отримано листа Відповідача №136/05-19 від 23.05.2014р. (Лист про розірвання Договору), яким було повідомлено про розірвання Договорів у зв'язку з порушенням Позивачем вимог п.2.3. Договорів.

Позивач зазначає, що у листі не зазначено, в чому саме полягає зазначене порушення, до листа також не додано жодних підтверджуючих цей факт документів.

Разом з тим, 21 травня 2014 року, ПП "Олена" було отримано запит №135/05-19 від 20.05.2014р., з якого вбачається, що Підприємство вимагає усунення порушень умов експлуатації місць для паркування.

У відповіді на цей лист, Позивач спростував інформацію про зазначені порушення з додаванням підтверджуючих документів. Даний лист, було доставлено Відповідачу, про що у екземплярі Позивача зроблений відбиток штампу Відповідача, дата та підпис відповідальної особи, - 23 травня 2014 року.

Незважаючи на отримання 23 травня 2014 року від Позивача листа, яким спростовано факт порушення вимог Договору, Відповідач цього ж дня, а саме 23 травня 2014 року направив на адресу ПП "Олена" лист про розірвання даних Договорів.

В позовній заяві ПП "Олена" вказує на те, що розірвання Договорів відбулось з порушенням вимог ст.ст. 525; 651 Цивільного Кодексу України та ст. 188 Господарського Кодексу України, без згоди сторін, в односторонньому порядку.

Дії відповідача по складанню та направленню Позивачу листа №136/05-19 від 23.05.2014р. є одностороннім правочином із розірвання Договорів.

На думку Позивача, правочин із розірвання Договорів є недійсним, у зв'язку із порушенням під час його вчинення вимог ст.ст.525; 651 ЦК України та ст. 188 ГК України, а тому даний правочин слід визнати недійсним.

Відповідач з даним позовом не погоджується вважає його безпідставним та необґрунтованим.

Підприємство зазначає, що з огляду на численні скарги на роботу парковок та результати перевірок, Позивач неналежним чином виконував вимоги укладених Договорів в частині п.2.3, що відповідно до п.6.4 Договорів є підставою для їх розірвання в односторонньому порядку.

Таким чином, Відповідач вважає, що саме направленням на адресу Позивача повідомлення щодо розірвання Договорів, реалізував своє право, передбачене цивільним та господарським законодавством, на розірвання Договорів балансоутримання місць паркування в односторонньому порядку.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 серпня 2014 року, винесеним (суддя Лічман Л.В.) - позов задоволено.

Суд визнав недійсним правочин Підприємства щодо одностороннього розірвання договору № 214/П-СЛ-20132/03-01 балансоутримання місць для паркування від 20.05.2013 р., укладеного між сторонами, а також щодо договору №254/П-СЛ-20132/03-01 балансоутримання місць для паркування від 22.07.2013р., який вчинений листом Підприємства від 23.05.2014 р. №136/05-19.

Стягнуто з Підприємства на користь ПП „ОЛЕНА" 1218,00 грн. - судового збору.

Мотивуючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що дії Підприємства по оформленню та надсиланню листа від 23.05.2014р. №136/05-19 є одностороннім правочином, вчиненим з метою розірвання укладених між сторонами Договорів балансоутримання місць для паркування від 20.05.2013р. №214/п-сл-20132/03-01 та від 22.07.2013р. №254/п-сл-20132/03-01, тобто направленим на припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому зміст одностороннього правочину суперечить нормам чинного законодавства.

Розглядаючи даний спір, місцевий господарський суд зазначив, що аналіз актів про обстеження місць для паркування транспортних засобів за адресами: м. Одеса, вул. Старосінна, 2-35 та м. Одеса, площа Старосінна не дозволяють встановити факт порушення в діях Позивача п.2.3. укладених Договорів.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що проведення перевірки та оформлення актів здійснено працівниками Підприємства без залучення посадових осіб ПП „ОЛЕНА" та/або інших осіб, які могли б неупереджено підтвердити викладені в актах обставини, в зв'язку з чим об'єктивність наведеної в актах інформації є сумнівною. Запис в актах про те, що старший касир автостанції від підпису акту відмовилась, є недостатнім доказом запрошення ПП „ОЛЕНА" для проведення перевірок, оскільки відповідність фактичним обставинам цього Запису неможливо встановити.

До того, в матеріалах справи наявні та не спростовані жодними доказами письмові пояснення диспетчера ПП „ОЛЕНА", яка пояснила, що будь-яких перевірок 20.05.2014 р. на території не проводилось.

Інших документальних підтверджень порушення ПП „ОЛЕНА" положень п.2.3 договорів балансоутримання місць для паркування місцевому господарському суду надано не було.

Приймаючи до уваги викладене, приписи ч.1 ст.651 ЦК України та ч.1 ст.188 ГК України, які визначають, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, той факт, що Підприємство не довело правомірність щодо можливості дострокового припинення дії договорів з його ініціативи, місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, які в свою чергу підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з даним рішенням, Відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити ПП "Олена" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Підприємство зазначає, що направлення на адресу Позивача повідомлення про розірвання Договорів балансоутримання, це реалізація свого права яке здійснено в односторонньому порядку.

Причиною здійснення даного правочину стало невиконання взятих на себе зобов'язань з боку Позивача, а саме п.2.3 Договорів.

Крім того, Відповідач зазначає, що правочин може бути визнаний судом недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України та статтями 207, 208 ГК України.

В запереченнях на апеляційну скаргу, Позивач зазначає, що не порушував вимог п.п.2.3.; 3.2. Договорів, а тому Відповідач не мав законних підстав для розірвання Договорів в односторонньому порядку.

Розірвання Договорів, фактично здійснено Відповідачем не з підстав порушення Позивачем його умов, а у формі односторонньої відмови від Договору.

Крім того, Позивач заперечує факт порушення будь - якої з умов Договорів, належних доказів такого порушення Відповідач як до суду першої так і до суду апеляційної інстанції не надав.

Враховуючи зазначене, ПП "Олена" просить залишити апеляційну скаргу Підприємства без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, між Підприємством (Уповноважена особа) та ПП „ОЛЕНА" (Оператор) укладено два договори балансоутримання місць для паркування від 20.05.2013 р. № 214/П-СЛ-20132/03-01 та від 22.07.2013 р. № 254/П-СЛ-20132/03-01, за умовами яких Уповноважена особа на платній основі надала право Оператору організувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування за адресами: м. Одеса, вул. Старосінна,2-35 (302,5 кв.м) та м. Одеса, площа Старосінна (450 кв.м) відповідно.

В п.6.1 даних правочинів, термін їх дії визначається на період з 01.05.2013 р. по 31.12.2014 р. для договору № 214/П-СЛ-20132/03-01 та на період з 15.07.2013 р. по 31.12.2015 р. для договору № 254/П-СЛ-20132/03-01 з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09.01.2014 р. № 1/14.

Пункт 6.4 Договорів передбачає, що вони можуть бути розірвані в односторонньому порядку за вимогою Уповноваженої особи у разі неналежного виконання Оператором п.п.2.3, 3.2 договорів, шляхом відповідного письмового повідомлення. Договори вважаються розірваними з моменту отримання Оператором повідомлення.

Згідно п.2.3 Договорів, Оператор зобов'язаний: забезпечити своєчасне та повне перерахування збору за місця паркування транспортних засобів; здійснювати облаштування місць для паркування дорожніми знаками, наносити розмітку; забезпечити безоплатне паркування транспортних засобів, передбачених ст.30 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні; забезпечувати безпеку дорожнього руху на місцях паркування, дотримання правил екологічної безпеки, санітарних норм та правил; використовувати місця для паркування за цільовим призначенням; забезпечити місця для паркування належними правоустановлюючими документами; забезпечити належний санітарний стан місць для паркування прилеглої території на відстані 10 метрів згідно п.3.2.6 Правил благоустрою м. Одеси.

За змістом п.2.2.1 Договорів, Уповноважена особа має право з метою перевірки виконання умов договорів у будь-який час доби здійснювати перевірки та, у разі виявлення порушень, складати відповідний акт.

20.05.2014р. комісією за участю тільки представників Підприємства проведено обстеження діяльності місць для паркування транспортних засобів за адресами: м. Одеса, вул. Старосінна, 2-35 та м. Одеса, площа Старосінна, за результатами якого оформлено акт № 32.

У вказаному акті зафіксовано відсутність дорожніх знаків, розмітки, розміщення автотранспорту в порушення затвердженої схеми, незабезпечення належного санітарного стану території (сміття, пляшки, стакани).

20.05.2014 р. Підприємство направило лист №135/05-19, в якому повідомило ПП „ОЛЕНА" про необхідність усунення виявлених порушень протягом 3-х днів.

Листом від 22.05.2014р. № 45, який був отриманий Підприємством 23.05.2014 р., ПП „ОЛЕНА" повідомило про відсутність будь-яких недоліків, про які йдеться в листі від 20.05.2014 р. № 135/05-19.

23.05.2014р. комісією в односторонньому порядку проведено інше обстеження діяльності місць для паркування транспортних засобів за адресами: м. Одеса, вул. Старосінна,2-35 та м. Одеса, площа Старосінна, за результатами якого оформлено акт № 33, де відображено виявлені раніше порушення, в зв'язку з чим рекомендовано розглянути питання щодо розірвання договорів балансоутримання місць для паркування.

Того ж дня, Уповноваженою особою складено лист № 136/05-19, в якому повідомлено про розірвання договорів від 20.05.2013 р. № 214/П-СЛ-20132/03-01 та від 22.07.2013 р. № 254/П-СЛ-20132/03-01 з посиланням на порушення Оператором п.2.3 умов вищезазначених угод.

Отримавши 27.05.2014 р. лист від 23.05.2014 р. № 136/05-19, ПП „ОЛЕНА" не погодилось з його змістом та звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про визнання правочину (Лист про розірвання Договорів) - недійсним.

В апеляційній скарзі, Відповідач зазначає, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових підстав у вигляді визнання правочину недійсним. А тому, заінтересована особа має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Проаналізувавши норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин між сторонами, судова колегія зазначає наступне.

Згідно положенням статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до положень статті 207 Цивільного Кодексу України, Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин є сукупністю юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб. Вольова спрямованість правочину характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, що реалізується через відповідну об'єктивно виражену форму волевиявлення (складання заяв, заповіту, довіреності, підписання договору тощо).

Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов'язків приводить волевиявлення одного суб'єкта цивільного права.

Як чинним Цивільним Кодексом України (ч.2 ст.651) так і Господарським Кодексом України (ч.1 ст. 188), передбачено право сторони на розірвання Договору за згодою сторін, тобто шляхом вчинення двостороннього правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Розірвання договору, в якій би формі воно не відбувалось, двосторонній чи односторонній, є окремим правочином незалежним від вчиненого раніше правочину з укладання Договору, адже правочин з розірвання Договору направлений на припинення прав та обов'язків, а правочин з укладання Договору направлений на набуття прав та обов'язків.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що розірвання Договору в односторонньому порядку, є самостійним одностороннім правочином, який може бути визнано недійсним за загальними правилами щодо визнання провичину недійсним.

Приймаючи до уваги, судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, стосовного того, що дії Підприємства, щодо оформлення та надсилання листа від 23.05.2014 р. № 136/05-19 є одностороннім правочином, вчиненим з метою розірвання укладених між сторонами договорів балансоутримання місць для паркування від 20.05.2013 р. № 214/П-СЛ-20132/03-01 та від 22.07.2013 р. № 254/П-СЛ-20132/03-01, тобто направленим на припинення цивільних прав та обов'язків.

Крім того, відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, зокрема визнання правочину недійсним.

Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до Листа Верховного Суду України "Про аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного Кодексу України" зазначено, що до інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Аналіз практики застосування судами ст. 16 ЦК України, свідчить, що ця практика потребує удосконалення. Є необхідність також у поліпшенні законодавчого регулювання, пов'язаного із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів.

Визначення ст. 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів має важливе значення в реалізації завдань цивільного судочинства - забезпечення справедливого неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ для захисту порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Однак вимоги цієї статті і ст. 4 ЦПК України, стосовно того, що зазначені права та інтереси можуть захищатися лише способами, передбаченими законом або договором, призводять до відмови в захисті цих прав та інтересів у правовідносинах, для яких законом або договором не встановлено спосіб їх захисту.

Положення цих статей не узгоджуються зі ст. ст. 55, 124 Конституції України , норми яких поширюються на всі без винятку правовідносини, що виникають у державі, загальними принципами ст. 3 ЦК України про право звернення до суду за захистом і не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України . За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Підсумовуючи вищезазначене, Верховний Суд зазначив, що не можна погодитися з практикою судів, які відмовляють у позові у зв'язку з тим, що позивач, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, не встановлений законом або договором для захисту права чи інтересу, що порушене, невизнане або оспорюється. У таких випадках слід виходити із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Саме такий концептуальний підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК України знайшов своє втілення в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі N 6-20цс11.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія апеляційної інстанції, зазначає, що сторони в Договорах балансоутримання місць для паркування визначили можливість розірвання даних Договорів в односторонньому порядку, тобто в разі вчинення однією із сторін правочину направленого на припинення цивільних прав та обов'язків (Розірвання Договору), інша сторона Договору не має способів захисту щодо порушеного її права.

Отже, судова колегія зазначає, що саме звернення ПП "Олена" до суду із позовом про визнання правочину Підприємства щодо одностороннього розірвання Договорів балансоутримання місць для паркування - недійсним, є єдиним способом захисту Позивача для відновлення свого порушеного права .

Розглядаючи даний спір по суті, місцевим господарським судом цілком правомірно було встановлено, що згідно актів від 20.05.2014 р. № 32 та від 23.05.2014 р. № 33, які за посиланнями відповідача стали передумовою для висновку про розірвання договорів у односторонньому порядку, не дозволяє встановити факт існування в діях позивача порушень п.2.3 угод.

Відповідач при розгляді даної справи, ніяких відповідних доказів щодо порушення ПП „ОЛЕНА" положень п.2.3 Договорів балансоутримання місць для паркування як до суду першої так і до суду апеляційної інстанції не надав, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.

Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що під час розгляду справи місцевим господарським судом були встановлені всі фактичні обставини справи на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правомірна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для скасування рішення не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 99;101;103-105

ГПК України суд, -

Постановив:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Одестранспарксервіс» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2014р. по справі № 916/2064/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 10.11.2014р.

Головуючий суддя Ліпчанська Н.В.

Суддя Лисенко В.А.

Суддя Савицький Я.Ф.