Ухвала

від 04.11.2014 по справі 825/2479/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2479/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника відповідача - Смуригіної К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» до Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Техсервіс» звернулося у суд із позовом до Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.07.2014 року №0000442200 та №0000432200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності визначення сум податку на додану вартість в деклараціях за листопад та грудень 2013 року при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро», за підсумками якої складено акт від 25.06.2014 року №284/22/32680313 та виявлено, зокрема, порушення п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на 47051 грн (за 2013 рік), п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за період з 01.11.2013 року по 31.12.2013 року в загальному розмірі на 49527 грн, в т.ч. за листопад 2013 року - на суму 10595 грн та за грудень 2013 року - на суму 38932 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.07.2014 року №0000442200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 74290,50 грн, в тому числі 49527 грн - за основним платежем, 24763,50 грн - за штрафними санкціями, №0000432200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 70576,50 грн, з них 47051 грн - за основним платежем, 23525,50 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача перебування останнього у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро» за договором поставки, який, на переконання податкової інспекції, не створює юридичних наслідків, ним обумовлених.

Зазначені твердження контролюючого органу ґрунтуються на висновках, викладених в акті ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 20.03.2014 року № 824/15-00/38920810 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро» під час здійснення господарських відносин з контрагентами за листопад, грудень 2013 року». Так, в цьому акті посадовою особою податкового органу вказано про неможливість встановлення та підтвердження наявності у цього товариства виробничого та торгівельного обладнання, транспортних засобів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, що свідчить про відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно - матеріальних цінностей. З огляду на що, відповідачем заперечується реальність здійснення господарських операцій, відображених в податковому та бухгалтерському обліку позивачем по взаємовідносинам із ТОВ «ТБК «Дніпро». При цьому, відповідач звертає увагу на ненадання позивачем до перевірки доказів транспортування придбаного у контрагента товару, зокрема, товарно-транспортних накладних.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що у перевіряємому періоді ТОВ «Техсервіс» здійснювало господарську діяльність із контрагентом ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро».

Так, між ТОВ «Техсервіс», як покупцем, та ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро», як постачальником, було укладено договір поставки від 01.11.2013 № 810/37, предметом якого була поставка постачальником покупцю металопродукції, комплектуючих, в той час як покупець зобов'язувався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.

Пунктом 2.4 цього договору передбачено, що товар поставляється на склад покупця транспортом постачальника, усю відповідальність за випадкове зниження, пошкодження товару під час поставки несе постачальник.

Договір підписано директорами ТОВ «Техсервіс» та ТОВ «ТБК «Дніпро» та скріплено печатками підприємств.

Матеріали справи свідчать про те, що у період з листопада по грудень 2013 року сторонами вказаного договору виконувались його умови, а результати такого виконання відображались в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що підтверджують наявні в матеріалах справи копії видаткових та податкових накладних, журналу реєстрації довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписок по рахунку, оборотно-сальдових відомостей по рахунку: 631, реєстру виданих та отриманих податкових накладних.

Також, на підтвердження реальності використання у власній господарській діяльності придбаного у контрагента товару позивачем надано акти переробки металопродукції та комплектуючих при виготовленні комплектів деталей різного роду.

Із матеріалів справи вбачається, що видами господарської діяльності за КВЕД позивача є, зокрема, механічне оброблення металевих виробів, виробництво інших верстатів, а ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро» - спеціалізована оптова торгівля.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дійсне виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро» належно підтверджене первинними документами, а предмет договору, укладеного між цими господарюючими суб'єктами, узгоджується із їх звичайною господарською діяльністю, а тому витрачені за цим договором кошти правомірно віднесені позивачем до витрат, що впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується. Так само, як відповідачем не надано конкретних зауважень щодо відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інших первинних документів, що складались у процесі господарських взаємовідносин позивача з вищезгаданим контрагентом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Окрім того, колегія суддів вважає, що місцевий суд небезпідставно не враховував посилання відповідача на акт ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 20.03.2014 року № 824/15-00/38920810 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро» під час здійснення господарських відносин з контрагентами за листопад, грудень 2013 року», оскільки викладені в ньому висновки зроблені без належних і достатніх матеріалів та ґрунтуються на припущеннях.

До того ж, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі №804/5871/14 за позовом ТОВ «Технічна будівельна компанія «Дніпро» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, копія якої із поміткою про набрання судовим рішенням законної сили міститься в матеріалах справи, визнано протиправними дії податкового органу в межах проведення зустрічної звірки ТОВ «ТБК «Дніпро», в результаті яких складено вищезазначений акт, та зобов'язано відповідача вчинити певні дії для відновлення порушених прав позивача.

Також, судова колегія не враховує покликання відповідача на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, адже умовами договору поставки №810/37 від 01.11.2013, укладеним з ТОВ ТБК «Дніпро», обов'язок транспортування товару покладено саме на постачальника. Відтак позивач не являвся замовником послуг з перевезення вантажу, а тому товарно-транспортні накладні та інша товаротранспортна документація, складання якої передбачене Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, у нього відсутні.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що відсутність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, позаяк Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення .

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2014 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 10 листопада 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М