Рішення

від 05.11.2014 по справі 910/15782/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15782/14 05.11.14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», м.Київ, ЄДРПОУ 26475516

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13», м.Київ, ЄДРПОУ 38704308

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства «Імпульс Плюс», м.Київ, ЄДРПОУ 34881587

про звернення стягнення на предмет застави

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Лобач -Свинова К.В. - по дов. , Чорний І.Д. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13», м.Київ про звернення стягнення на предмет застави за договором №25/К13/2013 від 31.10.2013р. застави, а саме на заставлене майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» - прості іменні акції Публічного акціонерного товариства «Імпульс Плюс» в кількості 3 750 000 шт., шляхом їх реалізації з аукціону за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності в ході виконавчого провадження для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» за кредитним договором №13/2013 від 29.08.2013р. у розмірі 39 125 230,63 грн., з яких сума кредиту в розмірі 32 350 000 грн., відсотки за користування кредитними коштами в сумі 6 568 043,84 грн. та неустойка в розмірі 207 186,80 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем набуто право звернення стягнення на предмет застави за договором №25/К13/2013 від 31.10.2013р., укладеним між позивачем та відповідачем на забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» за кредитним договором №13/2013 від 29.08.2013р., умови якого щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитною лінією було порушено позичальником.

Відповідач у судове засідання 05.11.2013р., як і в попередні засідання, не з'явився, представника не направив, відзиву на позовну заяву не надав, правової позиції по суті спору не висловив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався. При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» було належним чином повідомлене про час та місце вирішення спору, з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01010, м.Київ, Печерський район, вул.Гайцана Миколи, буд.6.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, зокрема, ухвалу від 22.10.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з судовою кореспонденцією на адресу господарського суду повернуто не було.

При цьому, суд зазначає, що попередня судова кореспонденція, направлена на адресу відповідача, була повернута на адресу господарського суду м.Києва з відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Згідно з п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Отже, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, з огляду на наявну в матеріалах справи засвідчену копію реєстру поштових відправлень суду, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Ухвалою від 31.07.2014р. господарського суду до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Публічне акціонерне товариство «Імпульс Плюс».

Третя особа у судове засідання 05.11.2014р. також не з'явилась, представника не направила, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористалась, своєї правової позиції по суті спору не висловила. Проте, вказаний учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи з огляду на наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103031691625.

Наразі, з огляду на неявку відповідача та третьої особи у судове засідання 05.11.2014р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач та третя особа не з'явились, у тому числі, у судове засідання 05.11.2014р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Крім того, судом прийнято до уваги, що ухвалою 22.10.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статетю 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 29.08.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» (позичальник) укладено кредитний договір №13/2013, за змістом п.2.1 якого банк надає позичальнику кредит у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії в межах встановленого ліміту кредитування в розмірі 32 350 000 грн., а позичальник зобов'язується повернути фактично отриманий кредит у термін до 28.08.2014р., сплатити відсотки за користування кредитними коштами, комісії, а також штрафи та пеню у порядку та розмірах, строках та у випадках, передбачених договором.

Відповідно до п.2.2 договору №13/2013 від 29.08.2013р. за користування кредитними коштами встановлюється плата у розмірі 23% річних. При порушенні позичальником терміну повернення кредиту, передбаченого у п.2.1 договору встановлюється плата в розмірі 46% річних від суми залишку непогашеної заборгованості, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом до дати її погашення.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань сторонами за ним (п.9.1 договору №13/2013 від 29.08.2013р.).

За приписами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст.4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Як свідчать матеріали справи, 31.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» (заставодавець) було укладено договір застави №25/К13/2013. Відповідно до п.1.1 вказаного правочину забезпечуються вимоги заставодержателя, що виникають з кредитного договору №13/2013 від 29.08.2013р. та всіх додаткових угод до нього (включаючи ті, що будуть укладені в майбутньому) за умовами якого останній зобов'язаний до 28.08.2014р. включно повернути заставодержателю фактично отриманий кредит у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії в межах встановленого ліміту кредитування в розмірі 32 350 000 грн., щомісячно сплачувати: відсотки за користування кредитними коштами за період з дня видачі до дати повернення кредиту; комісію за резервування кредитної лінії в розмірі 0,1% відсотка річних від суми невикористаного ліміту кредитування; сплатити неустойку у розмірі та у строки, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати збитки, завдані простроченням платежів за кредитним договором, витрати по зверненню стягнення на заставу в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог.

У відповідності до п.2.1 вказаного договору заставодавець передає в заставу заставодержателю цінні папери, а саме прості іменні акції Публічного акціонерного товариства «Імпульс Плюс» у кількості 13 750 000 шт., номінальною вартістю 0,25 грн. за одну акцію, сумарною номінальною вартістю 3 437 500 грн.

За змістом п.2.3 договору застави за домовленістю сторін предмет застави на дату укладання договору оцінено в сумі 82 500 000 грн.

З п.2.3 договору №25/К13/2013 від 31.10.2013р. вбачається, що за рахунок предмету застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за кредитним договором в повному обсязі, що визначається на момент фактичного їх задоволення, включаючи відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, пені та штрафів, передбачених кредитним договором, понесених витрат на утримання предмету застави, витрат на здійснення забезпеченої заставою вимогою, сплату державного мита та оплату послуг нотаріусів, адвокатів, юристів, а також інші витрат, передбачених кредитним договором.

У п.6.12 договору застави №25/К13/2013 від 31.10.2013р. зазначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання зобов'язань, забезпечених заставою, належним чином та в повному обсязі.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги кредитний договір №13/2013 від 29.08.2013р. та договір застави №25/К13/2013 від 31.10.2013р. як належні підстави у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Виходячи зі змісту виписки №1/3 від 26.08.2014р. про стан рахунку в цінних паперах Товариства з обмеженою відповідальністю «Інаціатива 20 ПЛЮС 13» у відповідності до ст.16 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» застава цінних паперів, а саме простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства «Імпульс Плюс» у кількості 1 375 000 шт., загальною номінальною вартістю 3 434 500 грн., була зареєстрована зберігачем.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п.1.3 кредитного договору сторонами визначено, що транш - це одноразова видача кредитних коштів позичальнику, в межах встановленого ліміту кредитування, на підставі письмових заявок позичальника.

Лімітом кредитування є гранична (максимальна) сума кредитних коштів, які може надавати банк позичальнику (п.1.5 договору №13/2013 від 29.08.2013р.).

У п.5.1 договору №13/2013 від 29.08.2013р. банк зобов'язався, зокрема, відкрити позичальнику наступні рахунки:

- рахунок для обліку наданого кредиту №2062 5 3481401 /980/;

- рахунок для обліку нарахованих відсотків №2068 1 3481401 /980/;

- рахунок для сплати інших комісій №3578 1 3481402 /980/.

Банк здійснює надання траншів, шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника №2600 5 3481401 (980), відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Даніель» та/або на інший рахунок вказаний у його письмовій заявці.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» №2600 5 3481401 (980) грошові кошти на загальну суму 32 350 000 грн. двома окремими траншами, зокрема згідно з меморіальним ордером №420656 від 29.08.2013р. 29.08.2013р. на суму 6 500 000 грн. та №421287 від 30.08.2013р. на суму 25 850 000 грн. Вказані обставини також підтверджуються банківською випискою з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13».

Ухвалами від 31.07.2014р., від 20.08.2014р., 03.09.2014р. від 17.09.2014р. та від 29.09.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача грошових коштів в сумі 32 350 000 грн.

Проте, як вже зазначалось, відповідачем своєї правової позиції по суті спору викладено не було, факт отримання кредитних коштів у зазначеному вище розмірі не спростовано.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку, що Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель» виконало свої зобов'язання за кредитним договором №13/2013 від 29.08.2013р. в частині надання грошових коштів окремими траншами на загальну суму 32 350 000 грн.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

За приписами ст.1056 1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як вже зазначалось, відповідно до п.2.2 договору №13/2013 від 29.08.2013р. за користування кредитними коштами встановлюється плата у розмірі 23% річних. При порушенні позичальником терміну повернення кредиту, передбаченого у п.2.1 договору встановлюється плата в розмірі 46% річних від суми залишку непогашеної заборгованості, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом до дати її погашення.

Нарахування відсотків за користування кредитними коштами за поточний календарний місяць (період нарахування відсотків) у розмірах, визначених у п.2.2 кредитного договору, здійснюється банком у строк з 23 по 25 число поточного місяця або у день повного погашення заборгованості за кредитом. В остатнній банківський день поточного календарного місяця банк здійснює остаточний перерахунок нарахованих відсотків за поточний місяць. Для розрахунку відсотків за користування кредитними коштами приймається фактична кількість днів у році та місяці (п.4.1 договору №13/2013 від 29.08.2013р.).

За умовами п.4.2 укладеного між сторонами кредитного договору періодом сплати відсотків є перші 5 календарних днів наступного місяця за місяцем нарахування відсотків, а останній календарний місяць користування кредитом у термін, визначений п.2.1 договору, а саме до 28.08.2014р.

У додатковій угоді №1 від 05.09.2013р. до кредитного договору сторони погодили, що нараховані відсотки за користування кредитом за період з 29.08.2013р. по 31.08.2013р. включно в сумі 44 865,75 грн. позичальник зобов'язується сплатити в термін до 05.10.2013р. включно.

Додатковою угодою №2 від 07.10.2013р. контрагентами було визначено, що відсотки за користування кредитними коштами за період з 29.08.2013р. по 30.09.2013р. включно в сумі 656 413,70 грн. позичальник зобов'язується сплатити в термін до 05.11.2013р. включно.

05.11.2013р. банком та позичальником було укладено додаткову угоду №4 до кредитного договору №13/2013 від 29.08.2013р., в якій сторони домовились, що нараховані проценти за користування кредитом за період з 29.08.2013р. по 31.10.2013р. включно в сумі 1 288 346,58 грн. позичальник зобов'язується сплатити в термін до 05.12.2013р. включно.

Пунктом 1 додаткової угоди №5 від 05.12.2013р. контрагенти погодили, що позичальник зобов'язаний у термін до 05.05.2014р. включно сплатити відсотки, які нараховано за користування кредитом за періоди з 29.08.2013р. по 31.12.2013р. включно та з 01.01.2014р. по 30.04.2014р. включно.

Отже, враховуючи зміст наведених вище додаткових угод, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний щодо розміру заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами та термінів перерахування на рахунок банку грошових коштів в рахунок сплати процентів за користування кредитом.

За поясненнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, зобов'язання зі сплати процентів, нарахованих за період з 29.08.2013р. по 17.07.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» виконані не були, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 6 568 043,84 грн. Здійснивши перевірку наведеного заявником розміру заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

Наразі, заборгованість позичальника також підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Відповідно до п.5.3.1 кредитного договору №13/2013 від 29.08.2013р. при настанні будь-якої з подій невиконання зобов'язань банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, виконання інших зобов'язань за договором у повному обсязі, шляхом направлення повідомлення. При цьому, по зобов'язаннях, терміни виконання яких не наступили, вважаються такими, що наступили, в зазначену в повідомленні дату. В цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, сплатити відсотки за користування кредитними коштами за фактичний термін користування, в повному обсязі виконати інші зобов'язання за кредитним договором.

З п.6.1.1 кредитного договору вбачається, що тлумачитись як подія невиконання зобов'язань може, в тому числі, несплата позичальником банку у строк платежів по погашенню кредиту та/або сплаті відсотків за користування кредитними коштами.

У п.6.2 договору №13/2013 від 29.08.2013р. контрагенти визначили наслідки подій невиконання зобов'язань. Зокрема, сторони погодили, що якщо виникла подія невиконання зобов'язань, у банка виникає право вимоги дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, виконання інших зобов'язань позичальника за договором у повному обсязі. Банк повідомляє позичальника, що непогашена частина кредиту, нараховані відсотки, а також інші суми, нараховані за кредитним договором, підлягають достроковому поверненню у безспірному порядку.

У випадку невиконання позичальником зазначеної у повідомленні вимоги банку, останній набуває право стягнути заборгованість з позичальника за кредитом, відсотками, комісіями та іншими платежами за договором шляхом здійснення договірного списання коштів на користь банку з рахунків позичальника та/або звернути стягнення на майно, що передане в заставу.

Враховуючи порушення позичальником строків сплати процентів за користування кредитними коштами, керуючись умовами кредитного договору, 05.06.2014р. Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» було скеровано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вимогу №1-09-3219 від 04.06.2014р. про усунення порушень кредитного договору №13/2013 від 29.08.2013р. та дострокове виконання зобов'язань. Факт направлення вказаного повідомлення на адресу відповідача підтверджується представленими до матеріалів справи реєстром згрупованих поштових відправлень за 05.06.2014р., що скріплений печаткою відділення поштового зв'язку, та фіскальним чеком №3857 від 05.06.2014р.

У наведеному повідомленні банк вимагав протягом 30-ти календарних днів з моменту направлення даної вимоги сплатити в повному обсязі суму заборгованості за кредитним договором №13/2013 від 29.08.2013р., яка станом на 01.06.2014р. становить 38 027 325,79 грн. та складається з тіла кредиту в сумі 32 350 000 грн., суми несплачених своєчасно процентів за користування кредитними коштами (прострочених) в розмірі 4 978 019,18 грн., суми несплаченої пені за порушення строків сплати відсотків в розмірі 67 373,74 грн. та суми нарахованих відсотків за користування кредитом за травень 2014р. в розмірі 631 932,87 грн.

Отже, з вказаного вбачається, що фактично кредитором було реалізовано право на дострокове повернення кредитних коштів, що передбачене пунктами п.п.5.3.1, 6.2 договору №13/2013 від 29.08.2013р. шляхом направлення відповідної вимоги на адресу боржника.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги зміст вимоги №1-09-3219 від 04.06.2014р. стосовно визначення конкретного строку виконання позичальником своїх боргових зобов'язань, суд дійшов висновку, що термін повернення грошових коштів, що були отримані окремими траншами за договором №13/2013 від 29.08.2013р. та сплати інших платежів за укладеним між сторонами кредитним договором, настав.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п.8.1 ч.2 договору №13/2013 від 29.08.2013р. зазначено, що при порушенні якого-небудь з зобов'язань та терміну повернення кредиту, сплати відсотків, тощо, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, проте не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Керуючись умовами кредитного договору та враховуючи порушення позичальником строків сплати процентів за користування кредитною лінією, позивачем було нараховано пеню на загальну суму 207 186,80 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку пені за порушення термінів внесення процентів за користування кредитними коштами, судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналогічні положення містить і ст.23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка надає право обтяжувачу в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне зобов'язання, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно до п.п.3.1.5, 3.1.7 договору №25/К13/2013 від 31.10.2013р. заставодержатель має право: за рахунок предмету застави задовольнити свої вимоги кредитора за кредитним договором №13/2013 від 29.08.2013р. в повному обсязі, що визначається на момент фактичного їх задоволення, включаючи відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, пені та штрафів, передбачених кредитним договором, необхідних витрат на утримання предмету застави, витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, сплати державного мита та оплату послуг нотаріусів, адвокатів, юристів, а також інших витрат, передбачених кредитним договором та договором застави; звернути стягнення на предмет застави достроково у випадках, передбачених договором застави та кредитним договором та/або чинним законодавством України.

Пунктом 4.1.1 договору застави №25/К13/2013 від 31.10.2013р. передбачено, що заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави, в тому числі, в разі якщо заставодержатель згідно умов кредитного договору та/або чинного законодавства, набув права вимагати дострокового виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, і якщо його вимога не була задоволена протягом 3 робочих днів з моменту її отримання.

Як вже зазначалось у п.6.2 кредитного договору №13/2013 від 29.08.2013р. контрагенти визначили, що у випадку невиконання позичальником зазначеної у повідомленні вимоги банку, останній набуває право стягнути заборгованість з позичальника за кредитом, відсотками, комісіями та іншими платежами за договором шляхом, зокрема, звернення стягнення на майно, що передане в заставу.

У повідомленні №1-09-3219 від 04.06.2014р., що, як вказувалось вище, було направлено відповідачу 05.06.2014р., банк повідомив позичальника про розмір заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, необхідність дострокового повернення тіла кредиту та зазначив, що станом на 01.06.2014р. заборгованість позичальника становить 38 027 325,79 грн., яка складається з тіла кредиту в сумі 32 350 000 грн., суми несплачених своєчасно процентів за користування кредитними коштами (прострочених) в розмірі 4 978 019,18 грн., суми несплаченої пені за порушення строків сплати відсотків в розмірі 67 373,74 грн. та суми нарахованих відсотків за користування кредитом за травень 2014р. в розмірі 631 932,87 грн. Одночасно, наведене повідомлення містило застереження для позичальника про те, що у разі невиконання вимоги про дострокове повернення кредитних коштів та несплати позичальником процентів за користування кредитом і штрафних санкцій, банк звернеться з позовом про звернення стягнення на предмет застави, зокрема, на прості іменні акції Публічного акціонерного товариства «Імпульс Плюс» в спосіб та порядку, визначені договором застави №25/К13/2013 від 31.10.2013р. та/або чинним законодавством України.

Як свідчать матеріали справи, незважаючи на вимогу банку про дострокове повернення кредитних коштів та погашення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України Товариством з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» доказів погашення заборгованості по тілу кредиту, процентам та пені суду не представлено.

Ухвалами від 31.07.2014р., від 20.08.2014р., 03.09.2014р. від 17.09.2014р. та від 29.09.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №13/2013 від 29.08.2013р.

Проте, всупереч приписам ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, відповідачем вимог суду виконано не було, витребуваних доказів не представлено.

Відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» вимогу позивача щодо дострокового повернення кредиту та сплати процентів всупереч положень договору №13/2013 від 29.08.2013р. виконано не було, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» виникло право в силу норм ст.589 Цивільного кодексу України, ст.20 Закону України «Про заставу», ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», п.п.5.3.2, 6.2 кредитного договору №13/2013 від 29.08.2013р. та п.п.3.1.7, 4.1 договору застави №25/К13/2013 від 31.10.2013р. звернути стягнення на предмет застави.

Частиною 3 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Наразі, з матеріалів справи також вбачається, що на виконання приписів ст.24 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивачем 28.08.2014р. було зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

При цьому, господарський суд зазначає, що у представленому до матеріалів справи витягу №45081169 від 05.09.2014р. відсутні відомості щодо наявності інших обтяжувачів предмету забезпечувального зобов'язання за договором №25/К13/2013 від 31.10.2013р.

За приписами ст.590 Цивільного кодексу України Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

У п.4.3 договору №25/К13/2013 від 31.10.2013р. визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється заставодержателем будь-яким способом, який визначається самостійно заставодержателем та, який передбачений та/або не заборонений договором або чинним законодавством.

Згідно з п.4.5 договору застави у разі звернення стягнення на предмет застави, реалізація предмета застави може проводитись за вибором заставодержателя шляхом прийняття предмету застави у власність заставодержателем, уступки прав за цінними паперами, які є предметом застави, передачі предмету застави на реалізацію третій особі за комісійним договором, продажу предмета застави з публічних торгів в порядку, який встановлений згідно чинного законодавства, або будь-яким іншим способом, щодо якого сторони дійдуть згоди.

Наразі, умовами укладеного між сторонами договору застави заставодержателю надано право самостійно обирати спосіб звернення стягнення на заставлене майно. При цьому, жодних обмежень та заборон стосовно звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання шляхом його продажу з публічних торгів спірний договір не містить.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи зміст вимоги №1-09-3219 від 04.06.2014р. про усунення порушень кредитного договору №13/2013 від 29.08.2013р. та дострокове виконання зобов'язань, приймаючи до уваги передбачене договором №25/К13/2013 від 31.10.2013р. та чинним законодавством право застводержателя на задоволення вимог своїх кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави, в тому числі, шляхом продажу з публічних торгів, у зв'язку із тим, що порушення основного зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів відповідачем виконані не були, за висновками суду, позивач правомірно реалізував передбачене чинним законодавством право на звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно у визначений вище спосіб.

Згідно з ч.2 ст.591 Цивільного кодексу України початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Відповідно до ч.1 ст.58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

У п.42 Постанови №5 від 30.03.2012р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено про можливість суду зазначити у рішенні, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Отже, початкова ціна предмета застави для його подальшої реалізації або вказівка на її встановлення на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, має зазначатись у рішенні. Аналогічну позицію наведено у постанові від 08.04.2014р. Вищого господарського суду України по справі №1/16.

У п.4.4 договору №25/К13/2013 від 31.10.2013р. передбачено, що початкова ціна предмету застави для його реалізації визначається заставодержателем самостійно, як ринкова ціна на момент проведення реалізації.

Наразі, змісту прохальної частини позовної заяви, а також пояснень №1-04-4346 від 03.11.2014р. Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» вбачається, що заставодержатель просить звернути стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання шляхом його реалізації з аукціону за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності в ході виконавчого провадження.

Враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства України, приймаючи до уваги позицію Пленуму Вищого спеціалізованого суду України та Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що визначений заявником спосіб визначення початкової ціни предмету застави, відповідає вимогам законодавства України та умовам договору застави.

Позицію з приводу правомірності визначення початкової ціни предмету забезпечувального зобов'язання шляхом зазначення саме способу встановлення наведено у постанові від 26.03.2014р. Вищого господарського суду України по справі № 4/772-55/45.

Судом також враховано, що акції є особливим видом цінних паперів, вартість яких з урахуванням фінансово-економічних показників, конкретних умов розповсюдження та об'єктивних факторів може з великою періодичністю змінюватись, що свідчить про недоцільність визначення вартості заставленого майна саме в рішенні суду та є підставою для зазначення в судовому акті тільки порядку визначення початкової ціни предмету застави у виконавчому провадженні.

Крім того, судом прийнято до уваги, що Законом України «Про виконавче провадження» визначено досить тривалі строки для можливого пред'явлення наказу до виконання та вчинення виконавчих дій органами Державної виконавчої служби України, внаслідок чого визначення певної вартості спірного майна в рішенні суду може призвести до завищення або заниження його ціни саме на момент реалізації у виконавчому провадженні, що може спричинити порушення майнових інтересів заставодержателя або заставодавця.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» про звернення стягнення на предмет застави за договором №25/К13/2013 від 31.10.2013р., а саме на заставлене майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» - прості іменні акції Публічного акціонерного товариства «Імпульс Плюс» в кількості 13 750 000 шт., шляхом їх реалізації з аукціону за ціною визначеною суб'єктом оціночної діяльності в ході виконавчого провадження для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» за кредитним договором №13/2013 від 29.08.2013р. у розмірі 39 125 230,63 грн., з яких сума кредиту в розмірі 32 350 000 грн., відсотки за користування кредитними коштами в сумі 6 568 043,84 грн. та неустойка в розмірі 207 186,80 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Між тим, відповідно до п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Рішенням №29 від 16.06.2014р. Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок ліквідації Публічного акціонерного товариств «Комерційний банк «Даніель» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію» вирішено розпочати ліквідацію Публічного акціонерного товариств «Комерційний банк «Даніель», відповідно до плану врегулювання з 16.04.2014р. та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладі фізичних осіб на ліквідацію вказаного банку провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ожга Євгенія Вікторовича 16.04.2014р. по 15.04.2015р.

Згідно з п.1 ч.3 ст.47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на дату звернення банку до суду) уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.

Пунктом 5 ч.6 ст.48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на дату звернення банку до суду) уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження: у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

Оскільки, даний позов подавався від імені уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та пов'язаний із ліквідацією Публічного акціонерного товариств «Комерційний банк «Даніель», позивачем при зверненні до суду судового збору сплачено не було.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариств «Комерційний банк «Даніель» в повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 43, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13», м.Київ про звернення стягнення на предмет застави за договором №25/К13/2013 від 31.10.2013р., а саме на заставлене майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» - прості іменні акції Публічного акціонерного товариства «Імпульс Плюс» в кількості 13 750 000 шт., шляхом їх реалізації з аукціону за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності в ході виконавчого провадження для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» за кредитним договором №13/2013 від 29.08.2013р. у розмірі 39 125 230,63 грн., з яких сума кредиту в розмірі 32 350 000 грн., відсотки за користування кредитними коштами в сумі 6 568 043,84 грн. та неустойка в розмірі 207 186,80 грн.

Звернути стягнення на предмети застави - прості іменні акції Публічного акціонерного товариства «Імпульс Плюс» (01024, м.Київ, Печерський район, вул.Круглоуніверситетська, буд.14, ЄДРПОУ 34881587), що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» (01010, м.Київ, Печерський район, вул.Гайцана Миколи, буд.6, ЄДРПОУ 38704308), в кількості 13 750 000 шт., шляхом їх реалізації з аукціону та за рахунок вказаного майна задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» (01033, м.Київ, Печерський район, вул.Саксаганського, буд.3 Літ.А, ЄДРПОУ 26475516) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» (01010, м.Київ, Печерський район, вул.Гайцана Миколи, буд.6, ЄДРПОУ 38704308) про стягнення заборгованості за кредитним договором №13/2013 від 29.08.2013р. у розмірі 39 125 230,63 грн., з яких сума кредиту в розмірі 32 350 000 грн., відсотки за користування кредитними коштами в сумі 6 568 043,84 грн. та неустойка в розмірі 207 186,80 грн.

Встановити початкову ціну на вищевказане майно на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініціатива 20 ПЛЮС 13» (01010, м.Київ, Печерський район, вул.Гайцана Миколи, буд.6, ЄДРПОУ 38704308) в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 73 080 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 10.11.2014р.

Суддя М.О.Любченко