Рішення

від 28.10.2014 по справі 911/3990/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2014 р. Справа № 911/3990/14

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП»

Фермерського господарства «РОЗІВСЬКЕ»

Про стягнення 22 4834,83 грн.

Суддя А.Кошик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 - предст., дов. від 02.06.2014 року.

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (далі - відповідач 1) та ФГ «РОЗІВСЬКЕ» (далі - відповідач 2) про стягнення 22 4834,83 грн.

Провадження у справі №911/3990/14 порушено відповідно до ухвали суду від 18.09.2014 року та призначено справу до розгляду на 14.10.2014 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2014 року у зв'язку із неявкою представників відповідачів розгляд справи було відкладено на 28.10.2014 року.

28.10.2014 року в судове засідання представник відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, письмових пояснень стосовно заявлених позовних вимог не подали.

Згідно з п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідачі вважаються належним чином повідомленими про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 28.10.2014 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.

12 березня 2008 року між ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» та ФГ «РОЗІВСЬКЕ» був укладений Договір №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу (надалі Договір купівлі-продажу). Відповідно до умов даного Договору ним визначалися умови купівлі-продажу засобів захисту рослин.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзац 1 ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 694 Цивільного кодексу України встановлює особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідно до додатку до Договору №101 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 27 березня 2008 року, сторони визначили курс долара США на момент укладання договору купівлі-продажу та передбачили, що в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору, то для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовується наступна формула: S=(A1/A2)*B, де S - ціна на момент проплати; B - ціна на момент підписання; A2 - курс (НБУ) долара до гривні на день підписання договору; A1 - курс (НБУ) долара США до гривні на день перерахування грошей. Середнім показником курсу долара США, яку погодили сторони згідно договору купівлі-продажу, є 5,05 грн./дол. США.

Частина 2 ст. 524 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

У розумінні ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Верховний Суд України у постановах від 04.07.2011р. у справі №3-62гс11 та від 26.12.2011р. у справі №3-141гс11, які були прийняті з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих положень законодавства, прийшов до висновку, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Таким чином, судом встановлено, що сторони правомірно, у додатках до договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року, дійшли згоди про те, що зобов'язання за даним договором має бути виконане у гривні з урахуванням курсу долара США на час укладення договору та на день фактичної оплати товару, що відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а його умови визначені на розсуд сторін і погодженні ними, що вказує на принцип свободи договору.

Фактично за такою умовою договору сторони визначили особливості формування ціни договору. Так, покупець взяв на себе обов'язок здійснювати оплату вартості товару виходячи з вартості товару на момент підписання договору з урахуванням курсу долару США на день такої оплати.

Судом встановлено, що вартість грошового зобов'язання щодо формування ціни товару згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року, відповідач-2 виконано неповністю, неналежним чином та несвоєчасно.

Відповідно до змісту ст.115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно із ч. 2 ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, судом встановлено, що у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ФГ «РОЗІВСЬКЕ» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року, 15 грудня 2008 року ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» звернулося до Господарського суду Луганської області із позовною заявою про стягнення із ФГ «РОЗІВСЬКЕ» суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 21.11.2008 року по 15.12.2008 року згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року.

Рішенням Господарського суду Луганської області по справі №19/13 від 12 березня 2009 року, позов ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» задоволено.

Під час розгляду судового спору у справі №19/13, а також вказаними вище рішеннями суду підтверджено динаміку погашення заборгованості згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року до розміру боргу 5 874,24 грн.

Відповідно до листа вих. №14904/19 від 21.05.2013 року Управління ДВС ГУЮ у Луганській області, заборгованість згідно наказу Господарського суду Луганської області по справі №19/13 від 28 березня 2009 року, в тому числі й згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року, було повністю погашено 30 вересня 2009 року.

Судом встановлено, що заборгованість (дооцінка вартості товару, курсова різниця) ФГ «РОЗІВСЬКЕ» згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року становить 19 037 (дев'ятнадцять тисяч тридцять сім) гривень 16 копійок.

Зазначений розмір заборгованості ФГ «РОЗІВСЬКЕ» згідно Договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року підтверджений Рішенням Господарського суду Київської області від 07 липня 2014 року у справі №911/2041/14, яким позовні вимоги ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» до ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» та ФГ «РОЗІВСЬКЕ» про стягнення суми грошових коштів на підставі Угоди №44/02-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 25 січня 2013 року та Договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року.

Судом встановлено, що станом на 11 вересня 2014 року (дата подання позову до суду) заборгованість (дооцінка вартості товару, курсова різниця) ФГ «РОЗІВСЬКЕ» згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року у розмірі 19 037 (дев'ятнадцять тисяч тридцять сім) гривень 16 копійок не погашено.

Згідно частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частини другої статті 35 цього ж кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Системний аналіз вище зазначених норм права свідчить, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно п. 8.1. Договору за невиконання або неналежне виконання умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 8.2. Договору, за прострочення виконання зобов'язання Покупець зобов'язаний сплатити на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення.

Відповідно п. 8.3. Договору, Сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором.

Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Згідно п. 8.4. Договору, за несплату або несвоєчасну оплату товару Покупець повинен сплатити штраф у розмірі 15% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Згідно із п. 11.1. даного Договору, Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома Сторонами до повного виконання Сторонами обов'язків по Договору.

Згідно ч.1 ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи із цього, у ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» виникло право вимоги щодо нарахування заборгованості (дооцінки вартості товару), пені, штрафу, 3% річних, інфляційних витрат згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року за період існування заборгованості, за виключенням періодів, котрі були охоплення рішенням у справі №19/13.

У відповідності до ч. 1 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Згідно ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Приписами статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. (стаття 515 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що 23 грудня 2010 року між ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» та ФОП ОСОБА_1 було укладено Угоду №186-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України), відповідно до яких, Первісний кредитор (ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО») відступає Новому кредитору (ФОП ОСОБА_1) право вимоги виконання Фермерським господарством «РОЗІВСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 31157766), зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості (дооцінки вартості товару), пені, штрафу, 3% річних, інфляційних витрат, набутих Первісним кредитором на підставі договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Відповідачем-2 грошового зобов'язання згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року.

Відповідно до умов Угоди №186-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 23 грудня 2010 року, Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі заборгованості (дооцінки вартості товару), пені, штрафу, 3%-річних та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання Боржником грошового зобов'язання згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року (пункт 1.2., 2.3. Угоди).

На виконання умов даної Угоди (п. 4.1.), ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» було передано ФОП ОСОБА_1 перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання ФГ «РОЗІВСЬКЕ» обумовленого зобов'язання. У відповідності до ч. 1 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до пункту 4.3. Угоди, ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» повідомленням про зміну кредитора у зобов'язані, належним чином повідомило ФГ «РОЗІВСЬКЕ» про зазначені вище обставини.

Судом також встановлено, що 25 січня 2013 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» було укладено Угоду №44/02-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України). Розділом 1 даної Угоди, встановлено, що Первісний кредитор (ФОП ОСОБА_1) відступає Новому кредитору (ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС») право вимоги виконання Фермерським господарством «РОЗІВСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 31157766), зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості (дооцінки вартості товару), пені, штрафу, 3% річних, інфляційних витрат, набутих Первісним кредитором на підставі договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року та згідно Угоди №189-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 23 грудня 2010 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Відповідачем-2 грошового зобов'язання згідно договору купівлі-продажу.

Відповідно до умов Угоди №44/02-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 25 січня 2013 року, Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання Боржником грошового зобов'язання згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року (пункт 1.2., 2.3. Угоди).

На виконання умов даної Угоди (п. 4.1.), ФОП ОСОБА_1 було передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання Відповідачем-2 обумовленого зобов'язання. У відповідності до пункту 4.3. Угоди, ФОП ОСОБА_1 повідомленням від про зміну кредитора у зобов'язані, належним чином повідомило ФГ «РОЗІВСЬКЕ» про зазначені вище обставини.

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, дослідивши умови укладеної сторонами угоди та враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за укладеною угодою (про заміну кредитора у зобов'язанні) відбулася заміна нового кредитора у розумінні пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України з дотриманням порядку такої заміни, що відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України свідчить про перехід прав до нового кредитора у зобов'язані, позивача у даній справі.

Згідно з статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідачі всупереч положень вищезазначених статей, доказів повної чи часткової оплати боргу суду не надав.

Згідно з статями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Таким чином, судом встановлено, що позивачу передано вищезазначені вимоги у відповідності до норм чинного законодавства України та із дотриманням положень статті 514 ЦК України.

Судом встановлено, що питання щодо нарахування штрафу на суму заборгованості 26 874,24 грн. згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року було вирішено та фактично Позивачем застосовано у рішенні Господарського суду Луганської області по справі №19/13 від 12 березня 2009 року. Поряд із цим, питання щодо нарахування штрафу на суму заборгованості 19 037,16 грн. згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року, у Рішенні Господарського суду Київської області від 07 липня 2014 року у справі №911/2041/14, не охоплювалось, тобто не здійснювалось.

За розрахунком позивача, що знаходиться в матеріалах справи станом на день розгляду справи сума нарахованих пені із 16.12.2008р. по 11.09.2014р становить 19 629 (дев'ятнадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) гривень 26 копійок, а сума нарахованого штрафу на суму боргу 9 037,16 грн. становить 2 855 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) гривень 57 копійок.

Розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначені вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за Угодою №44/02-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 25 січня 2013 року, 11 березня 2013 року між ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» (Кредитор) та ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (Поручитель) було укладено Договір поруки №11-03-2013-77, за умовами якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку Фермерським господарством «РОЗІВСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 31157766) щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру штрафу у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно договору купівлі-продажу та Угоди, передбаченою ст. 2 цього Договору (надалі іменується «основний договір»). - пункт 1.1. Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору поруки, під основним договором в цьому Договорі розуміють Угоду №44/02-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 25 січня 2013 року, укладену згідно договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року.

Судом встановлено, що відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується частковою сплатою суми штрафу у сумі 2 855 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) гривень 57 копійок.

У разі порушення боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися з вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором (п. 4.1. договору поруки).

За змістом п. 6.1. Договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно з статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

В силу приписів статті 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Положеннями статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, господарським судом встановлено, що зобов'язання щодо сплати розміру пені за договором поставки товару повинно бути виконано солідарно Фермерським господарством «РОЗІВСЬКЕ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП».

За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 2 000,00 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем зазначено те, що зокрема, договір №25-47/03 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25 березня 2013 року, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25.03.2013р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009р., оригінал платіжного доручення на суму 2 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р. передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 року).

Таким чином, витрати, які поніс позивач сплативши за адвокатські послуги в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок, згідно Договору №25-47/03 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 25 березня 2013 року адвокату ОСОБА_1 є адвокатськими витратами відповідно до ст.44 ГПК України, а згідно ст.49 ГПК - стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує за рахунок іншої сторони адвокатські витрати.

Витрати за розгляд справи, а також витрати на оплату послуг адвоката відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідачів солідарно.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Солідарно стягнути із Фермерського господарства «РОЗІВСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 31157766) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (код ЄДРПОУ 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (код ЄДРПОУ 38039872) штрафу у сумі 2 855 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) гривень 57 копійок згідно договору поруки №11-03-2013-77 від 11 березня 2013 року, Угоди №44/02-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 25 січня 2013 року та договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року, а також судові витрати: 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору та 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок витрат на оплату послуг адвоката

3. Стягнути із Фермерського господарства «РОЗІВСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 31157766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (код ЄДРПОУ 38039872) пеню у сумі 19 629 (дев'ятнадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) гривень 26 копійок згідно Угоди №44/02-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 25 січня 2013 року та договору №01-02-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 12 березня 2008 року.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик