Ухвала

від 04.11.2014 по справі 2а-10110/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 р. Справа № 44429/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Курильця А.Р., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛьвівКом» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛьвівКом» (надалі- ТзОВ «ЛьвівКом») звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова ( надалі - ДПІ у Галицькому районі м. Львова) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від № 0001852321/0 від 12.10.2010 року та № 0001862321/0 від 12.10.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що висновки податкового органу, викладені у актах перевірок є неправомірними, оскільки придбання товару у ПП «Рем-будінвест Експрес» підтверджується відповідними податковими накладними, прибутковими накладними на товар, а про факт розрахунку з постачальниками свідчать платіжні доручення. Крім того, зазначає, що неподання контрагентом податкової звітності за І квартал 2010 року не може свідчити про нікчемність укладеного між сторонами договору.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року позов задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова № 0001852321/0 від 12.10.2010 року; № 0001862321/0 від 12.10.2010 року.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що банківські виписки, податкові накладні, реєстри отриманих і виданих податкових накладних є документами, які підтверджують сплату ТзОВ «ЛьвівКом» податку на додану вартість в ціні товару, та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» тому позивач, одержавши у встановленому порядку податкову накладну правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, ДПІ у Галицькому районі м. Львова подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, суд неповно та не всебічно дослідив обставини справи, чим порушив охоронювані законом права та інтереси позивача, а також порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання представників осіб, що беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у Галицькому районі м. Львова було проведено виїзну позапланову перевірку ТзОВ «ЛьвівКом» з питань дотримання вимог діючого законодавства в сфері оподаткування під час здійснення взаєморозрахунків з ПП «Рем-будінвест Експрес» за 1 квартал 2010 року, в результаті якої складено акт № 5486/23-209/31977771 від 01.10.2010 року (а.с.7-16).

У зазначеному акті вказується про порушення позивачем вимог п. п. 1.32, 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток за 1 кв. 2010 р. на 6453 грн.; п. п. 7.4.1., 7.4.4. Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 5162 грн.

Такі висновки акту ґрунтуються на тому, що на думку податкового органу, господарські операції позивача з його контрагентом є безтоварними.

На підставі зазначеного акту було винесено податкові повідомлення-рішення № 0001852321/0 від 12.10.2010 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 6453 грн. та штрафні санкції 1936 грн. та податкове повідомлення-рішення №0001862321/0 від 12.10.2010 р. з податку на додану вартість 5162 грн. основний платіж, 2581 грн. штрафні (фінансові) санкції (а.с.17-18).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю таких висновків суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із п. 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи..

Згідно із п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В період, що перевірявся, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначались Законом України «Про податок на додану вартість» (у відповідній редакції).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 7.7.10 цього пункту передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ПП «Рем-Будінвест Експрес» існували відносини з поставки товару за видатковою накладною № РН-3-18002 від 18.03.2010 р. на суму 17280 грн., № РН-4-01020 від 01.04.2010 р. на суму 3060 грн. та № РН-3-08001 від 08.03.2010 р. на суму 13694,40 грн.. Вартість отриманого товару була оплачена позивачем платіжними дорученнями, а ПП «Рем-Будінвест Експрес» надало позивачу відповідні податкові накладні. З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що договір у письмовій формі між сторонами не укладався.

В результаті дослідження питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів у контрагента - «Рем-будінвест Експрес» колегією суддів встановлено, що вказані операції оформлені відповідними первинними документами, у тому числі видатковою накладною № РН-3-18002 від 18.03.2010 року, видатковою накладною №РН-3-08001 від 08.03.2010 року, видатковою накладною № РН-4-01020 від 01.04.2010 року, податковою накладною № 3120000002 від 18.03.2010 року, податковою накладною № 3080000001 від 08.03.2010 року, податковою накладною № 4010000019 від 01.04.2010 року, платіжними дорученнями № 192 від 21.05.2010 року, № 222 від 07.06.2010 року, 235 від 10.06.2010 року, № 267 від 30.06.2010 року.

При цьому, матеріали справи свідчать, що придбаний товар був фактично отриманий позивачем та використаний у власній господарській діяльності, чим спростовуються припущення відповідача щодо безтоварного характеру відносин сторін.

На підтвердження подальшого руху товарів ,робіт послуг позивача до його замовників ТзОВ «ЛьвівКом» надано банківські виписки, видаткові накладні, видаткові накладні (а.с.52-78).

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання ТзОВ «ЛьвівКом» товарів та робіт (послуг) від «Рем-будінвест Експрес», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом за період, що перевірявся, а також віднесення витрат по спірних господарських операціях до складу валових витрат.

При цьому, порушення постачальником товару вимог законодавства щодо порядку подання податкової звітності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону при формуванні податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог податкового законодавства, зокрема щодо належного звітування перед контролюючими органами тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливі порушення контрагентів.

У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, адже Законом України «Про податок на додану вартість» іншого не передбачено.

Зменшення податкового кредиту у зв'язку з неподанням контрагентом платника податків декларації з податку на додану варітьсь, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, чинним законодавством не передбачено. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначеної вище угоди на прибання товару, укладеної між ТзОВ «ЛьвівКом» та «Рем-будінвест Експрес», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначеної вище угоди необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагента умислу при укладенні ними угоди, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначена угода на постачання товарів була укладена саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому дані угоди не можуть розглядатися як нікчемні.

Отже, оскільки не було встановлено нікчемність зазначеної вище угоди, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 160, ст. 195, п. ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року у справі № 2а-10110/10/1370 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: О.Б. Заверуха А.Р. Курилець В.В. Ніколін