Рішення

від 03.11.2014 по справі 910/19354/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19354/14 03.11.14 за позовом Національного музею літератури України

до Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини в м. Києві

3-ті особи,

які не заявляють самостійних

вимог на предмет спору,

на стороні позивача 1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по

м. Києву

2. Міністерство культури України

про стягнення 82 229,44 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача Бабіч О.В. - представник (дов. № б/н від 03.10.2014 р.)

Федорченко О.В. - представник (дов. № б/н від 03.10.2014 р.)

від відповідача Сосновська Т.В. - директор

Васюта І.А. - представник (дов. № б/н від 31.10.13 р.

Гасиджак Л.І. - представник (дов. № б/н від 31.10.14 р.)

від 3-ої особи 1 Гармашов Б.С. - представник (дов. № 08 від 03.03.2014 р.)

від 3-ої особи 2 не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Національний музей літератури України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини в м. Києві про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4653 від 30.11.2009 р. у розмірі 82 229,44 грн. (62708, 94 грн. - основний борг, 16 232, 16 грн. - пеня, 3 288, 34 грн. - штраф).

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4653 від 30.11.2009 р., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 62708, 94 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 16 232, 16 грн. пені та 3 288, 34 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.09.2014 р. порушено провадження у справі №910/19354/14, залучено до участі у справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, розгляд справи призначено на 03.10.2014 р.

У судове засідання 03.10.2014 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Натомість 02.10.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача клопотання про відкладення розгляду справи з підстав відсутності у штатному розписі посади юриста та перебуванні станом на 03.10.2014 р. директора як представника відповідача у відрядженні.

Також, 03.10.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника позивача клопотання про залучення Міністерства культури України в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Дане клопотання обґрунтоване тим, що Міністерство культури України є засновником Національного музею літератури України та власником майна, що передане в оренду. При цьому, фінансування позивача як балансоутримувача майна, переданого в оренду на спірним договором, здійснюється саме через Міністерство культури України. Відповідно, у разі відмови в задоволенні позову, рішення суду може стосуватись інтересів Міністерства культури України як розпорядника бюджетних коштів в тому числі при фінансуванні юридичної особи позивача.

Розглянувши клопотання представника позивача про залучення 3-ої особи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського суду може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

За таких обставин, враховуючи пояснення учасників судового процесу, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання представника позивача та залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство культури України.

За таких обставин, у зв'язку з залученням до участі у справі 3-ї особи, з нез'явленням у судове засідання представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 03.11.2014 р., про що виніс відповідну ухвалу. Таким чином, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено.

У судове засідання 03.11.2014 р. представник 3-ої особи 2 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Натомість 31.10.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника 3-ої особи 2 пояснення, відповідно до яких 3-тя особа 2 підтримує позовні вимоги.

У судовому засіданні 03.11.2014 р. представник 3-ої особи 1 подав суду пояснення, відповідно до яких останній не заперечує проти позовних вимог.

З усних пояснень представників відповідача вбачається, що останні факт існування заборгованості перед позивачем визнають, однак стверджують, що відповідачем було вжито усі необхідні заходи для належного виконання договірних зобов'язань, а отже вважати відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язань, немає підстав.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 03.11.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.11.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву (орендодавець) та Літературно-меморіальним музеєм-квартирою П.Г. Тичини в м. Києві (орендар, відповідач) був укладений договір оренди № 4653 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач прийняв у строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення площею 356,06 кв.м, розміщене за адресою: 01004, м. Київ, вул. Терещенківська, 5, кв. 1, 3 на першому та другому поверхах житлового будинку. Передане у оренду майно перебуває на балансі Національного музею літератури України (балансоутримувач, позивач).

Відповідно до п.1.2 Договору, майно передається в оренду з метою розміщення музею "Літературно-меморіальний музей-квартира П.Г. Тичини в м. Києві".

Відповідно до п.2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

30.11.2009 р. на виконання умов договору між сторонами було підписано акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: 01004, м. Київ, вул. Терещенківська, 5 кв. 1, 3 на першому та другому поверхах житлового будинку, даний факт зазначається позивачем у позові та не заперечується відповідачем та третьою особою-1.

В пункті 10.1 Договору визначено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, та діє з 30.11.2009 до 30.10.2012 включно. Згідно з п. 10.4. Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - 6101, 93 грн. - жовтень 2009 р.

В пункті 3.3. Договору сторони визначили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п.3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50% щомісячно не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу.

Пунктом 5.2 Договору визначено обов'язок орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

05.10.2010 між орендарем та орендодавцем було укладено Договір № 4653/01 про внесення змін до Договору оренди № 4653 від 30.11.2009 р., яким внесені зміни до умов, а саме, доповнений розділ 3 пунктом 3.12 відповідно до якого орендар сплачує орендну плату з державних коштів (загального фонду фінансування), які передбачені планом використання з бюджетних коштів на 2010 рік у сумі 46 500,00 грн. (сорок шість тисяч п'ятсот грн. 00 коп.) без ПДВ. та 50% орендної плати у сумі 23 250,00 грн. (двадцять три тисячі двісті п'ятдесят гривень) перераховуються до державного бюджету у 2010 році без ПДВ.

23.11.2011 р. між орендарем та орендодавцем було укладено Додаткову угоду № 4653/02 про внесення змін до Договору оренди № 4653 від 30.11.2009 р., якою визначено зобов'язання орендаря сплатити заборгованість з орендної плати у сумі 5 000, 00 грн., та Додаткову угоду № 4653/03 про внесення змін до Договору оренди № 4653 від 30.11.2009 р., якою сторони виклали п. 3.12 договору в новій редакції, а саме орендар сплачує орендну плату з державних коштів, які передбачені планом використання з бюджетних коштів на 2011 р. в сумі 70 000, 00 грн.

30.09.2013 р. між орендарем та орендодавцем було укладено Додаткову угоду № 4653/08 про внесення змін до Договору оренди № 4653 від 30.11.2009 р., якою визначено, що загальна сума орендної плати на строк дії договору з 01.10.2013 р. по 31.08.2014 р. становить 72 615, 84 грн., а також продовжено строк дії Договору на 11 місяців до 30.08.2014 р.

07.10.2013 р. між орендарем та орендодавцем було укладено Додаткову угоду № 4653/08 про внесення змін до Договору оренди № 4653 від 30.11.2009 р., відповідно до якої п. 3.6. Договору викладено у такій редакції: орендна плата перераховується орендарем самостійно до державного бюджету у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням індексу інфляції.

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується факт сплати 08.07.2013 р. відповідачем на користь позивача 10 643, 26 грн. заборгованості за Договором.

Разом з тим в порушення умов договору відповідач не виконав свій обов'язок щодо сплати позивачу орендної плати відповідно до умов Договору за період користування орендованим майном з 31.10.2012 р. по 10.08.2014 р., внаслідок чого виникла основна заборгованість у розмірі 62 708, 94 грн.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Так як між сторонами укладено договір оренди (найму), слід керуватись положеннями закріпленими в Главі 58 Цивільного кодексу України, Главі 30 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ст. 759 ЦКУ, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 762 ЦКУ, встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як встановлено судом, між відповідачем та 3-ою особою 1 укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, де сторони погодили всі істотні умови договору, зокрема щодо порядку та строків оплати встановлених договором платежів.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.3.3 Договору, строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних платежів за Договором на момент розгляду справи настав.

Позивач неодноразово звертався до відповідача листами від 03.10.2013 р., від 19.12.2013 р. № 264/4, від 12.02.2014 р. № 31/4, від 11.06.2014 р. №124/4, від 11.08.2014 р. № 1574, від 04.12.12 № 1 з вимогами про сплату заборгованості за спірним Договором.

Доказів сплати вказаної заборгованості зі сплати орендних платежів відповідачем суду не надано.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Згідно із ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено факт передачі нерухомого майна в оренду за актом приймання-передачі від 30.11.2009 та існування за відповідачем станом на момент звернення позивача до суду заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 62 708, 94 грн., яка утворилась за період з 31.10.2012 р. по 10.08.2014 р. у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання зі сплати орендних платежів.

Отже, факт порушення прав позивача судом встановлено, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 62 708, 94 є обґрунтованими, такими, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 16 232, 16 грн. та штраф в розмірі 3 288, 34 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів за період з 31.10.2012 р. по 10.08.2014 р.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 224 Господарського процесуального кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом п. 3.8. Договору, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж 3 місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від заборгованості.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, положення названої статті щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 3.7. Договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному в п. 3.6. договору співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору оренди встановлено можливість стягнення пені за кожний день прострочення, включаючи день оплати, то суд приходить до висновку про можливість стягнення пені за заявлений позивачем період, що перевищує шестимісячний строк.

Перевіривши розрахунок позивача штрафних санкцій, суд звертає увагу на невірно визначений момент прострочення сплати орендної плати та невірно взяту суму заборгованості по кожному періоду, а тому суд, здійснивши власний розрахунок суми пені та суми штрафу за період з 11.12.2012 р. по 10.08.2014 р. зазначає, що до стягнення підлягає сума пені у розмірі 9 442, 47 грн. та сума штрафу у розмірі 1 881, 27 грн.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судом приймається до уваги, що відповідно до Положення про Літературно-меморіальний музей-квартиру П.Г.Тичини його засновано на державній власності, та згідно п. 1.1 Положення музей призначений для комплектування, вивчення, збереження та використання пам'яток культури, пропагування серед громадян літературного здобутку, культурологічної, освітньо-педагогічної та громадської діяльності поета, формування національної свідомості українського народу.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників відповідача, останній фінансується з державного бюджету, що об'єктивно ускладнює своєчасне виконання грошових зобов'язань зі сплати орендної плати з боку відповідача.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, керуючись п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені та штрафу, що підлягають стягненню з відповідача, до 1,00 грн. (по кожному виду неустойки).

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Літературно-меморіального музею-квартира П.Г. Тичини в м. Києві на користь Національного музею літератури України заборгованості у розмірі 62 708, 94 грн., пені у розмірі 1,00 грн. та штрафу у розмірі 1,00 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 16 231, 16 грн. та штрафу у розмірі 3 287, 34 грн. необхідно відмовити.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд відзначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (абзац 4 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). Разом з тим, з огляду на перерахований судом розмір штрафних санкцій, сума судового збору покладається на сторін відносно розрахунку суду.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини в м. Києві (01004 м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 5, кв. 1, 3; код ЄДРПОУ 25411425) на користь Національного музею літератури України (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького,11, код ЄДРПОУ 02215414) 62 708 (шістдесят дві тисячі сімсот вісім) грн. 94 коп. основного боргу, 1 (одну) грн. 00 коп. пені, 1 (одну) грн. 00 коп. штрафу та 1 644 (одну тисячу шістсот сорок чотири) грн. 88 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 10.11.2014 р.

Суддя Ю.В. Картавцева