Рішення

від 07.11.2014 по справі 911/4026/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД Київської області 01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25   Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" листопада 2014 р.                                                                    Справа № 911/4026/14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІАН» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвесттехноіндустрія ХХІ століття» про стягнення 1  242,97грн.                                                                                                                   Суддя Горбасенко П.В. За участю представників:           від позивача не з'явилися; від відповідача не з'явилися.  Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «НІАН»  (далі – позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвесттехноіндустрія ХХІ століття» (далі – відповідач) про стягнення 13 672,65грн. заборгованості, з яких: 12  429,68грн. боргу за поставлений, на підставі накладних № РН 000003903 від 14.03.2014р.,  № РН 000003462 від 07.03.2014р., № РН 000004739 від 28.03.2014р., № РН 000003077 від 28.02.2014р. згідно договору № 064/14 від 20.02.2014р., товар та 1  242,97грн. штрафу. Також позивачем подано клопотання про забезпечення позову, згідно якого позивач, в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, просив з метою забезпечення позову накласти арешт на розрахунковий рахунок та майно відповідача. Вказана заява прийнята судом. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору № 064/14 від 20.02.2014р. товару. Ухвалою господарського суду Київської області від 19.09.2014р. порушено провадження у справі № 911/4026/14, розгляд справи призначено на 10.10.2014р. Ухвалою господарського суду Київської області від 10.10.2014р. розгляд справи відкладено на 27.10.2014р. 27.10.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог від 27.10.2014р. (вх. № 23245/14 від 27.10.2014р.), згідно якої останній в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 1  242,97грн. штрафу,  оскільки відповідач сплатив позивачу 12  429,68грн. боргу. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 51грн. плати банку за отримання довідки про перерахування грошових коштів. Вказана заява прийнята судом. Абзацами четвертим та п'ятим пункту 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що зменшення позивачем суми позову,  в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення  провадження в частині зменшення  відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій  частині  судового  рішення,  а  предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі. Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом  1 частини першої статті 7 Закону України „Про судовий збір” є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке  зменшення  пов'язане з частковим  визнанням та  задоволенням  позову відповідачем після подання   позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням  припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача. Ухвалою господарського суду Київської області від 27.10.2014р. розгляд справи відкладено на 07.11.2014р.  Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” № 16 від 26.12.2011р. передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.           У судовому засіданні 07.11.2014р. суд, розглянувши клопотання позивача про  накладення арешту на розрахунковий рахунок та майно відповідача, вирішив відмовити у його задоволенні, оскільки заявником не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів до забезпечення позову. Cторони в судове засідання 07.11.2014р. не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено. Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Враховуючи, що неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників сторін. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:  20.02.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «НІАН»  (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвесттехноіндустрія ХХІ століття» (Покупець) укладено договір № 064/14, згідно якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця товар, а покупець – прийняти та оплатити його на умовах визначених договором.     Пунктом 1.3. договору  визначено, що загальна сума договору складається із сум вартості товару поставленого на умовах даного договору. Згідно п. 6.1. договору покупець оплачує постачальникові 100 % вартості поставленого товару протягом чотирнадцяти календарних днів, починаючи з дати поставки товару.   На виконання п. 1.1. договору № 064/14 від 20.02.2014р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 14  508,72грн., що підтверджується накладними № РН 000003903 від 14.03.2014р. та ТТН до неї на суму 2  741,76грн.,  № РН 000003462 від 07.03.2014р. та ТТН до неї на суму 3  641,76грн., № РН 000004739 від 28.03.2014р. та ТТН до неї на суму 5 546,16грн., № РН 000003077 від 28.02.2014р. та ТТН до неї на суму 2  579,04грн. згідно договору № 064/14 від 20.02.2014р. (а.с. 16-27), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору. Відповідач свій обов'язок, передбачений п. 6.1. договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши позивачу 3  079,04грн., внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент порушення провадження у справі (19.09.2014р.) склав 11  429,68грн. (14  508,72грн. – 3  079,04грн.), що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на липень 2014р. (а.с. 28), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору та довідкою ПАТ «Енергобанк» № 185 від 22.10.2014р. (а.с. 40). Крім того, суд встановив, що після порушення провадження у справі (19.09.2014р.) відповідач 23.09.2014р., 30.09.2014р. та 07.10.2014р. сплатив позивачу 1  000грн., 1  000грн. та 9  429,68грн., всього 11  429,68грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Енергобанк» № 185 від 22.10.2014р. (а.с. 40), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений, на підставі накладних № РН 000003903 від 14.03.2014р.,  № РН 000003462 від 07.03.2014р., № РН 000004739 від 28.03.2014р., № РН 000003077 від 28.02.2014р. згідно договору № 064/14 від 20.02.2014р., товар відсутній. Предметом позову, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 27.10.2014р. (а.с. 38-39), є вимога про стягнення 1  242,97грн. штрафу. Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки. Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за  договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (абзац перший п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.). Суд встановив, що на виконання п. 1.1. договору № 064/14 від 20.02.2014р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 14  508,72грн., що підтверджується накладними № РН 000003903 від 14.03.2014р. та ТТН до неї на суму 2  741,76грн.,  № РН 000003462 від 07.03.2014р. та ТТН до неї на суму 3  641,76грн., № РН 000004739 від 28.03.2014р. та ТТН до неї на суму 5 546,16грн., № РН 000003077 від 28.02.2014р. та ТТН до неї на суму 2  579,04грн. згідно договору № 064/14 від 20.02.2014р. (а.с. 16-27), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору; відповідач свій обов'язок, передбачений п. 6.1. договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши позивачу 3  079,04грн., внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент порушення провадження у справі (19.09.2014р.) склав 11  429,68грн. (14  508,72грн. – 3  079,04грн.), що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на липень 2014р. (а.с. 28), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору та довідкою ПАТ «Енергобанк» № 185 від 22.10.2014р. (а.с. 40); після порушення провадження у справі (19.09.2014р.) відповідач 23.09.2014р., 30.09.2014р. та 07.10.2014р. сплатив позивачу 1  000грн., 1  000грн. та 9  429,68грн., всього 11  429,68грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Енергобанк» № 185 від 22.10.2014р. (а.с. 40), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем на момент прийняття рішення у даній справі за поставлений, на підставі накладних № РН 000003903 від 14.03.2014р.,  № РН 000003462 від 07.03.2014р., № РН 000004739 від 28.03.2014р., № РН 000003077 від 28.02.2014р. згідно договору № 064/14 від 20.02.2014р., товар відсутній.  Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1  242,97грн. штрафу на підставі п. 8.4. договору № 064/16 від 20.02.2014р. Згідно п. 8.4 договору № 064/16 від 20.02.2014р. у випадку пропуску строків оплати більш ніж на 70 календарних днів покупець повинен сплатити штраф у розмірі 10% від простроченої суми. Суд встановив, що зазначені в п. 8.4. договору № 064/16 від 20.02.2014р. 10 % від простроченої суми за своєю правовою природою є штрафом. Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. У відповідності до ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки. Враховуючи те, що відповідач пропустив строк оплати більш ніж на 70 календарних днів товару поставленого на підставі накладних № РН 000003903 від 14.03.2014р.,  № РН 000003462 від 07.03.2014р., № РН 000004739 від 28.03.2014р., № РН 000003077 від 28.02.2014р. згідно договору № 064/14 від 20.02.2014р., штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу (погоджений сторонами п. 8.4. договору) у загальному розмірі   1  242,97грн., відповідачем на час прийняття судового рішення не сплачено, розмір вказаного штрафу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 1  242,97грн. штрафу є такою, що підлягає задоволенню судом. Крім того, позивач просить покласти на відповідача 51грн. витрат за отримання довідки про перерахування грошових коштів. На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, копію платіжного доручення № 3221632 від 22.10.2014р. на суму 50грн. (а.с. 41). Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд встановив, що ухвалами господарського суду Київської області від 19.09.2014р. та 10.10.2014р. зобов'язано позивача подати суду виписку або довідку з банківських установ, в яких відкрито поточні рахунки позивача, що містять інформацію про те, що станом на момент судового розгляду справи грошові кошти від відповідача не надійшли (якщо надійшли, то у якому розмірі та з яким призначенням платежу). На виконання ухвал суду від 19.09.2014р. та 10.10.2014р. позивач забезпечив отримання банківської довідки, проте не надав суду належного та допустимого доказу, у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, понесення витрат на отримання вказаної довідки, оскільки на доданій позивачем копії платіжного доручення № 3221632 від 22.10.2014р. (а.с. 41) відсутня печатка банківською установи та підпис відповідальної особи банківської установи. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на отримання банківської довідки, оскільки позивачем не доведено суду факту понесення вказаних витрат. За таких обставин суд вважає, що позовна вимога про стягнення 1  242,97грн. штрафу є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог з огляду на обґрунтованість позовних вимог на момент порушення провадження у справі в розмірі 12  672,65грн.            Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд В И Р І Ш И В: 1.  Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвесттехноіндустрія ХХІ століття» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна, буд. 76А; ідентифікаційний код 35023058) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НІАН» (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 49, к. 61; ідентифікаційний код 24924849) 1  242 (одну тисячу двісті сорок дві гривні) 97 коп. штрафу та 1 693 (одну тисячу шістсот дев'яносто три гривні) 38 коп. судового збору.        Наказ видати після набрання рішенням законної сили.          Повне рішення складено: 11.11.2014р.           Суддя                                                                                     П.В.Горбасенко