Рішення

від 16.10.2014 по справі 910/20496/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20496/14 16.10.14

За позовом Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Державне спеціалізоване видавництво «Вища школа»

про стягнення 3 691,81 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Половенко Л.В. посвідчення № 002638 від 05.09.12.

Від позивача: Гармашів Б.С. представник за довіреністю № 058 від 03.03.14.

Від відповідача: Кабалюк М.Б. представник за довіреністю № б/н від 02.06.14.

Від третьої особи: Вуйцик О.Г. представник за довіреністю № 689 від 08.04.14.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр» (далі - відповідач) про стягнення 3 691,81 грн., а саме: 3 042,27 грн. - основного боргу, 243,30 грн. - пені, 406,24 грн. - збитків від інфляції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання по сплаті орендної плати за користування приміщенням за Договором оренди № 1 від 28.10.10. нерухомого майна, що належить до державної власності, що зумовило нарахування пені, збитків від інфляції та звернення прокуратури з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.14. порушено провадження у справі № 910/20496/14, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство «Державне спеціалізоване видавництво «Вища школа», розгляд справи призначено на 16.10.14.

16.10.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 16.10.14. представником відповідача було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

Крім того, в судовому засіданні 16.10.14. представником відповідача було подано клопотання про витребування від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» даних щодо відсутності опалення в орендованих приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 7-Г за спірний період.

Представники прокуратури, позивача та третьої особи заперечували проти клопотання про витребування доказів.

Розглянувши в судовому засіданні 16.10.14. клопотання відповідача про витребування доказів, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що всупереч умовам Договору оренди № 1 від 28.10.10. орендодавцем не було забезпечено опалення орендованих відповідачем приміщень, що спричинило простой у роботі відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Проте, як встановлено судом та не спростовано позивачем, останній не звертався ні до позивача ні до третьої особи, як до орендодавця, з проханням надати зазначені в клопотанні докази, та, як наслідок, не довів неможливості самостійно надати витребувані докази.

Крім того, посилання позивача на можливість на підставі витребуваних доказів встановити факт неспроможності забезпечити відповідачем належним умов праці своїм працівникам не є предметом розгляду дано справи.

В судовому засіданні 16.10.14. представником прокуратури підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні 16.10.14. підтримали позовні вимоги прокуратури в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.10.14. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/20496/14.

В судовому засіданні 16.10.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень заступник прокурора Печерського району міста Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Приписами ст. 6 ЗУ «Про Фонд державного майна України» встановлено, що Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності.

28.10.10. між третьою особою (далі - Орендодавець, Балансоутримувач) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежилі приміщення загальною площею 124,93 кв.м, розміщені за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська,7, літера «Г» (далі - Майно).

Згідно з п. 2.1 Договору, Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, вказаний в Договорі, але не раніше підписання сторонами Договору та акта приймання-передачі Майна.

На виконання умов Договору між сторонами підписано та скріплено печатками відповідний акт приймання-передачі Майна № б/н від 08.11.10.

Як встановлено п. 3.1 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і використання плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.95. № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - серпень 2010 р. 3 265,25 грн. Орендна плата за перший місяць оренди листопад 2010 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за вересень-жовтень 2010 року.

Доповнення від 14.12.10. (додатковою угодою) до Договору сторони виклали частину другу п. 3.1 в наступній редакції: «орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2010 р. встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за вересень, жовтень, листопад 2010 року».

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п. 3.2 Договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць коригується на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено пунктами 10.1, 10.4 (в редакції Доповнення від 14.12.10. (додаткової угоди) до Договору) з 08.11.10. до 08.10.13. включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору після закінчення строк його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором, з урахування змін в законодавстві на дату продовження Договору.

Положеннями Договору (п. 10.8) вставлено, що у разі припинення або розірвання Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю/Балансоутримувачу.

У відповідності до матеріалів справи, у зв'язку з припиненням Договору, майно було повернуто відповідачем позивачу за актом приймання-передачі від 04.12.12.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання по сплаті орендної плати за користування приміщенням за Договором за період з листопада 2010 року по грудень 2012 року, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр» виникла заборгованість.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.3 Договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.6 Договору, орендна плата перераховується до Державного бюджету України та Балансоутримувачу у співвідношенні 30% до 70% щомісячно не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

При цьому судом враховано, що у разі припинення (розірвання) Договору Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно (п. 3.11 Договору).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте відповідач свого обов'язку по сплаті передбаченої Договором орендної плати в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

Заперечення відповідача проти позову обґрунтовані приписами ч. ч. 1, 6 ст. 762 ЦК України та посиланням на те, що відповідачу були створені перешкоди у користуванні орендованим майном та на те, що у період з 28.10.10 по 15.04.11., з 15.10.11. по кінець 2011 року в орендованому ним приміщення було відсутнє опалення.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Як вбачається з наданого відповідачем листа № 247 від 14.11.11., перебування працівників останнього на території Орендодавця у вихідні та неробочі дні здійснюється за дозволом Орендодавця на підставі аргументованого письмового звернення Орендаря.

Таким чином, не відповідають дійсності твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр» про те що третя особа заблокувала відповідачу доступ до орендованих приміщень.

Стосовно посилання відповідача на відсутність в орендованому приміщенні опалення та на акт і постанову Державної санітарно-епідеміологічної служби України, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 768 ЦК України, наймодавець може гарантувати якість речі протягом всього строку найму. Якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати: заміни речі, якщо це можливо; відповідного зменшення розміру плати за користування річчю; безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення; розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані.

Тобто зазначена стаття передбачає можливість сторін договору майнового найму покласти на наймодавця обов'язок гарантувати якість об'єкту найму. При цьому такі гарантії можуть бути надані як на весь строк найму, так і на певний його період. Взяття на себе додаткового обов'язку гарантувати якість речі, що передається в найм, є правом наймодавця. Таке положення має обумовлюватися сторонами при укладенні договору найму та закріплюватися в самому договорі.

Проте, дослідивши спірний Договір судом встановлено, що його положеннями не закріплено обов'язку наймодавця гарантувати якість об'єкту оренди.

Положенню ст. 767 ЦК України, яка покладає на наймодавця обов'язок передати річ у користування у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Якщо під час користування річчю наймачем буде виявлено наявність недоліків речі, про які наймодавець його не попередив, що суперечить умовам договору та унеможливлює використання речі за призначенням, наймач вправі вимагати розірвання договору найму.

При цьому, ч. 3 ст. 767 ЦК України передбачає обов'язок наймача в присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Згідно з п. 1.3 Договору, стан Майна на момент укладення Договору визначається в акті приймання-передачі за узгодженим висновком Балансоутримувача і Орендаря.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про існування перешкод для перевірки позивачем стану об'єкту оренди за Договором.

Крім того, згідно з підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом приймання-передачі орендованого майна від 08.11.10., технічний і пожежно безпечний стан Майна задовільний, Майно передано у комплекті та належному стані, що відповідають істотним умовам Договору та призначенню майна.

Окрім вказаного, відповідачем не подано доказів звернення до Орендодавця з повідомленням про неможливість користуватись орендованим Майном чи усунути наявні недоліки, в той час як пунктом 8.3 Договору передбачено право Орендодавця здійснювати контроль за станом майна шляхом візуального обстеження зі складанням акту обстеження.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

З огляду на все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 042,27 грн. заборгованості за сплати орендної плати є такими, що підлягають задоволенню повністю.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, прокуратура просить суд на підставі п. 3.7 Договору стягнути з Орендаря пеню в розмірі 243,30 грн.

Оскільки судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів по сплаті орендної плати не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному в п. 3.6 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати (3.7 Договору).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Таким чином, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню 243,30 грн. - пені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, прокуратура на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 406,24 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню 406,24 грн. - збитків від інфляції, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, б. 13; ідентифікаційний код 32492126) в доход Державного бюджету України (одержувач УДКСУ у Шевченківському районі міста Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, р/р 31111094700011, МФО 820019, КЕКД 22080300, назва - плата за оренду іншого державного майна) 3 042 (три тисячі сорок дві) грн. 27 коп. - основного боргу, 243 (двісті сорок три) грн. 30 коп. - пені, 406 (чотириста шість) грн. 24 коп. - збитків від інфляції.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр» (01011, м. Київ, вул. Рибальська, б. 13; ідентифікаційний код 32492126) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.10.14.

Суддя Т.М. Ващенко