Рішення

від 04.11.2014 по справі 910/20399/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20399/14 04.11.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Бериславський машинобудівний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інссталь"

про стягнення 28 071,59 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Миханів В.Р. (представник за довіреністю №17 від 08.08.2014р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Бериславський машинобудівний завод" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інссталь" суми боргу в розмірі 28 071,59 грн. за договором поставки №080414/01 від 04.04.2014р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, поставку обумовленого сторонами товару не здійснив.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, участь уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі №910/20399/14 та призначено до розгляду на 21.10.2014р.

Згідно розпорядження Голови Господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 21.10.2014р., у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, справу №910/20399/14 передано для розгляду судді Коткову О.В.

Ухвалою від 21.10.2014р. суддею Котковим О.В. матеріали справи №910/20399/14 було прийнято до свого провадження та призначено на 04.11.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 28.10.2014р. у зв'язку з виходом судді Морозова С.М. з відпустки, справу №910/20399/14 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 28.10.2014р. матеріали справи №910/20399/14 було прийнято до провадження суддею Морозовим С.М.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 04 листопада 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.2014р. між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено договір поставки №080414/01 (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язувався в порядку та на умовах, передбачених договором передавати у власність покупця продукцію (товар - за договором), згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених договором (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п.п. 4.1. - 4.4. Договору строк поставки складає 20 календарних днів і додатково вказується в специфікації. Поставка товару супроводжується наступними документами: рахунок-фактура (з обов'язковою вказівкою на підставі якого договору він виставлений), сертифікат якості, видаткова накладна, податкова накладна. Прийом (передача) товару по якості і комплектності здійснюється на підставі товаросупроводжуючих документів: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат якості і т.п. Поставка здійснюється на умовах 100% передоплати, згідно «Інкотермс-2010».

Відповідно до п.п. 6.1, 6.3. Договору ціна товару за договором вказується в специфікації та не підлягає зміні. Загальна сума договору визначається в специфікації та складає 29 000,00 грн. в тому числі ПДВ на суму 5 800,00 грн.

Згідно пунктів 7.1., 7.2. Договору оплата товару за договором здійснюється покупцем шляхом прямого банківського платежу на рахунок продавця у вигляді 100% передоплати. Датою платежу вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця. Покупець зобов'язується на запит продавця надати засвідчену банком покупця копію платіжного доручення.

В матеріалах справи містяться підписані та скріплені відтисками печаток сторін копії специфікацій №080414/01 від 08.04.2014р. (додаток №1 до Договору) на суму 14 510,00 грн. та №080414/02 від 10.04.2014р. (додаток №1 до Договору) на суму 10 371,59 грн., відповідно до яких сторони погодили найменування товару, одиниці виміру, кількість та ціну товару.

Відповідно до умов Договору відповідачем було виставлено позивачу на оплату рахунок-фактуру №СФ-0005878 від 08.04.2014р. на суму 10 671,59 грн. та рахунок-фактуру №СФ-0005881 від 10.04.2014р. на суму 17 400,00 грн.

Позивачем було здійснено оплату вартості товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №1100 від 16.04.2014р. на суму 10 671,59 грн. та №1101 від 16.04.2014р. на суму 17 400,00 грн.

Як встановлюється матеріалами справи, що підтверджено позивачем та не спростовано відповідачем, оплачений позивачем товар згідно умов Договору відповідачем поставлено не було.

Відповідно до ст. ст. 207, 208 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. ст. 612, 615 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно статей 14,15 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пояснень, наданих відповідальною особою - старшим товарознавцем комерційного відділу Максимчуком О.В. (пояснення від 22.04.2014р. в справі): при формуванні автомобілю для загрузки металопрокатом на складах підприємств міста Дніпропетровська, з метою зменшення виробничих витрат, було заплановано отримати і матеріал, за який сплачено ТОВ «Інссталь». Але складів підприємства за попередньо повідомленими адресами не виявилось. Намагання вийти на зв'язок з представниками підприємства не дало результату, всі відомі телефони були відключені та спрацьовував факс. Старшим товарознавцем було негайно повідомлено про це керівництво підприємства,яке видало розпорядження керівнику служби безпеки підприємства негайно розпочати слідчі дії.

Позивачем було подано заяву про заподіяння майнової шкоди шляхом обману та зловживання довірою №327/022 від 24.04.2014р. до Бериславського РВУ МВС в Херсонській області.

За результатами розгляду вказаної заяви Бериславським РВ УМВС України в Херсонській області було винесено постанову про закриття кримінального провадження від 29.04.2014р. відповідно до якої зазначено, що відносини між сторонами є цивільно-правовими.

Направлення вимоги, згідно пояснень позивача, відповідачу за юридичними адресами, за якими підприємство не знаходиться, позивач не вбачав результату.

Таким чином, з огляду на положення чинного цивільного законодавства України у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку за договором щодо поставки товару, у позивача виникло право вимагати у відповідача повернути суму оплаченого товару у розмірі 28 071,59 грн.

Станом на час розгляду справи, відповідачем обов'язок щодо повернення суми сплаченої позивачем на рахунок відповідача виконано не було, окрім того, оплачений позивачем товар поставлено також не було.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/20399/14 позовні підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 28 071,59 грн.

Судовий збір у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інссталь" (код ЄДРПОУ 38890865, адреса: 02140, м. Київ, вул. Вишняківська, 13-А, офіс 4) на користь Публічного акціонерного товариства "Бериславський машинобудівний завод" (код ЄДРПОУ 00211004, адреса: 74300, Херсонська область, м. Берислав, вул. 25 Жовтня, 73) суму основного боргу в розмірі 28 071,59 грн. (двадцять вісім тисяч сімдесят одну гривню 59 коп.) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.11.2014р.

Суддя Морозов С.М.