Рішення

від 04.11.2014 по справі 910/16642/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16642/14 04.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК КСК"

про стягнення 162 118,29 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Петришина А.М. (представник за довіреністю №29/09/14 від 29.09.2014р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК КСК" (надалі також - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару та вартості наданих послуг з поставки цього товару на загальну суму 160 513,66 грн. та інфляційних втрат на суму 1 604,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за усними договорами в повному обсязі не виконав, повну вартість поставленого товару та наданих послуг з поставки не оплатив.

Під час перебування справи в провадженні позивачем було зменшено суму позовних вимог та заявлено до стягнення з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 158 581,92 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 1 604,63 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір заявлених позовних вимог.

Пунктом 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський судом прийнято до розгляду зменшені позовні вимоги.

Відповідачем письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надано, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2014р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/16642/14, розгляд було призначено на 23.09.2014р.

В судове засідання 23.09.2014р. представник відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Через відділ діловодства, судом отримано заяву позивача про зменшення позовних вимог, відповідно до змісту якої позивачем було заявлено до стягнення з відповідача суму заборгованості в розмірі 160 186,55 грн., з яких 158 581,92 грн. сума основного боргу та 1 604,63 грн. збитки від інфляції

В судовому засіданні 23.09.2014р. розгляд справи було відкладено до 07.10.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 07.10.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, справу №910/16642/14 було передано на розгляд судді Коткову О.В.

Ухвалою від 07.10.2014р. суддею Котковим О.В. матеріали справи №910/16642/14 було прийнято до свого провадження та призначено на 04.11.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 28.10.2014р. у зв'язку з виходом судді Морозова С.М. з відпустки, справу №910/16642/14 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 28.10.2014р. суддею Морозовим С.М. матеріали справи №910/16642/14 було прийнято до свого провадження.

В судове засідання 04.11.2014р. представник від сторони відповідача не з'явився.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 04 листопада 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено усний договір згідно якого позивач відпускав, а відповідач приймав товар, а також усний договір щодо поставки цього товару позивачем відповідачу.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 452 739,25 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними:

- №00000006217 від 14.12.2013р. на суму 118 057,20 грн.;

- №00000006391 від 24.12.2013р. на суму 75 084,44 грн.;

- №00000006392 від 24.12.2013р. на суму 6 707,13 грн.;

- №00000000014 від 09.01.2014р. на суму 27 477,00 грн.;

- №00000000064 від 13.01.2014р. на суму 30 189,50 грн.;

- №00000000077 від 14.01.2014р. на суму 7 641,20 грн.;

- №00000000161 від 17.01.2014р. на суму 38 440,50 грн.;

- №00000000246 від 22.01.2014р. на суму 18 916,70 грн.;

- №00000000530 від 10.02.2014р. на суму 55 242,80 грн.;

- №00000000531 від 10.02.2014р. на суму 19 687,60 грн.;

- №00000000515 від 14.02.2014р. на суму 3 456,80 грн.;

- №00000000623 від 14.02.2014р. на суму 788,40 грн.;

- №00000000624 від 14.02.2014р. на суму 14 998,13 грн.;

- №00000000625 від 14.02.2014р. на суму 36 051,85 грн.

Товар був прийнятий відповідачем, що засвідчується підписами його уповноважених осіб та відбитками печатки товариства (належним чином засвідчені копію довіреностей №20 від 02.12.2013р., №35 від 24.12.2013р., №3 від 09.01.2014р., №4 від 13.01.2014р., №16 від 10.02.2014р., №20 від 13.02.2014р., №22 від 13.02.2014р. містяться в матеріалах справи.

Також позивачем було надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 9 000,00 грн. по поставці товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів надання послуг:

- №6391 від 24.12.2013р. на суму 900,00 грн.;

- №14 від 09.01.2014р. на суму 900,00 грн.;

- №64 від 13.01.2014р. на суму 900,00 грн.;

- №77 від 14.01.2014р. на суму 900,00 грн.;

- №161 від 17.01.2014р. на суму 900,00 грн.;

- №246 від 22.01.2014р. на суму 900,00 грн.;

- №530 від 10.02.2014р. на суму 900,00 грн.;

- №531 від 10.02.2014р. на суму 900,00 грн.;

- №624 від 14.02.2014р. на суму 900,00 грн.;

- №625 від 14.02.2014р. на суму 900,00 грн.

Позивачем було виставлено відповідачу на оплату рахунки-фактури з урахуванням вартості товару та вартості послуг з поставки цього товару, а саме:

- №08523 від 13.12.2013р. на суму 118 297,00 грн.;

- №08736 від 23.12.2013р. на суму 77 969,96 грн.;

- №08741 від 23.12.2013р. на суму 6 879,80 грн.;

- №0008 від 08.01.2014р. на суму 29 796,00 грн.;

- №0029 від 09.01.2014р. на суму 8 601,80 грн.;

- №0089 від 13.01.2014р. на суму 31 150,00 грн.;

- №0218 від 17.01.2014р. на суму 39 519,00 грн.;

- №0325 від 22.01.2014р. на суму 19 876,00 грн.;

- №0615 від 07.02.2014р. на суму 56 380,70 грн.;

- №0627 від 10.02.2014р. на суму 20 765,50 грн.;

- №0693 від 11.02.2014р. на суму 3 576,00 грн.;

- №0325 від 22.01.2014р. на суму 19 876,00 грн.;

- №0759 від 13.02.2014р. на суму 16 252,79 грн.;

- №0765 від 13.02.2014р. на суму 36 953,50 грн.;

- №0788 від 14.02.2014р. на суму 876,00 грн.

Відповідачем в рахунок оплати вартості товару та послуг з поставки цього товару було проведено на рахунок позивача суму в розмірі 303 157,33 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою випискою по рахунку останнього за період з 13.01.2014р. по 01.08.2014р. та копією платіжного доручення №213 від 12.09.2014р.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, станом на час розгляду даної справи, відповідачем не було оплачено в повному обсязі вартість отриманого від позивача товару та послуг з доставки цього товару на загальну суму в розмірі 158 581,92 грн.

У зв'язку з не проведенням відповідачем повного розрахунку за усними договорами, позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Також, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. (ч. 1 ст. 902 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до положень п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N9/252-10).

Пунктом 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зважаючи на положення ст. 692 Цивільного кодексу України, п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. та пункту 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14, зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару та послуг з поставки товару у відповідача виникло та повинно було бути виконано у такі строки:

- за видатковою накладною №00000006217 від 14.12.2013р. оплата повинна була бути виконана до 14.12.2013р. включно;

- за видатковою накладною №00000006391 від 24.12.2013р. оплата повинна була бути виконана до 24.12.2013р. включно;

- за видатковою накладною №00000006392 від 24.12.2013р. оплата повинна була бути виконана до 24.12.2013р. включно;

- за видатковою накладною №00000000014 від 09.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 09.01.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000064 від 13.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 13.01.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000077 від 14.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 14.01.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000161 від 17.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 17.01.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000246 від 22.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 22.01.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000530 від 10.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 10.02.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000531 від 10.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 10.02.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000515 від 14.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 14.02.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000623 від 14.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 14.02.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000624 від 14.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 14.02.2014р. включно;

- за видатковою накладною №00000000625 від 14.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 14.02.2014р. включно;

- за актом надання послуг №6391 від 24.12.2013р. оплата повинна була бути виконана до 24.12.2013р. включно;

- за актом надання послуг №14 від 09.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 09.01.2014р. включно;

- за актом надання послуг №64 від 13.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 13.01.2014р. включно;

- за актом надання послуг №77 від 14.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 14.01.2014р. включно;

- за актом надання послуг №161 від 17.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 17.01.2014р. включно;

- за актом надання послуг №246 від 22.01.2014р. оплата повинна була бути виконана до 22.01.2014р. включно;

- за актом надання послуг №530 від 10.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 10.02.2014р. включно;

- за актом надання послуг №531 від 10.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 10.02.2014р. включно;

- за актом надання послуг №624 від 14.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 14.02.2014р. включно;

- за актом надання послуг №625 від 14.02.2014р. оплата повинна була бути виконана до 14.02.2014р. включно.

Позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу №03/06/14 від 03.06.2014р. про сплату суми заборгованості, яка була отримана останнім 23.06.2014р. (згідно наявної в матеріалах справи копії зворотного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №01019 0469679 0).

Відповіді на претензію відповідачем на адресу позивача направлено не було.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару та вартості наданих позивачем відповідачу послуг на загальну суму в розмірі 158 581,92 грн. настав та останнім не виконаний.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості отриманого відповідачем товару та по оплаті вартості послуг, наданих позивачем відповідачу, в загальному розмірі складає 15 8581,92 грн.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги в справі №910/16642/14 щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 158 581,92 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 1 604,63 грн., нарахованих за червень місяць.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат судом встановлено, що здійснений він у відповідності до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012, є обґрунтованим, а тому, сума інфляційних втрат заявлена позивачем до стягнення з відповідача в розмірі 1 604,63 грн. є такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами усних договорів, існуючих між сторонами.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/16642/14 позовні підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 158 581,92 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 1 604,63 грн.

Судовий збір у розмірі 3 242,36 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача повністю, враховуючи те, що сплата частини суми боргу в розмірі 1 931,74 грн. була здійснена відповідачем вже після звернення позивача до суду з даним позовом.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК КСК" (код ЄДРПОУ 38922341, адреса: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (код ЄДРПОУ 32769087, адреса: 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, 2) суму основного боргу в розмірі 158 581,92 грн. (сто п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот вісімдесят одна гривна 92 копійки), інфляційні втрати в розмірі 1 604,63 грн. (одна тисяча шістсот три гривні 63 копійки) та судовий збір у сумі 3 242,36 грн. (три тисячі двісті сорок дві гривни 36 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.11.2014р.

Суддя С.М. Морозов