Постанова

від 16.10.2012 по справі 2-а/1970/3240/12

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

Справа № 2-а/1970/3240/12

16 жовтня 2012 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Осташа А.В. при секретарі Твердохліб Н.В.

за участю:

представників позивача - Лукашова Р.С. та Гуменюка А.М.;

представника відповідача - Переймибіди Р.Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Тернополі адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільська компанія «Пріор»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 6 вересня 2012 року №0000842210,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільська компанія «Пріор» (надалі по тексту - ТзОВ «ТК «Пріор», або позивач) звернулося до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби(надалі по тексту - Тернопільська ОДПІ, або відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 6 вересня 2012 року №0000842210.

Відповідно до ст.51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

11 жовтня 2012 року представник позивача подав до суду заяву про уточнення та зміни до адміністративного позову. В обґрунтування заявлених вимог зазначив додаткову інформацію та просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 6 вересня 2012 року №0000842210 про донарахування суми платежу по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 598 785,00 грн., в тому числі 544300,00 грн. за основним платежем та 54485,00 грн. за штрафними санкціями.

В обґрунтування позовних вимог представники позивача зазначають, що не погоджуються із винесеним податковим повідомленням-рішенням Тернопільської ОДПІ від 6 вересня 2012 року №0000842210, в зв'язку з тим, що відповідач невірно застосував норми Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідно до спірних правовідносин.

Представники позивача зокрема пояснили, що як вбачається з акта перевірки, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток стало встановлення перевіркою порушення ТзОВ «ТК «Пріор» законодавства в частині визначення бази оподаткування. Податковий орган зокрема вважає, що позивач не врахував рівня звичайної ціни на товари, оскільки різним суб'єктам підприємницької діяльності здійснював продаж однорідних по типу товарах з різною торгівельною надбавкою по цінах, що призвело до невірного визначення звичайної ціни.

На думку представників позивача, при визначенні звичайної ціни на товари (роботи, послуги) необхідно враховувати, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих цін. А, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними, юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Також пояснили, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у порядку, вставленому законом.

Як вбачається з акта перевірки податковим органам не зазначено, якою методикою він користувався при визначені звичайної ціни, а також який рівень звичайних цін склався на ринку на дату проведення документальної перевірки і не здійснив аналізу щодо різниці між відпускними цінами (в т.ч. націнками) на товар різним суб'єктам господарювання та не з'ясовував причини зміни рівня націнки за відпущений товар. Податковий орган на якого законодавством покладено обов'язок доводити, що ціна договору не відповідає звичайним цінам, також в ході перевірки не надав запиту щодо визначення різного рівня торгівельної націнки на товар ні платнику податку ні будь-якій іншій вповноваженій на це організації чи установі.

Зокрема зазначили, при визначенні рівню звичайних цін та відповідної націнки на товар ТзОВ «ТК Пріор» враховувало такі умови в договорах при їх укладенні, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. Також потрібно враховувати звичайні при укладені угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Також зазначили, що ТзОВ «ТК «Пріор» при здійсненні своєї діяльності обирає індивідуальних підхід до кожного контрагента, і при визначенні ціни враховує основні такі чинники (окрім вищенаведених) як термін відтермінування по оплаті за товар, обсяг поставленого товару та пункт доставки.

Також представники позивача зазначили, що перевірка проводилась за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 рр. і було встановлено порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, однак у відповідності до розділу ХХ Прикінцевих Положень Податкового Кодексу України з 01 квітня 2011 року втратив свою юридичну силу Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім положень п.1.20. ст. 1 відносно того, що визначається доходами за діяльністю з пов'язаними особами, що підлягає оподаткуванню, однак в даному випадку договори купівлі-продажу за обревізований період не були укладені з пов'язаними особами, а тому до даних відносин не можна застосовувати положення статті 1.20. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З врахуванням викладеного, представники позивача просили позов задовольнити, зокрема, визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 6 вересня 2012 року №0000842210.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, мотиви виклав в поданому суду письмовому запереченні.

Згідно заперечення відповідача позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки, в ході проведеної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства працівниками Тернопільської ОДПІ встановлено ряд порушень в т.ч. порушення п.п.1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 544300 грн.

За розглядом акта перевірки 27.08.2012 року №3160/22-10/14032972 Тернопільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення від 06 вересня 2012 року №0000842210, яким донараховано грошове зобов'язання по податку прибуток приватних підприємств з врахуванням штрафних санкцій на загальну суму 598 785,00 грн. з яких 544300,00 грн. - за основним платежем, 54485,00 грн. - за штрафними санкціями.

Також зазначив, що в ході проведення перевірки ТзОВ «ТК «Пріор» встановлено, що дане підприємство за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012р. здійснювало оптову торгівлю продуктами харчування. Під час проведення перевірки встановлено продаж продуктів харчування різним суб'єктам господарювання з різною торгівельною націнкою.

Враховуючи вищенаведене, представник відповідача вважає, що в порушення пп. 1.20.2, п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 року) ТзОВ «ТК «Пріор» занизило суму валового доходу на загальну суму 2411650 грн., а саме за 2 квартал 2011 року на суму 560613 грн., за III кв. 2011р. на суму 674062 грн., за IV кв. 2011 р. на суму 658066 грн. та за Ікв. 2012 р. на суму 518909 грн. за рахунок реалізації продукції «не платникам ПДВ» по цінах нижче звичайних.

З врахуванням викладеного, представник Тернопільської ОДПІ, вважає висновки викладені в акті перевірки правомірними, а податкове повідомлення-рішення винесене за результатами перевірки законним і обґрунтованим, а тому просив суд відмовити в задоволенні позову.

Крім пояснень представників сторін, судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи, які подані представниками позивача та відповідача.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних міркувань.

Судом встановлено, що працівниками Тернопільської ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «ТК «Пріор» (код ЄДРПОУ 14032972) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року.

Результати перевірки відображені в акті від 27.08.2012 року № 3160/22-10/14032972.

За наслідками проведеної планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 1.20.2. п. 1.20 ст.1, п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року та встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 544 300,00 грн.

За результатами розгляду акта перевірки 27.08.2012 року №3160/22-10/14032972 Тернопільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення від 06 вересня 2012 року №0000842210, яким донараховано грошове зобов'язання по податку прибуток приватних підприємств з врахуванням штрафних санкцій на загальну суму 598 785,00 грн. з яких 544300,00 грн. - за основним платежем, 54485,00 грн. - за штрафними санкціями.

Аналізуючи оспорюване податкове повідомлення-рішення від 06 вересня 2012 року №0000842210, яким донараховано грошове зобов'язання по податку прибуток приватних підприємств з врахуванням штрафних санкцій на загальну суму 598 785,00 грн., з яких 544300,00 грн. - за основним платежем, 54485,00 грн. - за штрафними санкціями, суд прийшов до висновку про його протиправність, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що ТзОВ «ТК «Пріор» за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року здійснювало оптову торгівлю продуктами харчування.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та «Теко» Тернопільське РАЙСТ, ГВП Тилявське, КП «Теко,» ГВП «Долина», Теко Бучацьке Райст, Козівське РСТ, ПСКТРО ТЕКО (Заліщики), КП «Скориківське», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 укладено договори купівлі-продажу та договори поставки.

Відповідно до п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно із п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

При визначенні звичайної ціни на товари (роботи, послуги) необхідно враховувати, що відповідно до п.п. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (п.1.20 Закону який застосовується до вступу в дію статті 39 Податкового кодексу України, а саме до 1 січня 2013 року) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги) а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними, юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати ( продати) товар ( роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватись, однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги) які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються із схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п. п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуг) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низко ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам). Стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну ( біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Для товарів ( робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні, що визначено у п.п.1.20.3 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 1.20.5. п.1.20 ст. 1 вищевказаного закону визначено, що у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена за принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів вищевказаного пункту, підпунктом 1.20.5 -1. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість», та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Підпунктом 1.20.8 п.1.20 вищевказаного Закону передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, вставленому законом.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з аналізу договорів купівлі-продажу та договорів поставки вбачається, що їх умови істотно відрізняються один від одного, а саме мають різний строк відтермінування по оплаті за товар (оскільки чим більший термін відтермінування за товар, тим товар є дорожчим за аналогічний, коли оплата за нього здійснюється одразу чи в коротші строки, це обумовлено поповненням обігових коштів на товаристві та рівнем інфляції), обсяг поставленого товару та пункт доставки товару (оскільки, чим більша відстань доставки товару тим більша його вартість, що зумовлюється витратами на транспортні послуги та вартості паливо-мастильних матеріалів), а тому суд приходить до висновку, що ціна на предмет даних договорів, а саме, на продукти харчування одного договору не може ставитись в пряму залежність від іншого.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем враховулися такі умови в договорах при їх укладенні, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. Також потрібно враховувати звичайні при укладені угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, зважати на:

- знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги);

- втрату товарами якості або інших властивостей;

- закінчення (наближення дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації);

- збут неліквідних або низько ліквідних товарів;

- маркетингову політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки;

- надання дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів;

- терміни розрахунків за товар.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем не доведено, а судом не здобуто доказів того, що позивач не врахував рівня звичайної ціни на товари, оскільки різним суб'єктам підприємницької діяльності здійснював продаж однорідних по типу товарах з різною торгівельною надбавкою по цінах, що призвело до невірного визначення звичайної ціни.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, податковим органам не зазначено, якою методикою він користувався при визначені звичайної ціни, а також який рівень звичайних цін склався на ринку на дату проведення документальної перевірки і не здійснив аналізу щодо різниці між відпускними цінами (в т.ч. націнками) на товар різним суб'єктам господарювання та не з'ясовував причини зміни рівня націнки за відпущений товар. Податковий орган на якого законодавством покладено обов'язок доводити, що ціна договору не відповідає звичайним цінам, також в ході перевірки не скористався правом та не надав запиту щодо визначення різного рівня торгівельної націнки на товар ні платнику податку ні будь-якій іншій вповноваженій на це організації чи установі.

Також, статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а статтею 7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Таким чином, норми Закону України «Про ціни та ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України надають суб'єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Так, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст.ст. 638 - 640 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, з договору або інших підстав, зазначених у статті 11 цього Кодексу, виникають зобов'язання. В силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами - заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 Цивільного кодексу України).

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що перевірка проводилась за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р. і було встановлено порушення п.п. 1.20.2. п. 1.20 ст.1, п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, однак у відповідності до розділу ХХ Прикінцевих Положень Податкового Кодексу України з 01 квітня 2011 року втратив свою юридичну силу Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім положень п.1.20. ст. 1, а тому суд приходить до переконання, що до даних відносин не можна застосовувати положення п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням НБУ щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.99 р. N 1-рп/99, Конституційний Суд України дійшов висновку, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставним висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, який зроблений в акті перевірки та посилання на який міститься в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Незважаючи на те, що представник відповідача заперечував проти позову, проте ним, як зазначалось раніше, належними доказами не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи оспорюване податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 6 вересня 2012 року №0000842210, суд приходить до висновку, що воно прийняте в порушення вимог Конституції України, Податкового кодексу України, не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин справи.

Крім того, приходячи до переконання про задоволення позовних вимог та обираючи спосіб захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зазначити, що встановлені ст.ст. 105 та 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними, а тому використовуючи право надане ч.2 ст.11 КАС України, суд частково виходить за межі позовних вимог і вважає, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача слід визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 6 вересня 2012 року №0000842210.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ч.1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 11, 69, 70, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби від 6 вересня 2012 року №0000842210.

Повернути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільська компанія «Пріор» 2 146,00 грн. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19 жовтня 2012 року.

Головуючий суддя Осташ А. В.

копія вірна:

Суддя Осташ А. В.