Постанова

від 03.11.2014 по справі 826/14819/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 листопада 2014 року 16:35 № 826/14819/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Радон» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Радон» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якій просить суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0006832203 та № 0008622203 від 27.05.2014.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 14.10.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

27 травня 2014 відповідачем на підставі акта перевірки № 474/26-54-22-03/32107962 від 08.05.2014, прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- 0006822203, яким позивачу за порушення п.п. 138.1, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 217189 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 173751,20 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 43437,80 грн.

- 0006832203, яким позивачу за порушення п.п. 198.6, 200.1, 200.2 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 223022,50 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 178418 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 44604,50 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах наявності у контрагента позивача ознак фіктивності, внаслідок відсутності у останнього трудових ресурсів, основних засобів, а також відсутності суб'єкта господарювання за місцезнаходженням.

Вказані обставини встановлені відповідачем на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ярмак Трейд» № 1597/22-07/38517816 від 28.10.2013, що складений ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Інших обставин неправомірної поведінки позивача акт перевірки в собі не містить.

Суд відхиляє такі доводи відповідача, вмотивовуючи це наступним.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2014 по справі № 826/6356/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014, адміністративний позов ТОВ «Ярмак Трейд» задоволено.

Визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві по вжиттю заходів направлених на проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярмак Трейд» код за ЕДРПОУ 38517816, що оформлено актом

№ 1597/22-07 38517816 від 28.10.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки.

Зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС вилучити з автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію, внесену на підставі Акта №1597/22-0738517816 від 28.10.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ярмак Трейд» код за ЄДРПОУ 38517816 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за серпень 2013 року.

Враховуючи зазначене, Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ярмак Трейд», як неналежний доказ протиправності формування позивачем спірних показників податкової звітності.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2013 між позивачем (покупець) і ТОВ «Ярмак Трейд» (постачальник) укладено договір № 1/05, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін.

Предметом поставки є сантехнічні вироби та побутова техніка.

Передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатково-прибутковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається.

На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством

Дата, вказана покупцем при підписанні видатково-прибуткової накладної є датою поставки товару постачальником.

На підтвердження факту поставки товарів позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії видаткових та податкових накладних (а.с. 1 - 70 Том ІІІ), які складені та оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Відповідні зміни в бухгалтерському обліку позивача за наслідками досліджуваної господарської операції підтверджуються належним чином завіреними копіями оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 (а.с. 91 - 111 Том ІІІ) та оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 (а.с. 44 - 45 Том ІІ).

Розрахунки між позивачем і ТОВ «Ярмак Трейд» підтверджуються належним чином завіреними копіями витягів з електронної системи «Приват 24» (а.с. 46 - 47 Том ІІ).

Наявність у позивача господарських можливостей на зберігання придбаного товару підтверджується належним чином завіреною копією договору про надання складських приміщень № 03 від 01.01.2012, а сам факт складського обліку придбаного товару підтверджується вище згадуваною копією оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 «Товари на складі».

Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що акт перевірки жодних зауважень до змісту та обсягу вказаних вище господарських операцій в собі не містить. Не містить також в собі акт перевірки і жодних доказів невідповідності первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд вважає за можливе, в даному випадку, прийняти вказані документи в якості належних доказів наявності об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по спірним господарським операціям, адже окрім посилань на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача, в яких органами податкової служби робляться висновки про наявність ознак фіктивності в діяльності ТОВ «Ярмак Трейд», інших доводів стосовно неправомірної поведінки позивача акт перевірки

№ 474/26-54-22-03/32107962 в собі не містить.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагенту позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача та актах про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Ярмак Трейд», є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд відхиляє посилання представника відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини можуть мати негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки , спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами відсутності об'єктів оподаткування/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особи був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту та витрат; матеріали справи аналогічних доказів в собі також не містять, внаслідок чого податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства «Радон» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.05.2014 № 0006832203 та № 0008622203.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «Радон» (код ЄДРПОУ 32107962) судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський