ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2014 р. Справа № 876/12291/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,
за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2013 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центнерики" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
встановив:
07.06.2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Центнерики» звернулось до суду із позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. У позовній заяві, із урахуванням уточнення до позовних вимог, просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0010911520 від 11.06.2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2013 р. адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС №0010911520 від 11.06.2013 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив зокрема з того, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів укладених позивачем з ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим», і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим».
Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних правочинів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.
В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент вчинення правочинів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на норми ПК України та зазначає, що в процесі проведення перевірки, результати якої оскаржуються платником податків, встановлено, що ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим» власних виробничих потужностей та трудових ресурсів не мають, що виключає можливість виконання взятих на себе зобов'язань згідно договорів укладених з ТзОВ «Центнерики». До таких висновків податковий орган прийшов ґрунтуючись на інформації здобутій в ході проведення перевірок контрагентів позивача, яка свідчить про фіктивний характер діяльності підприємств.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні обставини.
Так, податковим органом 14.03.2013р. проведено позапланову невиїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Центнерики» (код ЄДРПОУ 32969740) з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТзОВ «Екопласт-Львів» (код ЄДРПОУ 34419121) за період з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 p., ТзОВ «Віктор Ко» (код ЄДРПОУ 20799703) за період з 01.09.2010р. по 30.09.2010р., ПП «МКМ-Сервіс» (код ЄДРПОУ 35383180) за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010р., ТзОВ «Сана Прим» (код ЄДРПОУ 33927607) за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р., про що 18.03.2013 року складено акт №644/15-20/32969740 (т.1 а.с.53-65).
На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 04.04.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0002441520 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 80335,75 грн. (основний платіж - 59892 грн., штрафні (фінансові) санкції - 20443,75 грн.).
За наслідками оскарження позивачем вказаного податкового-повідомлення рішення, відповідачем, з урахуванням рішення про результати розгляду скарги від 28.05.2013 р. №1525/11/10-2005/103 (т.1 а.с.66-69), прийнято 11.06.2013 року податкове повідомлення-рішення №0010911520 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 52965 грн. (основний платіж - 37996 грн., штрафні (фінансові) санкції - 14969,9 грн.).
Підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є викладений у акті перевірки висновок відповідача про порушення позивачем:
1) ведення податкового обліку;
2) не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТзОВ «Екопласт Львів» (код ЄДРПОУ 34419121) за період з 01.08.2010 р, по 31.08.2010 p., ТзОВ «Віктор Ко» (код ЄДРПОУ 20799703) за період з 01.09.2010р. по 30.09.2010р., ПП «МКМ-Сервіс» (код ЄДРПОУ 35383180) за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010р., ТзОВ «Сана Прим» (код ЄДРПОУ 33927607) за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р. у зв'язку із порушенням п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1. п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2012 року №2755-VI, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року, Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 року №88;
3) завищення суми податкового кредиту в Деклараціях з ПДВ за звітні (податкові) періоди з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 p., з 01.09.2010р. по 30.09.2010р., з 01.12.2010 р. по 31.12.2010р., з 01.06.2012 р. по 30.06.2012 р. в сумі 59892,00 грн., що призвело до:
- заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточних звітних (податкових) періодах з урахуванням залишку від'ємного значення попередніх звітних періодів на загальну суму 59892,00 грн., в тому числі: за серпень 2010 р. - на суму ПДВ 24376,00 грн., вересень 2010 р. - на суму ПДВ 5200,00 грн., грудень 2010 р. - на суму ПДВ 8433,00 грн., червень 2012 р. - на суму ПДВ 21883,00 грн.
Таких висновків відповідач дійшов з огляду на те, що позивачем не підтверджено реальності здійснення господарських відносин з ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим» та використавши при проведенні перевірки позивача Акт ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 3315/23-2/33196220 від 30.12.2010 року «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Екопласт-Львів» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2010 року по 04.11.2010 року», Акт ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 3282/23-2/20799703 від 30.12.2010 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Віктор і Ко» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2009 року по року», Акт ДПІ у Галицькому районі м. Львова № 1649/23-209/35383180 від року «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.04.2008 року по 16.06.2011 року», Акт ДПІ у Печерському районі м. Києві ДПС № 3967/22-9/33927607 від 27.09.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сана Прим» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.06.2012 року по 31.07.2012 року», у яких зазначено, що у товариствах відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні спеціалісти, які б проводили роботи відповідно до статутної і ліцензійної діяльності підприємств, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами та підприємствами-постачальниками і підприємствами-покупцями товарів (робіт, послуг).
Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, колегією суддів встановлено придбання позивачем згідно виставлених рахунків від 25.08.2010р. та від 30.08.2010р. (т.1 а.с.76, 77) у ТзОВ «Екопласт-Львів» будівельних матеріалів, що підтверджується видатковими накладними № РН-004356 від 31.08.2010 року, № РН-004358 від 25.08.2010 року (т.1 а.с.92, 93) та податковими накладними № 1627 від 25.08.2010 року № 1736 від 31.08.2010 року (т.1 а.с.81, 82).
Крім того, ТзОВ «Екопласт-Львів» виконало на замовлення позивача монтаж стелі типу Армстронг 108 м2, про що сторонами підписано акт прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2010 року (т.1 а.с.98), сума ПДВ включена у податкову накладну № 1627 від 25.08.2010 року.
У вересні 2010 року ТзОВ «Віктор Ко» виконало на замовлення ТзОВ «Центнерики» брендування АЗС WOG в с. Деревач, про що сторонами підписано акт прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2010 року на суму 31200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5200,00 грн.) (т.1 а.с.97). ТзОВ «Віктор Ко» видало ТзОВ «Центнерики» податкову накладну № 0206 від 30.09.2010 року (т.1 а.с.83).
В грудні 2010 року ТзОВ «Центнерики» придбало у ПП «МКМ-Сервіс» товар згідно видаткових накладних № РН-12-2813 від 28.12.2010 року, № РН-12-2814 від 28.12.2010 року, № РН-12-3006 від 30.12.2010 року (т.1 а.с.94,95,96) та отримало податкові накладні № 1228000013 від 28.12.2010 року, № 1228000014 від 28.12.2010 року, № 1230000006 від 30.12.2010 року (т.1 а.с.84, 85, 86).
Також, між ТзОВ «Сана Прим» та ТзОВ «Центнерики» 01.04.2012 року укладено договір підряду № 010412 (т.1 а.с.218-224) та додаткові угоди (т.1 а.с.70-75, 234, 244, 246-249), відповідно до яких ТзОВ «Сана Прим» виконало на замовлення позивача монтажні роботи, про що сторонами підписано акти прийому-передачі наданих послуг (т.1 а.с.99-101, 232-233, 239, 241, 243,) та видало ТзОВ «Центнерики» податкові накладні (т.1 а.с.87-91, 236, 238, 240, 242).
Оплата придбаних товарів та послуг здійснювалася позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується виписками банку (т.1 а.с.250, т.2 а.с.5, 23, 28, 40, 50-51, 53, 59, 70, 76).
Слід зазначити, що придбані позивачем товари та послуги використані у господарській діяльності, шляхом передачі замовникам, згідно укладених договорів, актів виконаних робіт та актів на списання, що долучені до матеріалів справи (т.2 а.с.6-7, 14, 19-20, 25, 32-33, 36, 45-46, 49, 81, 82-96, 118-138-141).
Так, виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).
Також, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.
Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).
Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.
Надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справах письмовим доказам, колегія суддів бере до уваги вищевикладені норми Закону та вважає безпідставними твердження апелянта щодо недоведеності господарських операцій позивача з «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим» щодо придбання товарів та отримання послуг, оскільки такі підтверджені первинними документами, правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту.
Також у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що господарські операції ТзОВ «Центнерики» підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.
Відтак, висновки податкового органу щодо завищення податкового кредиту не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:
а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
б) дата отримання податкової накладної.
У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону, п.201.6 Податкового Кодексу України).
Не підлягають включенню до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).
У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).
Так, Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.
В контексті викладеного, судом апеляційної інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим» відбулися господарські операції, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит.
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Враховуючи наведене, колегією суддів не встановлено, що відповідач звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів укладених позивачем з ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим», і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс», ТзОВ «Сана Прим».
Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Так, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних правочинів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Частина 5 статті 203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Так, в ході розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та апелянтом не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент вчинення правочинів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ч.ч.1-3 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, суд апеляційної інстанції оцінив наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та прийшов до висновку, що відповідач приймаючи податкове повідомлення-рішення №0010911520 від 11.06.2013 року не діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та нормами чинного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись ч.3 ст.160 КАС України, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2013 р. по справі № 813/4495/13-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя І.В. Глушко
Судді О.О. Большакова
В.Я. Макарик
Ухвала складена в повному обсязі 24.10.2014 року.
Суд | Львівський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 23.10.2014 |
Оприлюднено | 14.11.2014 |
Номер документу | 41329846 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Глушко І.В.
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Коморний Олександр Ігорович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Коморний Олександр Ігорович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Коморний Олександр Ігорович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні