Рішення

від 05.11.2014 по справі 916/3646/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2014 р.Справа № 916/3646/14

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Князєвій К.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Шаркова Н.Р. за довіреністю № НІП 118-021-56-58 від 05.09.2014р.

Від відповідачів: не з'явились.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Firma "TERDENS" Janusz Chudzynski (фірми „Терденс" Януш Худзинські) до приватного підприємства „Декор-Буд", товариства з обмеженою відповідальністю „Нео Технілаб Україна" про стягнення 76 198,34 доларів США, -

ВСТАНОВИВ:

Firma "TERDENS" Janusz Chudzynski (фірми „Терденс" Януш Худзинські), далі по тексту - фірма „Терденс", звернулась до господарського суду Одеської області із позовом до приватного підприємства „Декор-Буд" (далі по тексту - ПП „Декор-Буд"), товариства з обмеженою відповідальністю „Нео Технілаб Україна" (далі по тексту - ТОВ „Нео Технілаб Україна") про солідарне стягнення заборгованості в сумі 25 399,45 доларів США, що еквівалентно 325 676,83 грн. за курсом НБУ на момент пред'явлення позову. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання ПП „Декор-Буд" власних зобов'язань за контрактом № 1 від 04.05.2011р. щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного товару, а також відмовою ТОВ „Нео Технілаб Україна" як поручителем виконати зобов'язання ПП „Декор-Буд", що випливають із вищезазначеного контракту.

Згідно із заявою від 24.09.2014р. позивачем було збільшено розмір заявлених позовних вимог без змін предмета та підстав позову, в результаті чого, фірма „Терденс" просить суд стягнути солідарно з обох відповідачів заборгованість в розмірі 76 198,34 доларів США, що станом на момент подання вказаної заяви було еквівалентно 1 027 893,43 грн. за курсом НБУ. Вказана редакція позовних вимог була прийнята до розгляду господарським судом.

Відповідач ПП „Декор-Буд" повністю заперечує проти заявлених фірмою „Терденс" позовних вимог, наголошуючи на їх безпідставності та необгрунтованості. Зокрема, названий відповідач заперечував факт отримання ним товару від позивача на виконання умов контракту № 1 від 04.05.2011р.

При цьому, суд зазначає, що представник ПП „Декор-Буд" прийняв участь лише в одному із чотирьох судових засідань, яке відбулось 09.10.2014р. В свою чергу, 21.10.2014р. та 05.11.2014р. до суду надійшли клопотання ПП „Декор-Буд" про відкладення судового розгляду та про продовження строку вирішення спору у зв'язку із неможливістю забезпечення явки через зайнятість в інших судових процесах свого повноважного представника Лучківа А.В., який, за твердженням названого відповідача, є єдиним компетентним представником ПП „Декор-Буд" для забезпечення судового захисту інтересів останнього. Розглянувши названі клопотання ПП „Декор-Буд", суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами та доповненнями) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Господарський суд зазначає, що виходячи з положень ст. 28 ГПК України ПП „Декор-Буд" не позбавлене можливості забезпечити участь іншого представника, відмінного від Лучківа А.В. в судових засіданнях по даній справі. Більш того, слід зазначити, що ПП „Декор-Буд", яке було належним чином повідомлене про час та місце проведення кожного засідання суду, забезпечило явку свого представника лише в одне із чотирьох судових засідань по даній справі, здійснюючи при цьому систематичне ознайомлення із матеріалами справи. Крім того, суд звертає увагу названого відповідача на той факт, що ознайомлення із матеріалами даної справи двічі здійснював представник ПП „Декор-Буд" Туней М.А., довіреність на підтвердження повноважень якої наявна у матеріалах справи, у зв'язку з чим, названий відповідач в будь-якому разі мав реальну можливість забезпечити явку свого іншого представника в судові засідання по даній справі, які відбулись 22.10.2014р. та 05.11.2014р.

Таким чином, суд вважає, що саме з метою затягування вирішення даного спору по суті ПП „Декор-Буд" не забезпечує явку свого представника в судові засідання, систематично звертаючись до суду із клопотаннями про відкладення розгляду справи.

З викладених обставин господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для подальшого відкладення розгляду справи. Крім того, з огляду на відсутність необхідності у витребуванні додаткових доказів, необхідних для вирішення спору, господарським судом також було відхилене клопотання ПП „Декор-Буд" про продовження строку вирішення спору.

Відповідач ТОВ „Нео Технілаб Україна" повністю заперечує проти позову через його безпідставність та необгрунтованість. При цьому, після ознайомлення із правовою позицією ТОВ „Нео Технілаб Україна" по даній справі, позивач звернувся до суду із заявою, яка підписана представником фірми „Терденс", що діє на підставі нотаріально посвідченої за законодавством Республіки Польща довіреності від 05.09.2014р., про відмову від позовних вимог, пред'явлених в межах даної справи до ТОВ „Нео Технілаб Україна. Розглянувши вказану заяву фірми „Терденс", господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В силу положень ст. 78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Приймаючи до уваги, що відмова фірми „Терденс" від пред'явлених в межах даної справи позовних вимог до ТОВ „Нео Технілаб Україна" про стягнення заборгованості в сумі 76 198,34 доларів США була викладена у письмовій заяві, що адресована господарському суду, підписана представником позивача, повноваження якого передбачають право повної або часткової відмови від позовних вимог, господарський суд приймає відмову фірми „Терденс" від позовних вимог, пред'явлених до ТОВ „Нео Технілаб Україна", що, в силу приписів ст. 78, п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, має наслідком припинення провадження у даній справі щодо вказаної частини вимог.

Таким чином, в межах даної справи господарським судом розглядаються позовні вимог про стягнення із ПП „Декор-Буд" на користь фірми „Терденс" заборгованості за поставлений на виконання умов контракту № 1 від 04.05.2011р. товар в загальній сумі 76 198,34 доларів США.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

04.05.2011р. між фірмою „Терденс", юридичною особою за законодавством Республіки Польща, (Продавець) та ПП „Декор-Буд" (Покупець) було укладено контракт № 1, у відповідності до п.п. 1.1 - 1.3 якого Предметом даного договору є поставки Продавцем товару Покупцю. Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити товар у відповідності до вимог даного договору. Найменування, ціна та кількість товару вказується в рахунку-фактурі.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність") зовнішньоекономічною діяльністю є діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності Іноземні суб'єкти господарської діяльності - суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є зокрема юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. При цьому, статтею 5 названого закону передбачено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

У відповідності до ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

З огляду на вищезазначені положення чинного законодавства, а також приймаючи до уваги суб'єктний склад учасників контакту № 1 від 04.05.2011р. та юридичну направленість даної угоди, господарський суд дійшов висновку, що між сторонами по справі був укладений зовнішньоекономічний договір з метою здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Вирішуючи питання можливості застосування до умов даного зовнішньоекономічного договору права України, господарський суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України „Про міжнародне приватне право".

Так, відповідно до ст. 1 Закону України „Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 року N 2709-IV (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України „Про міжнародне приватне право") для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: 1) приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; 2) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; 3) колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України „Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

В свою чергу, у відповідності до ч. 1 ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3941-ХІІ, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.

Положеннями п. 6.2 контракту № 1 від 04.05.2011р. передбачено, що за невиконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальністю згідно з діючим законодавством України та Польщі.

Таким чином, приймаючи до уваги, що контракт № 1 від 04.05.2011р. між двома сторонами, одна із яких є юридичною особою за законодавством України, а інша юридичною особою за законодавством Республіки Польща, був укладений на території України, а саме у м. Дрогобич, і його зміст не дозволяє можливості встановити, право якої із вказаних держав було обрано сторонами для врегулювання власних зобов'язань за цим правочином, а також враховуючи, що сторонами по справі у вказаній угоді не погоджено, право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли із цього правочину, суд, керуючись положеннями ч. 1 ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3941-ХІІ, доходить висновку, що до правовідносин, що виникли із укладеного між сторонами контракту № 1 від 04.05.2011р. підлягають застосуванню норми права України.

Згідно з положеннями п.п. 2.1 - 2.5 контракту № 1 від 04.05.2011р. товар передається Покупцю на складі Продавця. Завантаження товару здійснюється силами Продавця і за його рахунок. Вивантаження товару здійснюється силами Покупця і за його рахунок. Вивіз товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах FCA - Ожарув Мазовецкі (Incoterms 2000). Товар повинен супроводжуватись наступними документами: сертифікат походження товару; рахунок-фактура у 2 примірниках; специфікація; митна декларація; CMR.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Як свідчать матеріали справи, а саме копія вантажної митної декларації № 209020000/2011/001794 /а.с. 95 - 103/, що була подана до Львівської митниці для оформлення імпортної операції, відповідачем ПП „Декор-Буд" було ввезено на митну територію України із Республіки Польща товар, придбаний у фірми „Терденс" загальною вартістю 76 198,34 доларів США, перелік якого відповідає змісту виставлених позивачем рахунків-фактур № І/000002/2011 від 09.05.2011р. та № І/000001/2011 від 09.05.2011р. Відправником/експортером товару за вказаною декларацією визначена фірма „Терденс", а отримувачем - ПП „Декор-Буд".

Приймаючи до уваги, що умовами контракту № 1 від 04.05.2011р. передбачена передача товару на складі Продавця на території Республіки Польща шляхом його вивезення Покупцем - резидентом України, а також враховуючи зміст вищезазначеної вантажної митної декларації, поданої ПП „Декор-Буд" до Львівської митниці, господарський суд доходить висновку про підтвердження матеріалами справи факту прийняття відповідачем товару загальною вартістю 76 198,34 доларів США за вказаною угодою.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 контракту № 1 від 04.05.2011р. оплата за продукцію проводиться в доларах США за узгодженими цінами згідно рахунку-фактури або специфікації. Форма розрахунку: оплата за товар Покупцем проводиться протягом 120 днів з моменту виставленого рахунку Покупцем, дрібними партіями. Оплата товару здійснюється Покупцем в доларах США, шляхом переведення коштів на валютний рахунок Продавця згідно виставленого рахунку-фактури за кожну партію товару.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, як свідчать матеріали справи, ПП „Декор-Буд" в порушення прийнятих на себе грошових зобов'язань за контрактом № 1 від 04.05.2011р. взагалі не здійснило оплати вартості товару, придбаного у позивача, вартістю 76 198,34 доларів США. В результаті викладеного, станом на момент вирішення даного спору за відповідачем рахується прострочена заборгованість перед фірмою „Терденс" в загальній сумі 76 198,34 доларів США.

Положеннями ч. 2 ст. 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 1, 7 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93 (з наступними змінами та доповненнями) валютними цінностями є зокрема іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Валютники операціями є зокрема операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.

Як зазначено в аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, складеного Верховним Судом України (лист від 01.07.2014р.):, „Відповідно до положень ч. 2 ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом від 19 лютого 1993 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет N 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України (затверджено постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 30 травня 2007 р. N 200; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за N 656/13923), Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджено постановою Правління НБУ від 29 грудня 2000 р. N 520; зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за N 152/5343) та іншими документами.

Згідно зі ст. 524 ЦК зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з пунктами 1 та 2 ст. 533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на зміст зазначеної статті та беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, суди у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті повинні зазначити в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню у цій іноземній валюті з вказівкою на конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

Попри зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК, ч. 3 ст. 533 ЦК, Декрет N 15-93)."

Таким чином, з огляду на вищенаведені положення закону та судову практику з приводу вирішення спорів, в яких іноземна валюта виступає валютою зобов'язання, господарський суд доходить висновку про правомірність стягнення із ПП „Декор-Буд" на користь позивача спірної суми заборгованості в іноземній валюті відповідного зобов'язання, а саме в доларах США.

З огляду на вищевикладені обставини, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення із ПП „Декор-Буд" на користь фірми „Терденс" заборгованості за поставлений товар в сумі 76 198,34 доларів США, у зв'язку з чим, заявлені в межах даної справи позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ПП „Декор-Буд" перед фірмою „Терденс" в загальній сумі 76 198,34 доларів США витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі шляхом присудження до стягнення із ПП „Декор-Буд" на користь фірми „Терденс" заборгованості в сумі 76 198,34 доларів США відповідно до ст.ст. 1, 3, 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 1, 4 Закону України „Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 року N 2709-IV (з наступними змінами та доповненнями), ст. 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3941-ХІІ, ст.ст. 11, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 610, 612, 617, 625, 629, 662, 664, 692, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 7 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93 (з наступними змінами та доповненнями). При цьому, провадження у справі в частині позовних вимог, пред'явлених до ТОВ „Нео Технілаб Україна", підлягає припиненню на підставі п. 4 ч 1 ст. 80 ГПК України.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Прийняти відмову Firma "TERDENS" Janusz Chudzynski (фірми „Терденс" Януш Худзинські) від позовних вимог, пред'явлених до товариства з обмеженою відповідальністю „Нео Технілаб Україна".

2. Провадження у справі № 916/3646/14 в частині позовних вимог Firma "TERDENS" Janusz Chudzynski (фірми „Терденс" Януш Худзинські) до товариства з обмеженою відповідальністю „Нео Технілаб Україна" - припинити.

3. Позов задовольнити.

4. Стягнути з приватного підприємства „Декор-Буд" /82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. М. Грушевського, 70, кв. 91, ідентифікаційний код 35826231/ на користь Firma "TERDENS" Janusz Chudzynski (фірми „Терденс" Януш Худзинські) /код NIP 118-021-56-58; вул. Міцкевича, 46 05-850 Ожарув Мазовецкі, Республіка Польща / ul. Mickiewicza, 46 05-850 Ozarow Mazowiecki Polska/ заборгованість в сумі 76 198 доларів США 34 центи /сімдесят шість тисяч сто дев'яносто вісім доларів США 34 центи/, судовий збір в сумі 20 218 грн. 80 коп. /двадцять тисяч двісті вісімнадцять грн. 80 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 10.11.2014р.

Суддя С.П. Желєзна