Рішення

від 29.10.2014 по справі 910/9336/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9336/14 29.10.14

За позовом ОСОБА_1

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельне підприємство "Центр"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Брюмайстер"

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя Цюкало Ю.В.

Суддя Босий В.П.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін: не з'явилися.

Суть спору:

16 травня 2014 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява б/н від 15.05.2014р. ОСОБА_1 (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельне підприємство "Центр" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Брюмайстер" (відповідач-2) в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати недійсним договір оренди нежилих приміщень за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 16-В, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельне підприємство "Центр" (код ЄДР 30214765) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брюмайстер» (код ЄДР 38511023).

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладення між відповідачами договору оренди, за яким була здійснена передача в оренду нежилих приміщень за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 16-В, відбулося з порушенням ст.ст. 203, 215, 241 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позивач і звертається до суду за захистом свого порушеного права, оскільки вважає, що його права на управління ТОВ "Торговельне підприємство "Центр" є порушеними та, відповідно, просить суд визнати такий правочин щодо передачі майна в оренду недійсним в судовому порядку.

Відповідач-1 надав до суду відзив на позовну в якому проти позову, за викладених у відзиві підстав, заперечує і вважає, що є підстави для застосування ст. 80 ГПК України та припинення провадження у справі.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач-2 проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 910/9336/14. Розгляд справи призначено на 23.06.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 суддею Цюкало Ю.В. розгляд справи відкладено до 14.07.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів; відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 23.07.2014.

21.07.2014 від позивача надійшла заява про виправлення описки. Відповідно до вказаної заяви позивач просив суд виправити описку, допущену при виготовленні ухвал Господарського суду міста Києва, а саме, вважати вірним назву відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельне підприємство "Центр".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2014 відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 30.07.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 виправлено в ухвалах Господарського суду міста Києва від 20.05.2014, 23.06.2014, 14.07.2014, 23.07.2014 у справі № 910/9336/14 допущені технічні описки.

В судовому засіданні 30.07.2014 з технічних причин здійснити фіксацію судового процесу виявилось неможливим, у зв'язку з чим справу знято з розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 суд ухвалив розгляд справи № 910/9336/14 здійснити колегіально у складі трьох суддів.

30.07.2014 суддя Цюкало Ю.В. звернувся до заступника голови Господарського суду міста Києва із заявою про визначення складу суду для колегіального розгляду справи.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 для колегіального розгляду справи визначено наступний склад суду: Цюкало Ю.В. (головуючий), Босий В.П., Котков О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 вищевказаною колегією суддів прийнято справу до провадження. Розгляд справи призначено на 27.08.2014.

27.08.2014 суддя Цюкало Ю.В. звернувся до заступника голови Господарського суду міста Києва із заявою про визначення складу суду для колегіального розгляду справи у зв'язку із перебуванням судді Коткова О.В. у відпустці.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 27.08.2014, у зв'язку із перебуванням судді Коткова О.В. у відпустці, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Цюкало Ю.В., суддя Босий В.П., суддя Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 вищевказаною колегією суддів прийнято справу до провадження. Розгляд справи призначено на 06.10.2014.

Судове засідання, призначене на 06.10.2014р., не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 29.10.2014 року.

Під час перебування справи на розгляді в суді позивач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, в судовому засіданні 14.07.2014р. подав до суду заяву б/н від 14.07.2014р. «Про зміну предмету позову» в якій позивач просить суд:

- визнати недійсним договір, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельне підприємство "Центр" (код ЄДР 30214765) передало в оренду або інше користування нежилі приміщення за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 16-В. Відповідна заява була прийнята судом до розгляду за заявленим позовом б/н від 15.05.2014р.

06 жовтня 2014 року через канцелярію до суду від відповідача-2 надійшла заява б/н від 06.10.2014р. «Про припинення провадження у справі (в порядку п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України)» в задоволенні якої, з підстав її необґрунтованості в аспекті вимог п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, зокрема з підстав неналежного обґрунтування в заяві правових підстав для припинення провадження у справі та їх достатності для такого припинення, судом було відмовлено.

Відповідно до підпункту 3.9.2. пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач є учасником ТОВ "Торговельне підприємство "Центр" та володіє часткою у статутному капіталі в розмірі 60% статутного капіталу цього товариства, що слідує з положень Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельне підприємство "Центр" (копія статуту в справі).

Позивач зазначає, що йому стало відомо, що за адресою: місто Київ, проспект Героїв Сталінграду, 16В розташований заклад громадського харчування ресторан-броварня «Бир Лайв», який управляється Товариством з обмеженою відповідальністю «Брюмайстер».

Позивач вказує, що відповідач-2 з 27.12.2012 року до теперішнього часу зареєстровано та знаходиться за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 16-В, тобто в приміщеннях, які належать відповідачу-1.

Як стверджує позивач, він як учасник ТОВ "Торговельне підприємство "Центр", якому належить 60% голосів, чи його представник не брали участь та не голосували на загальних зборах учасників щодо питань надання TOB «Брюмайстер» прав користування приміщеннями, що належить ТОВ "Торговельне підприємство "Центр", за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 16-В, оскільки це питання не виносилось на розгляд загальних зборах учасників ТОВ "Торговельне підприємство "Центр", а тому загальні збори учасників не могли бути проведенні у законний спосіб, оскільки був би порушений необхідний кворум для повноважних загальних зборів учасників та за відсутності достатньої кількості голосів, рішення з будь-якого питання не могло бути прийнято. Відтак, надання TOB «Брюмайстер» прав користування приміщеннями, що належить ТОВ "Торговельне підприємство "Центр", за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 16-В, без рішення загальних зборах учасників є незаконним.

Окрім того, за переконанням позивача, договір оренди приміщень був укладений директором відповідача-1 без належних повноважень на його укладення, а тому повинен бути визнаний недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону на підставі ст.ст. 203, 215, 241 Цивільного кодексу України.

З викладеними повивачем в позовній заяві твердженнями відповідач-1 не погоджується та у своєму відзиві вказав, що позивач навмисно вводить суд в оману про визнання недійсним договору оренди щоб отримати доступ до документів товариства в односторонньому порядку, що у свою чергу суперечить Статуту товариства. Директор же товариства звітує виключно перед Загальними зборами, а не перед одним із співзасновників.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач-2 зауважив на тому, що між відповідачем-2 та відповідачем 1 не існує договору оренди нежитлових приміщень, який просить позивач визнати не дійсним. Згідно ст. 12 Закон України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу. Відповідачу-2 не зрозуміло, які права позивача як фізичної особи в принципі можуть бути порушені при господарських взаємовідносинах двох юридичних осіб. Не існує норми Закону України, яка б надала право фізичній особі втручатися в діяльність двох юридичних осіб, зокрема шляхом визнання між ними договору оренди недійсним на беззаконних підставах.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги, з урахуванням поданих уточнень згідно заяви б/н від 14.07.2014р. «Про зміну предмету позову», задоволенню не підлягають з наступних підстав.

За ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Згідно ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

З матеріалів справи випливає, що позивач є учасником ТОВ "Торговельне підприємство "Центр" та володіє часткою у статутному капіталі названого товариства в розмірі 597 909,94 грн., що становить 60% статутного капіталу цього товариства, що слідує з положень Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельне підприємство "Центр".

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як свідчать матеріали справи, 10 січня 2013 року між відповідачем-1, як Орендодавцем, та відповідачем-2, як Орендарем, було укладено договір оренди б/н нерухомого майна розташованого в м. Києві за адресою просп. Героїв Сталінграду, 16-В (копія договору, отриманого на судовий запит від 23.07.2014р., міститься в матеріалах справи), за п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове, оплатне користування нежитлові приміщення розташовані у м. Києві за адресою проспект Героїв Сталінграду, 16-В, загальною площею 801,30 кв. м., для організації та експлуатації закладу громадського харчування.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 241 Цивільного кодексу України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що договір, за яким відповідач-1 передав в оренду або інше користування нежилі приміщення за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 16-В, укладений з порушенням ст.ст. 203, 215, 241 Цивільного кодексу України, а відтак такий правочин щодо передачі майна в оренду слід визнати недійсним в судовому порядку.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Так, предметом заявленого позову з урахуванням уточнень є матеріально-правова вимога позивача про визнання недійсним договору за яким відповідач-1 передав в оренду або інше користування нежилі приміщення за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 16-В.

Будь-яких ідентифікуючих ознак оспорюваного позивачем та укладеного з боку відповідача-1 правочину, як то до єдиного документа, підписаного сторонами з зазначенням, в тому числі, дати і місця його укладення та його сторін з огляду на приписи ст. 181 Господарського кодексу України, позивачем не зазначено та, незважаючи на обставини надходження до суду договору оренди б/н нерухомого майна розташованого в м. Києві за адресою просп. Героїв Сталінграду, 16-В від 10 січня 2013 року, що був укладений між відповідачем-1, як Орендодавцем, та відповідачем-2, як Орендарем, до суду не заявлено.

В інформаційному листі від 11.04.2005р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» Вищий господарський суд України довів до відома господарським судам України відповідь на питання про те: «Чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог?» та вказав, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 4 статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача. Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення. Слід мати на увазі, що Верховним Судом України у постанові від 13.07.2004р. у справі N 10/732 викладено правову позицію, згідно з якою "суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду".

Дане узгоджується з положеннями постанови від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» пленуму Вищого господарського суду України, за якою господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.

В інформаційному листі від 29.06.2010р. N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України і довів до відома господарським судам України відповіді на питання, і зокрема про те, що господарський суд не вправі на власний розсуд змінювати позовні вимоги у справі, в тому числі збільшувати чи зменшувати їх розмір, і т. ін.

Суд відмічає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам встановленим чинним законодавством, зокрема, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Способи захисту цивільних прав передбачені правовими нормами, які регулюють конкретні/певні правовідносини. Суд може захистити цивільне право або законний інтерес лише способом, встановленим договором або законом.

Проаналізувавши наведені норми закону та дослідивши обставини справи в цілому, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, приймаючи до уваги те, що суд не вправі змінити та/або внести зміни до вимог позивача на власний розсуд, з огляду на те, що уточнень до предмету позову від позивача не надходило, суд дійшов висновку, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права не передбачений законом або договором, а відтак не може бути предметом розгляду господарського суду.

Суд також зауважує на тому, що в силу, п.п. 1, 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, а також виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Втім, зважаючи на те, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, в той же час не зобов'язаний, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, приймаючи до уваги, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, господарський суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині визначення предмету спору у справі № 910/9336/14 згідно заявлених в позові б/н від 15.05.2014р. обставин з урахуванням поданих уточнень за заявою б/н від 14.07.2014р. «Про зміну предмету позову» в частині визначення ідентифікуючих ознак того чи іншого договору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, за вказаних позивачем в позові б/н від 15.05.2014р., з урахуванням поданих уточнень згідно заяви б/н від 14.07.2014р. «Про зміну предмету позову», підстав, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 33, 38, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Копію даного рішення направити сторонам по справі № 910/9336/14.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.11.2014р.

Головуючий суддя Ю.В. Цюкало

Суддя В.П. Босий

Суддя М.Є. Літвінова