Рішення

від 06.11.2014 по справі 910/19556/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19556/14 06.11.14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора Плюс»

Про стягнення 230 169,86 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 особа встановлена

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора Плюс» (далі - відповідач) про стягнення 230 169,86 грн., а саме: 200 000,00 грн. - основного боргу, 5 769,86 грн. - 3% річних, 24 400,00 грн. - збитків від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором № 01/08 від 01.08.12. про надання поворотної фінансової допомоги, оскільки в порушення умов вказаного Договору та норм чинного законодавства, надані грошові кошти у встановлений строк відповідачем повернуті позивачу не були.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.14. порушено провадження у справі № 910/19556/14 та призначено її до розгляду на 07.10.14.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 07.10.14. представників сторін та з огляду на невиконання ними вимог ухвали суду від 17.09.14., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 06.11.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 06.11.14. позивачем підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 06.11.14. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними та підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що наданий позивачем.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/19556/14.

В судовому засіданні 06.11.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.12. між позивачем (далі - Позикодавець) та відповідачем (далі - Позичальник) було укладено Договір № 01/08 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути поворотну фінансову допомогу у визначені Договором терміни.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з моменту перерахування коштів відповідно до п. 2.1 Договору Позичальникові і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору, розмір поворотної фінансової допомоги становить 200 000,00 грн.

Згідно з п. п. 3.1, 3.2 Договору, Позикодавець надає поворотну фінансову допомогу Позичальникові в день підписання сторонами Договору. Поворотна фінансова допомога надається в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідних коштів Позикодавцем на розрахунковий рахунок Позичальнику.

У відповідності до наявної в матеріалах справи квитанції № ОК4126283 від 01.08.12. та витягу з виписки по рахунку позивача, ним на виконання умов Договору було перераховано на рахунок відповідача за реквізитами, вказаними в Договорі, поворотну фінансову допомогу в розмірі 200 000,00 грн.

Положеннями п. 4.1 Договору визначено, що термін поворотної фінансової допомоги визначається з моменту набуття чинності Договором і діє до 31.07.13. Поворотна фінансова допомога повертається 31.07.13. (п. 5.1 Договору).

Термін, визначений у п. 4.1 Договору може бути продовжений за погодженням сторін (п. 4.2 Договору).

Доказів продовження терміну, визначеного п. 4.1 Договору сторонами не надано.

Таким чином, відповідач повинен був повернути позивачу грошові кошти за Договором в розмірі 200 000,00 грн. 31.07.13.

Проте відповідач всупереч умов Договору та вимогам діючого законодавства надані грошові кошти у встановлений строк відповідач не повернув.

З метою повернення коштів позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 12.05.14. (направлена відповідачу 19.05.14. у відповідності до наявного в матеріалах справи оригіналу опису вкладення в цінний лист), в якій вимагав погасити заборгованість за Договором.

Оскільки відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою договір про надання поворотної фінансової допомоги є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалось, положеннями п. 4.1 Договору визначено, що термін поворотної фінансової допомоги визначається з моменту набуття чинності Договором і діє до 31.07.13. Поворотна фінансова допомога повертається 31.07.13. (п. 5.1 Договору).

Згідно з ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв поворотну фінансову допомогу, однак в обумовлені строки не повернув вказаної суми, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 200 000,00 грн.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 24 400,00 збитків від інфляції та 5 769,86 грн. - 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду розмір 3% річних становить 5 736,99 грн., розмір збитків від інфляції становить 24 017,73 грн.

В іншій частині 3% річних в розмірі 32,87 грн. та збитки від інфляції в розмірі 382,27 грн. нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора Плюс» (03037, м. Київ, вул. Механізаторів, б. 9-А; ідентифікаційний код 31484287) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 24 017 (двадцять чотири тисячі тринадцять) грн. 73 коп. - збитків від інфляції, 5 736 (п'яти тисяч сімсот тридцять шість) грн. 99 коп. - 3% річних, 4 595 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 08 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.11.14.

Суддя Т.М. Ващенко