Постанова

від 07.11.2014 по справі 813/2764/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2014 року Справа № 813/2764/14

11 год. 26 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя КравцівО.Р.,

секретар судового засідання Небесна М.В.,

від позивача Стефак Т.В.,

від відповідача Шиба А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього торгово-комерційного підприємства «Євронафта - Д» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, -

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Дочірнє підприємство «Євронафта - Д» (далі - позивач, ДП «Євронафта - Д») з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0003292211 від 06.12.2013 року, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 14932,00 грн., в т.ч. за основним платежем 14761,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 171,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0003302211 від 06.12.2013 року, яким встановлено порушення п. 198.1, 198.2, 198.3 Податкового кодексу України та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 777175,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0001222211 від 27.02.2014 року яким встановлено порушення п. 198.1, 198.2, 198.3 Податкового кодексу України та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2004,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки позивача є недостовірними, необґрунтованими та спростовуються усією необхідною первинною документацією долученою до матеріалів справи. Висновки контролюючого органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами не є нікчемними, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом чи рішенням суду. Крім того, зазначив, що прямої заборони на здійснення господарської діяльності юридичною особою, що знаходиться в процесі припинення, законодавством не передбачено. Зазначив, що СДПІ не висловлено жодних застережень ні до податкової звітності позивача, ні до первинної документації. З врахуванням викладеного, просив позов задовольнити.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю з підстав, що викладені у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю із підстав, викладених у письмових запереченнях /Т.ІІ, а.с.2-8/ та додаткових поясненнях по справі /Т.ІІ, а.с.27-29/. Зазначив, що на позачергових загальних зборах ВАТ «НКП-Галичина», що відбулися 13.10.2007 року (протокол № 2/2007) прийнято рішення припинити ДТКП «Євронафта-Д» ВАТ «НКП-Галичина» шляхом ліквідації, припинення підприємства провести протягом одного року з моменту прийняття рішення про її ліквідацію. Таким чином, строк ліквідації позивача завершився 13.10.2008 року, однак позивач продовжує здійснювати господарську діяльність. Крім того, на переконання податкового органу, позивачем у податковій звітності позивачем відображені господарські операції з суб'єктами господарювання без реальної мети настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Додатково звернув увагу, що усе майно позивача перебуває у податковій заставі, що відчужувалося з огляду на вищевказане без згоди контролюючого органу. Пояснив, що з огляду на те, що ліквідаційна комісія уповноважена тільки провести припинення позивача, така не була уповноважена вчиняти будь-які господарські операції від імені ДТКП «Євронафта-Д». Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ДТКП «Євронафта-Д» зареєстроване як юридична особа 10.11.1996 року Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради з присвоєнням ідентифікаційного коду 22359747 та здійснює наступний вид діяльності за КВЕД-2010: 46.71 оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами /Т.І, а.с.206/.

Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області в період з 04.11.2013 року по 07.11.2013 року проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 31.08.2013 року, про що складено акт № 219/22-2/22359747 від 14.11.2013 року /Т.І, а.с.15-43/.

Вищевказаним актом перевірки, зокрема, встановлено порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 14761 грн., в т.ч. за квітень 2011 року в сумі 14761 грн. та завищення рядка 24 за серпень 2013 року в сумі 777175,00грн.;

- пп. 49.18.1 п. 49.18 ст 49 та абз. 3 п. 46.1 п. 46.1 ст. 46 розділу ІІ, п. 203.1 ст. 203, п. 201.15 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України - несвоєчасно подано податкову декларацію з ПДВ, Додатку 5 до Декларації та реєстри виданих та отриманих податкових накладених за квітень 2013 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» 0003292211 від 06.12.2013 року за платежем податок на додану вартість на суму 14932,00 грн. (в т.ч. штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 171,00 грн.) /Т.І, а.с.12/;

- форми «В4» № 0003302211 від 06.12.2013 року, відповідно до якого зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 777175,00 грн. (сума завищення від'ємного значення) /Т.І, а.с.13/.

За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень контролюючого органу прийняте податкове повідомлення рішення форми «В4» № 0001222211 від 27.02.2014 року, відповідно до якого зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2004,00 грн. (сума завищення від'ємного значення) /Т.І, а.с.14/.

Однак, ДТКП «Євронафта-Д», вважаючи такі рішення необґрунтованими, незаконними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, звернулося із позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 31.08.2013 року встановлено його заниження в загальній сумі 14761,00 грн., в т.ч. за квітень 2011 року та завищення рядка 24 за серпень 2013 року в сумі 777175,00 грн., що не визнається позивачем та оспорено у судовому порядку

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як зазначено у п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У п. 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п. 201.6 ПК України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 966-ХІV) обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У ст. 2 Закону № 966-ХІV визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 Закону № 966-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України № 143 від 29.03.2003 року «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання», передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Відповідно до пп. 1.2 п. 1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пп. 2.1 п. 2 Положення).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону № 966-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 Закону № 966-ХІV).

Частиною 5 ст. 8 Закону № 966-ХІV передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Отже, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції. У протилежному випадку є обґрунтовані підстави для висновку про відсутність самої господарської операції.

Тим не менше, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди (бюджетного відшкодування з бюджету) є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Зокрема, на необґрунтованість податкової вигоди (тобто безпідставне зменшення сум податкових зобов'язань до сплати в бюджет, отримання бюджетного відшкодування тощо) можуть також вказувати, підтверджені належними доказами доводи податкового органу, щодо відсутності первинних документів; обліку з метою оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані із фактом виникнення податкової вигоди якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність основних засобів та виробничих потужностей для досягнення результатів позитивної підприємницької, економічної діяльності; неможливості реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом з матеріалів адміністративної справи встановлено, що ДТКП «Євронафта-Д» (поклажодавець) впродовж періоду, що перевірявся контролюючим органом укладено наступні договори зберігання:

- з ВАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (зберігач) № 13в/160 від 21.11.2007 року /Т.І, а.с.102/, відповідно до якого зберігач зобов'язується прийняти на зберігання та зберігати майно, передане йому поклажодавцем, і повернути майно на умовах, визначених договором, а поклажодавець зобов'язується передати зберігачу майно та відшкодувати його витрати, пов'язані з виконанням цього договору. Кількість та асортимент майна, що передається на зберігання на умовах цього договору, визначається в актах приймання-передачі майна, згідно п. 3.1. договору. Поклажодавець відшкодовує зберігачу витрати по зберіганню майна в розмірах, передбачених в додатках до цього договору, що є його невід'ємною частиною зі складанням відповідного акту приймання-передачі наданих послуг. При цьому нарахування плати за зберігання майна починається з наступного календарного місяця після прийняття майна на зберігання. Розрахунки проводяться шляхом безготівкового перерахування у встановленому порядку необхідних до сплати сум на поточний рахунок зберігача в строк не пізніше 60 банківських днів, починаючи з дня одержання поклажодавцем виставленого зберігачем рахунку (п.1, 2, 6 договору). Відповідно до додаткових угод № 1 від 28.12.2007 року, № 2 від 29.12.2008 року, № 5 від 29.12.2011 року продовжено дію договору до 31.12.2012 року, а в частині здійснення розрахунків - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору /Т.І, а.с.103, 104, 105/. Відповідно до угоди від 29.03.2012 року сторони дійшли згоди припинити з 31.03.2012 року дію договору зберігання від 21.11.2007 року та повернути майно передане поклажодавцю на зберігання /Т.І, а.с.106/. Відповідно до Додатку № 3 від 30.03.2012 року сторони визначили, що зберігання майна один повний місяць коштує 12000,00 грн. (в т.ч. ПДВ) /Т.І, а.с.116/;

- з ВАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (зберігач) № 32/12-011 від 30.03.2012 року /Т.І, а.с.109/ з додатком № 1 /Т.І, а.с.112-113/, відповідно до якого зберігач зобов'язується прийняти на зберігання та зберігати товарно-матеріальні цінності, передані йому поклажодавцем, і повернути майно на умовах, визначених договором, а поклажодавець зобов'язується передати зберігачу майно та відшкодувати його витрати, пов'язані з виконанням цього договору. Найменування, технічні характеристики, кількість та асортимент майна, що передається на зберігання на умовах цього договору, визначаються в додатку 3 1 до договору, що є його невід'ємною частиною. Передача майна оформляється відповідним актом приймання-передачі майна. Сторони погодили, що вартість зберігання майна становить 12000,00 грн., в т.ч. ПДВ за один місяць зберігання майна. Поклажодавець відшкодовує зберігачу витрати по зберіганню на підставі актів приймання-передачі наданих послуг. Плата за зберігання починає нараховуватись з 01.04.2012 року, розрахунки здійснюються безготівково, не пізніше 60 банківських днів, починаючи з дня одержання рахунку. Акт приймання-передачі наданих послуг за звітний період, підписаний сторонами, є підтвердженням наданих зберігачем послуг, передбачених договором, за звітний період та підтвердженням прийняття цих послуг поклажодавцем (п.1, 2, 3.1, 6.1, 6.2, 6.4 договору). Термін дії договору по 31.12.2012 року. Відповідно до додаткових угод від 18.09.2012 року та 03.01.2013 року коригувалася ціна договору, яка так і залишилася на рівні 12000,00 грн., в т.ч. ПДВ. /Т.І, а.с.110, 111/;

- з ПАТ «Укрнафта» (зберігач) № 29/432-Р від 06.09.2012 року /Т.І, а.с.117-118/, відповідно до якого зберігач зобов'язується через свою структурну одиницю Гнідинцівський ГПЗ прийняти на зберігання теплообмінники 1200 ТП-УКЗ-1,6-М1/25-4У в кількості 5 шт., передане йому поклажодавцем, і повернути майно на умовах, визначених цим Договором, а поклажодавець зобов'язується передати структурній одиниці зберігача майно та відшкодувати його витрати, пов'язані з виконанням цього договору. Передача майна на зберігання поклажодавцем та його прийняття зберігачем відбувається на території структурної одиниці зберігача та оформляється актом прийому-передачі, та вважається переданим з моменту складення акту. Найменування, технічні характеристики, кількість та асортимент майна, що передається на зберігання, визначаються в додатку до договору. Доставка на зберігання здійснюється за рахунок структурних одиниць зберігача. Сторони погодили вартість зберігання переданого поклажодавцем структурній одиниці зберігача, згідно даного договору становить 1000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 167,67 грн.) за один повний місяць зберігання майна. Поклажодавець відшкодовує зберігачу витрати по зберіганню майна на підставі складених сторонами відповідних актів приймання-передачі наданих послуг. Оплата за цим договором проводиться щомісячно, шляхом здійснення поклажодавцем безготівкового перерахування грошових сум, на поточний рахунок структурної одиниці зберігача в строк не пізніше 15 банківських днів з моменту підписання актів, на підставі рахунку (п. 1, 2, 5.1, 5.2 договору). Згідно з додатку № 1 від 06.09.2012 року зберігач прийняв на зберігання майно за переліком на загальну вартість 156823,15 грн. (в т.ч. ПДВ 26137,19 грн.), відповідно до додаткової угоди № 2 від 03.01.2013 року термін дії договору закінчується 03.01.2013 року /Т.І, 119,120/;

- з ВАТ «Дніпронафтопродукт» (зберігач) № 2412/09-21 від 24.12.2009 року /Т.І. а.с.121-122/, відповідно до якого в порядку та на умовах визначених договором, зберігач зобов'язується приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності , які передаються поклажодавцем, і повернути їх у схоронності за першою вимогою.послуги за договором вважаються фактично виконаними з моменту підписання акту виконаних послуг, обов'язок по складанню якого покладається на зберігача, при умові фактичного знаходження товару на зберіганні. Оплата послуг здійснюється щомісячно в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок зберігача протягом 10 банківських днів з моменту підписання актів. Вартість послуг зі зберігання визначається у протоколах узгодження ціни за зберігання, який є невід'ємною частиною до договору.

Суд зазначає, що Вищим адміністративним судом України в листі № 742/11/13-11 від 02.06.11 року визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема наступні обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

3. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської діяльності: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

На підтвердження реальності операцій за вказаними договорами, представником позивача до матеріалів справи долучено копії наступних документів:

- акт приймання-передачі (повернення) від 31.03.2012 року до Договору № 13в/160 від 21.11.2007 року /Т.І, а.с.107-108/;

- акт приймання-передачі до Договору зберігання майна № 32/12-011 від 30.03.2012 року /Т.І, а.с.114-115/;

- податкові накладні /Т.І, а.с.123-160/;

- акти приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договорів /Т.І, а.с.161-202/;

- товарно-транспортні накладні /Т.І, а.с.203-205/.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що ДТКП «Євронафта-Д» дійсно перебуває в процесі припинення, голова ліквідаційної комісії - Гуда Л.С.

Як пояснив представник відповідача, строки для ліквідації позивача визначені загальними зборами акціонерів ВАТ «НПК-Галичина», що відбулися 13.10.2007 року та становить 1 рік, тобто до 13.10.2008 року, оголошення щодо ліквідації позивача опубліковано у бюлетені державної реєстрації № 87 (22) 2007 публікація відомостей з єдиного державного реєстру з 31.10.2007 року по 13.11.2007 року. з врахуванням викладеного, позивач в особі голови ліквідаційної комісії продовжував вчиняти інші крім ліквідаційних дії, а саме господарську діяльність, спрямовану на одержання прибутку, внаслідок чого позивачем відображено показник податку на додану вартість 793990,00 грн., тобто відображено його завищення.

Дослідивши долучені до матеріалів справи податкові декларації з податку на додану вартість за квітень - грудень 2011 року, 2012 рік, січень - серпень 2013 року, встановлено, що позивачем в рядках 10.1-11 відображено показників податку на додану вартість саме на суму 793990,00 грн. /Т.І, а.с.44-101/.

В обґрунтування позовних вимог, представник відповідача пояснив, що реальність вказаних правочинів не доведена позивачем з огляду на те, що позивачем не проведено оплату за послуги зі зберігання майна надані його контрагентами, зокрема, кредиторська заборгованість позивача перед ВАТ «НПК-Галичина» станом на 31.08.2013 року по рах. 685 «розрахунки з іншими кредиторами» становить 5361567,16 грн. Представником позивача щодо вказаних обставин не надано жодних пояснень. Зокрема, як зазначив, представник позивача додатково звернув увагу, що документи на транспортування товару зберігачу не були представлені до перевірки, а тільки у судовому засіданні.

Як справедливо зазначив, представник відповідача, між ДТКП «Євронафта-Д» ВАТ «НПК-Галичина» та ВАТ «НКП-Галичина», які обізнані про перебування позивача в стадії припинення (ліквідації), знаходяться за однією адресою, укладено додаткову угоду на зберігання товару (щодо придбання товару до матеріалів справи не долучено жодних доказів), однак на пропозицію суду обґрунтувати доцільність такого руху товарів між підприємствами обґрунтовано не було. Представник відповідача додатково пояснив, що звернення відповідача із пропозицією надати пояснення по аналогічному питанні, жодних пояснень не надано.

Таким чином, при укладенні договорів, сторони не те що не знали про умови та наслідки ліквідації, а навпаки свідомо, своїми діями передбачали та сприяли шляхом їх укладання приховати від інших осіб майно та можливість проведення з ними розрахунків по боргових зобов'язаннях, та ухилитися від сплати податків шляхом безпідставно сформованої вартості послуг по його зберіганню, чим занизило податок на додану вартість.

Крім того, позивачем не надано доказів доцільності укладення договорів зі зберігання товарно-матеріальних цінностей з ВАТ «Дніпронафтопродукт» (м. Дніпропетровськ, вул. К. Лібкнехта, 11) та ПАТ «Укрнафта» (м. Київ, пров. Несторівський, 3-5). Як пояснив представник позивача, замовлення та робочі питання вирішувались в телефонному режимі. Підписання, обмін договорами та актами на виконання робіт проводилось поштовим листуванням. Розрахунки проводились безготівковим шляхом.

Однак, під час проведення перевірки встановлено відсутність документів, які підтверджують факт виписки довіреностей на отримання ТМЦ, наказів на відрядження працівників, а також факту транспортування ТМЦ, не надано підтверджуючих документів, щодо витрат на поштовий та стільниковий зв'язок безпосередньо з підрядниками ПП «Галенерго». На запитання суду чому товарно-транспортна документація не надавалася позивачем до перевірки, жодних пояснень не послідувало.

Щодо покликань представника відповідача на нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентами, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з його контрагентами, і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб контрагентів ДТКП «Євронафта-Д» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності контрагентів.

Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч. 5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання позивачем в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Однак, відсутність судового рішення про визнання недійсними договорів між позивачем та його контрагентами сама по собі не свідчить про реальність виконання цього договору зазначеними суб'єктами. Укладення договору не є доказом його виконання. Відтак, установлення факту недійсності цивільно-правового договору, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення податковим органом зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції

Суд вважає за доцільне звернути увагу на той факт, що наявність у позивача лише документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема, податкових накладних, сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, якщо Судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Враховуючи наведене, висновок податкового органу про неправомірне включення ДТКП «Євронафта-Д» до складу податкового кредиту сум, сплачених контрагентам є обґрунтованим.

Суд вважає, що складені позивачем документи в сукупності та кожен зокрема не є допустимими доказами господарських операцій, які у них зафіксовані.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0003292211 від 06.12.2013 року судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 202.1 ст. 202 ПК України «звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал».

На підставі п. 203.1 ст. 203 ПК України «податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця».

Відповідно до пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України «податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця».

Відповідно до абз. 3 п. 46.1 ст.46 розділу II ПК України - «Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною».

Також п. 201.15 ст. 201 ПК України визначено, що «платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді».

Як пояснив представник відповідача податкова декларація за квітень 2013 року подана платником податків після 20.05.2013 року, тобто після спливу 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем квітня 2013 року. Представник позивача, не погодився з твердженнями податкового органу, однак доказів на спростування вказаних аргументів до справи не долучив.

Оцінюючи рішення відповідача на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що вони прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України; з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено. За таких обставин суд вважає, що вимоги є необґрунтованими, а тому у позові слід відмовити повністю.

Згідно з п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час подання позову (1218,00 грн.) та визначеної позивачеві спірними податковими повідомленнями-рішеннями загальної суми грошового зобов'язання, ставка за подання позову становить 4872,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Оскільки позивачем при звернення до суду сплачено 487,20 грн. /Т.І, а.с.3/, а у задоволенні позову відмовлено повністю, стягненню з позивача підлягає судовий збір в сумі 4384,80 грн. (4872,00 грн. - 487,20 грн.).

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2.Стягнути з Дочірнього торгово-комерційного підприємства «Євронафта-Д» (Львівська область, м. Дрогобич, вул. Стрийська, 443; ЄДРПОУ 22359747) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 12.11.2014 р. о 17:00 год.

Суддя Кравців О.Р.