Рішення

від 27.10.2014 по справі 910/19125/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №910/19125/14 27.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфтмонтаж"

до Приватне підприємство "Експрес - Мегаполіс - Сервіс"

про стягнення 61 284,08 грн.

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

Від позивача - Панич О. В. дов. №б/н від 7.03.2012

Від відповідача - не з'явилися

Обставини справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліфтмонтаж" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Експрес - Мегаполіс - Сервіс" про стягнення з останнього 61 284,08 грн., крім того просили судові витрати у розмірі 1827,00 грн. також покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що за період з 20.03.2012 по 27.03.2012 ним на поточний рахунок відповідача були перераховані грошові кошти в розмірі 60 000,00 грн. за виконані монтажні роботи згідно Договору №22.02 від 22.02.2012. Проте, як зазначає позивач, жодних договорів із відповідачем він не укладав та жодних робіт(послуг) не отримував. Таким чином, на думку позивача, Приватне підприємство «Експрес - Мегаполіс - Сервіс» безпідставно отримало грошові кошти у вказаній сумі, а, тому останні мають бути повернуті позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2014 порушено провадження у справі №910/19125/14 та призначено розгляд справи на 13.10.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 розгляд справи №910/19125/14 відкладався на 27.10.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судове засідання 27.10.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи та повністю підтримав вимоги, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судове засідання 27.10.2014 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду не виконали, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/19125/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.10.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Платіжним дорученням №604 від 20.03.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліфтмонтаж" (далі - Позивач) згідно Договору №22.02 від 22.02.2012 за монтажні роботи було перераховано на користь Приватного підприємство "Експрес - Мегаполіс - Сервіс" (далі - Відповідач) 40 000,00 грн.

Крім того, платіжним дорученням №646 від 27.03.2012 Позивач також перерахував на користь Відповідача 20 000,00 грн. у відповідності до Договору №22.02 від 22.02.2012.

Спір у справі виник, на думку Позивача, у зв'язку з помилковим перерахуванням грошових коштів на загальну суму 60 000,00 грн. за Договором, який взагалі не укладався між сторонами, послуги (роботи) за яким не надавалися. У зв'язку з цим, Позивач вказує на кошти у розмірі 60 000,00 грн., що набуті Відповідачем без достатньої правової підстави.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

1)набуття або збереження майна;

2)набуття або збереження за рахунок iншої особи;

3)вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1)набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого);

2)шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3)обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого;

4)вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

З позовних матеріалів вбачається, що грошові кошти у розмірі 60 000,00 грн. були перераховані за виконані монтажні роботи, що підтверджуються платіжними дорученнями: №604 від 20.03.2012 на суму 40 000,00 грн. (призначення платежу: «Згідно Договору №22.02 від 22.02.2012 за монтажні роботи»); №646 від 27.03.2012 на суму 20 000,00 грн. (призначення платежу: «Згідно Договору №22.02 від 22.02.2012 за монтажні роботи»).

З метою досудового врегулювання спору Позивачем були направлені на адресу Відповідача вимоги про повернення грошових коштів за кожним платіжним дорученням окремо.

Так, вимога про повернення коштів за платіжним дорученням №604 від 20.03.2012 була відправлена Відповідачу 19.08.2014 (підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком №9364 від 19.08.2014).

Вимога про повернення коштів за платіжним дорученням №646 від 27.03.2012 була відправлена Відповідачу 01.09.2014 (підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком №1829 від 01.09.2014).

Однак, Відповідач залишив вказані вимоги без належного реагування, відповіді, розрахунків із Позивачем не провів.

Приватне підприємство "Експрес - Мегаполіс - Сервіс" явки уповноваженого представника у судові засідання не забезпечило, доказів, які б спростовували доводи Позивача, суду не надало.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що 60 000 грн., сплачених Позивачем (за платіжними дорученнями №604 від 20.03.2012 та №646 від 27.03.2012) на рахунок Приватного підприємства "Експрес - Мегаполіс - Сервіс", підлягають поверненню Позивачу, як безпідставно набуті кошти.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати за кожним платіжним дорученням окремо у зв'язку з неповерненням грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави.

Так, за платіжним дорученням №604 від 20.03.2012, на думку Позивача, стягненню підлягають 287,66 грн. - пені, 688,52 грн. - 3% річних та 160,00 грн. - інфляційних втрат. Відповідно за платіжним дорученням №646 від 27.03.2012 Позивач просить стягнути з Відповідача 54,79 грн. - пені, 13,11 грн. - 3% річних та 80,00 грн. - інфляційних втрат.

З приводу стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за користування коштами, набутих без достатньої правової підстави, суд зазначає наступне.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

У відповідності до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Приписом ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 названого Закону).

Таким чином, в силу вищенаведених положень норм права, пеня може бути стягнута саме в тому разі, коли основне зобов'язання забезпечено, у тому числі, неустойкою і така господарська санкція узгоджена сторонами у договорі (встановлено за згодою сторін).

Підсумовуючи сукупність фактичних обставин даної справи та норм матеріального права, об'єктивно оцінивши докази, суд дійшов висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача пені задоволенню не підлягає, оскільки остання є також похідною від основного зобов'язання, яке регулюється інститутом безпідставного отримання майна (грошових коштів), і таке зобов'язання не забезпечено неустойкою жодним правочином.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте пунктом 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 встановлено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача є законними та обґрунтованими в частині стягнення 60 000,00 грн. Указана сума кондикційного зобов'язання була доведена Позивачем належними та допустимими доказами, а тому підлягає стягненню з Відповідача.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Експрес - Мегаполіс - Сервіс» (04123, м. Київ, вул. Межева, буд. 2; код ЄДРПОУ 16293375) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтмонтаж» (03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 67; код ЄДРПОУ 32210249) помилково перераховані кошти у розмірі 60 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 788,72 грн.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Дата складання повного тексту рішення 05.11.2014.

Суддя А.В.Яковенко