Ухвала

від 04.11.2014 по справі 7/352-5084

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2014 року м. Київ К/9991/25521/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Блажівської Н.Є.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 року та постанову Господарського суду Тернопільської області від 31.01.2007 року по справі № 7/352-5087 за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 15.11.2006 року №0001991704/0/75759, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 963,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 481,50 грн.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 31.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за наслідками планової документальної виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати позивачем податків, зборів (обов'язкових платежів) встановлено порушення п. 9.8 ст.9 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР) та прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону № 168/97-ВР платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Умовний продаж згідно п.9.8 ст. 9 Закону № 168/97-ВР застосовується у випадку наявності у платника залишків товару або основних фондів в податковому періоді, протягом якого відбувається анулювання реєстрації. При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом відповідно до даної норми закону вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання. Рішення про анулювання реєстрації приймається у ті ж строки, що і реєстрація, а саме протягом 10 днів від дня отримання заяви платника (п.9.5 ст. 9 Закону № 168/97-ВР).

Судами встановлено, що заява про анулювання реєстрації платника податку подана позивачем 20.06.2006 року, однак, перевірка суб'єкта малого підприємництва, яка при ліквідації не повинна перевищувати 10 календарних днів (п.11-1 ст. 11 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII), проведена через 5 місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, порядок визначення останнього податкового періоду в даному випадку розпочався з червня 2006 року. Перевіркою підтверджено, що у підприємця в останньому податковому періоді не числилися по даних бухгалтерського і податкового обліку залишки товару або основних фондів, отже, не було підстав застосовувати умовний продаж.

Також, підтвердженням правомірності дій позивача щодо реалізації матеріальних цінностей в порядку, передбаченому чинним законодавством, є податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2006 року, яка зареєстрована податковим органом 20.06.2006 року. При проведені камеральної перевірки даних вказаної податкової декларації не встановлено заниження суми податкового зобов'язання, задекларованого позивачем.

Крім того, відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР).

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону №334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону №334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження порушення платником податків порядку визначення звичайної ціни при здійсненні реалізації основних фондів.

А відтак, у позивача станом на день анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість не виникло зобов'язання визнавати умовний продаж названого вище майна за звичайними цінами та, відповідно, збільшувати суму своїх зобов'язань.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 року та постанову Господарського суду Тернопільської області від 31.01.2007 року по справі №7/352-5087 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписБлажівська Н.Є. підписРибченко А.О.