Постанова

від 03.11.2014 по справі 826/12404/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 листопада 2014 року № 826/12404/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО РАДІО 24» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО РАДІО 24» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №№0004942208, 0004952208 від 20.05.2014 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що спірні податкові повідомлення рішення прийняті відповідачем безпідставно, без урахування фактичних обставин, суперечать приписам чинного законодавства та призводять до порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

28.10.2014р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне Агентство Радіо 24» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 28.12.2011р. по 31.03.2014р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 131/1-22-08-38039139 від 15.04.2014р. (надалі - акт перевірки).

На підставі висновків акту відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення №№0004942208, 0004952208 від 20.05.2014 р.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем застосовано процедуру досудового порядку вирішення спору шляхом подання відповідних скарг до Головного управління Міндоходів у м. Києві та до Міністерства доходів і зборів України.

За наслідками розгляду вказаних скарг позивача, Державна фіскальна служба рішенням від 01.08.2014р. №780/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення - рішення №№0004942208, 0004952208 від 20.05.2014р. залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Позивач категорично не погоджується з висновками, зазначеними в акті перевірки, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак на його переконання податкові повідомлення - рішення прийняті на його підставі є протиправними, з огляду про що звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Як слідує зі змісту акту перевірки, відповідачем встановлено наступні порушення: п. 44.1 статті 44, п. 198.1 ст.198. п.198.3 статті 198, п. 198.6. ст.198, п.201.4 ст.201. п.201.7 ст.201, п.201.6 ст.206. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

Також відповідачем встановлено відсутність надання послуг та укладання угод з метою настання реальних наслідків у перевіряємому періоді, а господарські операції за період з 01.05.2013 по 31.10.2013 рр. щодо придбання ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» послуг у постачальників ТОВ «Старксервіс» та «Рекламне Агентство Люкс» та наданням ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» послуг на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення представників позивача та відповідача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з такими доводами податкового органу, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підвтерджено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Старксервіс», які ґрунтувались на наступних договорах.

Так, 18.03.2013р. позивачем укладено з ТОВ «Старксервіс» договір про надання маркетингових послуг № 28 від відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» дані моніторингу ефіру радіостанцій, що містять інформацію щодо виходу рекламних блоків та рекламних повідомлень, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

20.03.2013р. позивачем з ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг № 35, відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» маркетингові послуги, визначені в п. 1.1.1. даного цього Договору, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

01.11.2013р. позивачем з ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг № 113, відповідно до умов якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» маркетингові послуги, визначені в п. 1.1.1. даного цього Договору, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

17.01.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг № 32 від відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» маркетингові послуги, визначені в п. 1.1.1. даного цього Договору, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

09.01.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг № 21, відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» дані моніторингу ефіру радіостанцій, що містять інформацію щодо виходу рекламних блоків та рекламних повідомлень, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

29.03.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг № 41, відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» дані моніторингу ефіру радіостанцій, що містять інформацію щодо виходу рекламних блоків та рекламних повідомлень в продуктовій алкогольній товарній групі, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

01.04.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг №38 відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» дані моніторингу ефіру радіостанцій, що містять інформацію щодо виходу рекламних блоків та рекламних повідомлень/спонсорських проявів, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

15.04.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг № 53 відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» дані моніторингу ефіру радіостанцій, що містять інформацію щодо виходу рекламних блоків та рекламних повідомлень, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

04.04.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг № 27 відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» маркетингові послуги, визначені в п. 1.1.1. даного цього Договору, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

10.04.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг № 71, відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» дані моніторингу ефіру радіостанцій, що містять інформацію щодо виходу рекламних блоків та рекламних повідомлень, а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

01.07.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про надання маркетингових послуг № 70, відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» маркетингові послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямами, що цікавлять ТОВ «Рекламне агентство радіо 24», а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

15.04.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про виконання робіт та надання послуг з проведення дослідження телевізійної аудиторії № 57, відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» дані дослідження телевізійного ринку України (зокрема показники телеканалів та їх порівняння із телеканалами із суміжними аудиторіями), а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

05.04.2013 р. між позивачем та ТОВ «Старксервіс» укладено договір про виконання робіт та надання послуг з проведення маркетингового дослідження № 37, відповідно до якого ТОВ «Старксервіс» зобов'язувалося надати ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» маркетингові дослідження радіо та телевізійного ринку України, а саме аналіз даних моніторингу телевізійної і радіо реклами в розрізі перетину рекламодавців (виділення торгових марок і брендів, що мали розміщення як на радіо, так і на телебаченні за період з 01.04.2013 р. по 30.06.2013 р.), а ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» зобов'язувалося прийняти вказані послуги та оплатити їх.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вищезгаданих договорів позивачем отримані відповідні послуги, що підтверджується актами про надання послуг, підписаними ТОВ «Рекламне агентство радіо 24» та ТОВ «Старксервіс», а саме: - Акт №1510 від 31.05.2013 р. на суму 392 400,00 грн. за Договором № 32 від 17.01.2013 р.; - Акт № 1855 від 27.06.2013 р. на суму 204 000,00 грн. за Договором № 35 від 20.03.2013р.; - Акт №2223 від 31.07.2013 р. на суму 331 000,00 грн. за Договором № 113 від 01.11.2013р.; - Акт № 1856 від 27.06.2013 р. на суму 306 000,00 грн. за Договором № 28 від 18.03.2013 р.; - Акт № 1511 від 31.05.2013 р. на суму 408 000, 00 грн. за Договором № 21 від 09.01.2013 р.; - Акт № 2563 від 30.08.2013 р. на суму 273 600, 00 грн. за Договором № 71 від 10.04.2013р.; - Акт № 2557 від 30.08.2013 р. на суму 430 800, 00 грн. за Договором № 53 від 15.04.2013 р.; - Акт № 2558 від 30.08.2013 р. на суму 231 600, 00 грн. за Договором № 27 від 04.04.2013 р.; - Акт № 2559 від 30.08.2013 р. на суму 364 800, 00 грн. за Договором № 41 від 29.03.2013 р.; - Акт № 2927 від 30.09.2013 р. на суму 429 600, 00 грн. за Договором № 57 від 15.04.2013 р.; - Акт № 2929 від 30.09.2013 р. на суму 348 000, 00 грн. за Договором № 37 від 05.04.2013 р.; - Акт № 2933 від 30.09.2013 р. на суму 249 600, 00 грн. за Договором № 38 від 01.04.2013 р.; - Акт № 3190 від 31.10.2013 р. на суму 198 000, 00 грн. за Договором № 70 від 01.07.2013р.; - Акт № 3189 від 31.10.2013 р. на суму 198 000, 00 грн. за Договором № 70 від 01.07.2013 р.; - Акт №3188 від 31.10.2013р. на суму 290 400, 00 грн. за Договором № 70 від 01.07.2013 р.

Разом з тим, на виконання договірних зобов'язань, ТОВ «Старксервіс» було виписано наступні податкові накладні: - №644 від 31.05.2013р. на суму 392 400,00 грн. за Договором № 32 від 17.01.2013 р.; - №246 від 27.06.2013р. на суму 204 000,00 грн. за Договором № 35 від 20.03.2013 р.; - №273 від 31.07.2013 р. на суму 331 000,00 грн. за Договором № 113 від 01.11.2013 р.; - №247 від 27.06.2013р. на суму 306 000,00 грн. за Договором № 28 від 18.03.2013 р.; - №645 від 31.05.2013 р. на суму 408 000, 00 грн. за Договором № 21 від 09.01.2013 р.; - №215 від 30.08.2013 р. на суму 273 600, 00 грн. за Договором № 71 від 10.04.2013 р.; №207 від 30.08.2013 р. на суму 430 800, 00 грн. за Договором № 53 від 15.04.2013 р.; - №208 від 30.08.2013 р. на суму 231 600, 00 грн. за Договором № 27 від 04.04.2013 р.; - №209 від 30.08.2013 р. на суму 364 800, 00 грн. за Договором № 41 від 29.03.2013 р.; - №197 від 30.09.2013 р. на суму 429 600, 00 грн. за Договором № 57 від 15.04.2013 р.; - №199 від 30.09.2013 р. на суму 348 000, 00 грн. за Договором № 37 від 05.04.2013 р.; - № 203 від 30.09.2013 р. на суму 249 600, 00 грн. за Договором № 38 від 01.04.2013 р.; - №192 від 31.10.2013 р. на суму 198 000, 00 грн. за Договором № 70 від 01.07.2013 р.; - №191 від 31.10.2013 р. на суму 362 400, 00 грн. за Договором № 70 від 01.07.2013 р.; - №190 від 31.10.2013 р. на суму 290 400, 00 грн. за Договором № 70 від 01.07.2013 р.

Водночас, зі змісту акту перевірки слідує, що відповідач в ході перевірки дійшов до висновку про те, що укладені між позивачем та ТОВ «Старксервіс» договори та інші первинні документи до вказаних Договорів є такими, що суперечать законодавчим та нормативним актам, а також вказує на відсутність фактичного здійснення господарської операції між сторонами даних Договорів та зазначає про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру, а самі Договори між ТОВ «Рекламне Агентство Радіо 24» та ТОВ «Старксервіс» є фіктивними та такими, що не відповідають нормам цивільного законодавства.

Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, з огляду про наступне.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні умови, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним тощо.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, такий правочин може бути визнаний недійсним тільки судом. Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як встановлено частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, суд звертає увагу на те, що ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а надано лише право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Згідно п.22.1. ст.22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів. Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Статтею 188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

При цьому, зі змісту норм податкового законодавства слідує, що не підлягають включенню до валових витрат суми лише за відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, оформлених відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Згідно пп. 138.10.3. п. 138.10. статті 138 Податкового кодексу України витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; - ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем безпідставно збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 802 766 грн., за штрафними санкціями 200 692 грн.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами відповідача про неправомірність віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту, що складає 845 017 грн., з огляду про наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Механізм підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ законодавством України не визначений. Закон України «Про податок на додану вартість» та Податковий кодекс України визначають лише вимоги щодо документального підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених

відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до приписів Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат Товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України, викладеної у постанові від 31.01.2011р. у справі № 21-47а 10.

З огляду на вищевикладене обумовлюється висновок про те, що відповідач не мав законних підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 845 017 грн., за штрафними санкціями 211 254 грн., оскільки ТОВ «Рекламне Агентство Радіо 24» виконано всі вимоги щодо документального підтвердження задекларованих сум податкового кредиту у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність оспорюваних рішень.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 128, 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від №№0004942208, 0004952208 від 20.05.2014 р.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати у розмірі 487, 20 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕКЛАМНЕ АГЕНТСТВО РАДІО 24» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур