Рішення

від 27.10.2014 по справі 917/1770/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2014р. Справа №917/1770/14

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: Чернявський І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

АДРЕСА_1, 39800

до Комсомольської міської ради Полтавської області,

вул. Миру, 24, м. Комсомольськ, 39800

про визнання недійсним пункту додаткової угоди, застосування правових наслідків

недійсності правочину шляхом стягнення 15 010,57 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Комсомольської міської ради Полтавської області про визнання недійсним пункту 2.2 додаткової угоди № 3/13 до договору оренди землі № 31/08 від 12.03.2013р., укладеної між сторонами 08.04.2013р. в частині слів "без застосування понижуючого коефіцієнта на період будівництва, що складає 16 458 грн.58 коп. на рік (шістнадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 58 коп."» та застосування правових наслідків недійсності даного правочину шляхом стягнення 15 010,57 грн. зайво сплаченої орендної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що положення пункту 2.2 додаткової угоди №3/13 до договору в частині встановлення орендної плати без застосування понижуючого коефіцієнта на період будівництва було включено до додаткової угоди у відповідності до рішення тридцять першої сесії Комсомольської міської ради Полтавської області шостого скликання від 19.03.2013 р. "Про поновлення дії договору оренди землі ФОП ОСОБА_3 площею 0.0372га". Однак дане положення рішення Комсомольської міської ради визнано недійсним в судовому порядку, що є підставою для визнання недійсним цих же положень і у додатковій угоді.

В судовому засіданні представником позивача позовні вимоги підтримані в повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві (а.с.2-5) та письмових поясненнях (а.с.59-61).

Відповідач у запереченнях на позовну заяву (а.с.42-43) та його представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що при укладенні оспорюваної додаткової угоди № 3/13 від 08.04.2013р. сторони погодили всі її умови, які відповідають вимогам законодавства України, додаткова угода до договору підписана сторонами без зауважень, а тому відсутні правові підстави для визнання її частково недійсною.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив, що 12.03.2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - Орендар) та Комсомольською міською радою (далі - Орендодавець) було укладено договір оренди землі № 31/08 (далі - Договір), згідно умов якого Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0, 0372 га для розташування дитячого кафе з літнім майданчиком, кадастровий номер 5310200000:50:027:0274, яка знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.11).

Згідно відмітки на останньому аркуші договору, його зареєстровано у Комсомольському міському відділі Полтавської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 19.03.2008р. за № 040854700040.

В договорі сторони узгодили розмір орендної плати та порядок її обчислення, коригування та сплати, умови передачі, використання та повернення земельної ділянки, права та обов'язки сторін, а також інші умови, необхідні для даного виду договорів.

Договір неодноразово поновлювався шляхом укладання додаткових угод до договору, а саме: відповідно до додаткової угоди № 1/10 від 19.03.2010р. до договору оренди землі на період з 20.03.2010р. до 01.03.2012р. (а.с.18) та додаткової угоди № 2/12 від 24.02.2012 р. до договору оренди землі на період з 01.03.2012 р. до 01.03.2013 р.(а.с.19)

Рішенням тридцять першої сесії Комсомольської міської ради Полтавської області шостого скликання від 19.03.2013р. "Про поновлення дії договору оренди землі ФО-П ОСОБА_3 площею 0,0372 га" вирішено поновити дію договору оренди землі № 31/08 до 01.03.2014 р., встановивши орендну плату за земельну ділянку в розмірі 7 % від її нормативно-грошової оцінки без застосування понижуючого коефіцієнта на період будівництва (а.с.24).

На підставі вказаного рішення, 08 квітня 2013 року між Комсомольською міською радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) було укладено додаткову угоду № 3/13 від 08.04.2013р. до договору оренди землі № 31/08, відповідно до п.2.2 якого, пункт 9 Договору сторони виклали в новій редакції, а саме: "Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 7 % від нормативної грошової оцінки землі без застосування понижуючого коефіцієнта на період будівництва, що складає 16 458, 58 грн. на рік (шістнадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 58 коп.)", також доповнили пункт 30 договору новими абзацами в частині обов'язків орендаря та в п.2.1 зазначили строк дії договору до 01.03.2014р. (а.с.20).

Рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/1474/13 від 07.10.2013 року, яке залишено без змін Постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2014р., визнано недійсним положення пункту 1 рішення тридцять першої сесії Комсомольської міської ради Полтавської області шостого скликання від 19.03.2013р. "Про поновлення дії договору оренди землі ФО-П ОСОБА_3 площею 0,0372 га" в частині встановлення орендної плати без застосування понижуючого коефіцієнта на період будівництва.

Зважаючи на визнання недійсним положення рішення орендодавця, позивач звернувся до суду з позовом про визнання частково недійсною додаткової угоди та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з орендодавця зайво сплаченої орендної плати.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Згідно статті 13 Конституції України, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ст. 124 Земельного кодексу України).

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України № 161-XIV від 06.10.1998 р. "Про оренду землі" (із змінами та доповненнями) укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 п. 2 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень статей 638,639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору

Згідно Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч.З, 4 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі його згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами додаткова угода №3/13 до договору оренди землі підписана сторонами без зауважень та застережень, що свідчить про згоду з викладеними в ній умовами.

Згідно статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України".

Податковим кодексом України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (ст.288.1 Податкового кодексу України).

Також, статтею 288.5 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється в договорі між орендодавцем (власником) і орендарем, але річна сума платежу не може бути меншою трикратного розміру земельного податку (для всіх земель, крім земель сільськогосподарського призначення) та не може перевищувати 3% нормативної грошової оцінки для земельних ділянок, наданих для розміщення, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики. які виробляють електричну енергію з відновлювальних джерел енергії, та 12% нормативної грошової оцінки для інших земельних ділянок, наданих в оренду.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 ЦК України.

Водночас, положеннями ст. 215 ЦК України визначено перелік підстав недійсності правочину, зокрема, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд вважає, що сторонами додержано вимоги законодавства при укладенні додаткової угоди №3/13, в тому числі п.2.2 Додаткової угоди, її умови не суперечать нормам чинного законодавства, а тому дотримання усіх необхідних вимог для чинності правочину виключає наявність підстав для визнання його недійсним.

Також суд вважає необхідним зазначити, що в період дії оскаржуваної додаткової угоди орендарем сплачувалась орендна плата з урахуванням індексації. Зробивши власний розрахунок розміру орендної плати без врахування індексації, позивач просить стягнути різницю, в т.ч. і кошти, які повинні бути сплачені виходячи із обов'язку індексувати розмір орендної плати.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У відповідності до ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області на протязі 10 днів.

Повний текст рішення складено 03.11.2014 року.

СУДДЯ Кульбако М.М.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.